Роздуми практикуючих під час війни психологів про безсилля і агресію як амбівалентні відчуття в прийнятті реальності і взаємодії з нею. Виношу з коментарів наш діалог з Оксаною.

Оксана Єфремова: (про Маріуполь) це просто якийсь сюр. Не може бути так, щоб всі це бачили, знали, і нічого не могли зробити, так не має бути! Має бути якийсь шлях

Надежда Алексина: віра в справедливий світ? Мені також невимовно боляче, Оксан. Але ми перші, хто має навчитись толерувати цей біль, щоб допомогти клієнтам зробити те саме. Спостерігай з відкритими очами. Міцно обіймаю тебе. 

ОЄ: та ні, не «справедливість» як основа світобудови і «з хорошими погано не трапляється». Я про те, що всі все знають і бачать, але не можуть розхуярити. Чого же вони роблять звернення і стріми, мабудь, не тому, що точно знають що нічого не поробиш. Роблять, щоб щось зробили. Отже, варіанти є, просто вони чомусь не ідуть в хід.

АН: я не маю на це відповіді, на жаль, але я психолог, а не воєнний експерт.

ОЄ: знаєш, тут має бути грань, коли «спостерігати і визнавати свою безпорадність», а коли — шукати варіанти і дії. Бо «приймати свою безпорадність» типу «ну а шо я міг зробити, я спостерігаю і толерую, від мене нічого не залежить» зараз дуже полюбляє рсня казати, так само як і «то не твоя провина, ти нічого не міг зробити». Тут тонка грань.
        А то потім виходить арестович з прийняттям безпорадності в стилі «ми проїбали»

АН: звісно, безпорадність здорової людини вона про реальність. Щоб її прийняти, варто провести аналіз реальності та власних ресурсів. Протоколи когнітивно поведінкової терапії, пошук когнітивних помилок, не відвертатись від сигналів психіки, особливо, якщо вони больові. Я про таку безпорадність і ніяку іншу. 

ОЄ: та я теж. Але мені здається, що зараз не зовсім корисно «спостерігати і приймати як даність» те, що відбувається. Бо так можна наспостерігати ще не одне місто. Так, ми їх особисто не можемо врятувати. Але є люди які мають важелі, отже треба робити так, щоб їм було неможливо махнути руками «штош, ми спостерігали, така їхня доля», бо всі вже махнули.

АН: щоб прийняти безсилля варто докласти всіх доступних тобі зусиль, наскільки мені відомо. Можливо, саме такий акцент, як ти кажеш, читається в моєму дописі. Я не знаю. Я знаю, що я можу ще раз нагадати про них; я можу допомогти роздивитись безсилля; я можу продовжувати працювати з українцями; я можу бути відкрита до будь-яких пропозицій, як я можу спробувати допомогти; але я поки що не знаю таких пропозицій. Будь ласка, якщо ти маєш хоч щось як ідею, повідом мені

ОЄ: та пока що нічого крім розголосу в мене особисто немає серед можливостей. Але для мене це не про прийняття. Для мене це про необхідність покарати тих, хто допустив помилки, що призвели до цього, і наслідки. Але не про «що ж, таке життя, нічого не поробиш». Тут для мене звучить про злість, а не про «она утонула».
       І оскільки ні ти ні я не є ні військовими, ні головнокомандуючими, ні ООН, ми можемо лише говорити про це і не пускати на еее короче на «ну шо ж поробиш». Нічого, крім слів.

АН: а хіба за цією злістю не ховається безсилля? Вже після неї. 
       Наприклад, я підписала петицію і щодня докладаю зусиль в інтенсивній роботі з клієнтами, які спостерігають це. Я туди направила свою злість як рушійну силу. Але мені невимовно боляче, що я не можу більше, бо моя злість про те, щоб бігти і рятувати, а це мені недоступно. Тому я роздивляюсь безсилля, також чітко викристалізовуючи в ньому частину своєї сили, надаючи їй більшої концентрації на те, що я можу і вмію.

ОЄ: Безсилля — це про «нічого не вдієш». Злість — це про «вдієш». Рано приймати, імхо. Бо так на «не вдієш» можна багато чого втратити. Мені здається, не на часі. 
        Але так, це не про «бігати по стелі і пробивати головою стіни». Бо так можна швидко поїхати головою. Думаю, ти про це. У нас є дуже вузький можливий список дій. І тут треба прийняття якраз, що ось це можу, а тут — не можу, тут безсилля, а тут — діяти можна і треба.

АН: так, я саме про це, про більш точну дефініцію:

         #безсилля — це про нічого не вдієш окрім того, що вдієш. Не існує вдихів без видихів. Я не відокремлюю безсилля від злості і дії.