Ми — українці. І словяни. Такими словами ми позначаємо себе зараз.

Але дві тисячі років тому цього всього не існувало. Але наші предки були.

Проте вони не лишили ніяких письмових джерел допитливим нащадкам. І про їх життя ми знаємо лише з іноземних хронік того часу та археології.

Але, на щастя, є на Кавказі осетини — скіфо-сармати практично в чистому виді. А в осетинській мові є слово «антяс» у значенні «крайній». І виходить, що «анти» — це «українці». Тобто при трансформації та зміні мови це поняття було перекладене та забране з собою.

Якщо це відбулося один раз, то могло статися й раніше, ще за тих часів, коли ніде в світі не було писемності.

Відки в стародавні часи у людей взагалі могло взятися поняття межі, кордону?

10 тисяч років тому в Європі стояв льодовик. Ти до нього дійшов — і це реально край світу. Бо навіть ну залізеш ти на цю велетенську льодяну стіну — далі ж льодова пустеля.

А тоді він почав помаленьку танути, і за Кавказом над Чорним морем утворилась долина.

Десь мені траплялося визначення слова Україна — земля яка має чіткі межі. Ну, знизу — море, з боків — гори, а зверху ж нема чіткої межі зараз. Але якщо зверху велетенська стіна з льоду — то сходиться.

І от у цій українській улоговині людина вперше приручила коня.

Це нам зараз кінь здається чимось елементарним. А тоді це було невимовно круто. Саме вершники стали тією суперзброєю, яка прорвала оборону кордонів тодішньої супердержави на території сучасного Ірану та його околиць.

Ще варто зауважити, що в Европі поняття знаті дослівно, буквально утворене від слова «вершник». На відміну від Росії, де дворянин походить від прислуги царя.

Взагалі, Україна в древній історії є місцем де періодично винаходять якусь суперзброю. То коня приручать, то якісь особливі довгі мечі почнуть кувати. І в новітній історії є той же Сікорський з вертольотом.