Я досить скептично ставлюсь до спроб отримати прості, однозначні відповіді на складні запитання. Зокрема методом соціологічного опитування. Дослідження Українського інституту майбутнього «Хто ми? Портрет українців очима українців» з одного боку формально є соціологією. Втім, з екзістенційними коренями. Адже запитання, які були покладені в анкету виловлені із фраз, які найчастіше звучали під час фокус-груп. Це глосарій, якими намагаються описати себе мешканці сучасної України. У ньому ще багато пробілів і бракує синктасису для побудови зв'язної і переконливої розповіді про себе. Коли я почав уявляти де ці слова можна розгорнути в історію, мені на думку спал щось на кшталт нової опери, яка може прозвучати як у пафосних залах з люстрами, так і на шумному вокзалі, у напівпорожньому цеху заводу, або серед Олешківських пісків

Синопсис цієї опери можна почати з того, що з'являються ознаки того, що українське суспільство стає критичнішим, прагматичнішим. Так, у відповідях на питання про те, шо є символами Україну, помітна відмова від «борщового» символізму на користь державного і етнічного. У 60% відповідей серед вибору (можливі кілька відповідей) був прапор, у 52% – гімн, 46% вказали мову, 36% – герб і 29% – вишиванку. Це більше, ніж показники старших поколінь. Проте варіанти «вареники», «борщ», «українська природа», «пісні» набирали помітно менше голосів.

Однак бракує того, чим, якими сенсами ці офіційні чи неформальні символами наповнювати, заради якої мети їх піднімати. І у цьому є поле роботи для інтелектуалів, культурних дієвців, освітян, фахівців підтримчих професій, зокрема психологів і психотепавтів.

«Те, у що ви цілитеся визначає те, що ви бачите» — пише Джрдан Пітерсон у своїй книжці 12 правил життя. Протиотрута від хаосу" І у своїх університетських лекціях розвиває цю тему, наполягаючи, що наша психічна система винагод (відповідальна за вироблення нейромедіатора дофамін, який ще називають "гормоном мотиваці") генерує позитивні емоції, коли помічає наше просування до значимої цілі. Українцям, судячи з результатів опитування "Хто ми?" бракує такого дофаміногового підживлення. Вони значно краще знають чого вони не хочуть, ніж до чого прагнуть.

Все менше наших співгромадян ототожнюють себе із суспільними нормами, які можна назвати "рядянськими" як-от (колективізм, рівність, головна роль держави перед громадянином тощо). Так, 63% респондентів українців вважають, що радянські цінності вже не діють, натомість лише 17 % переконані у протилежному. Європейський вектор переважно пов'язаний переважно із задоволенням базових потреб, ніж амбітною візією і самореалізацією. У питаннях щодо визначення європейських цінностей (я би все ж сказав – вартісності Європи), усі вікові групи були солідарні у тому, що це, насамперед, гідна оплата праці (42% — 46%), гідні умови праці (38% — 43%), свобода слова (33% — 38%), рівність усіх перед законом (31% — 35%). Транзитний стан українського суспільства почасти підтверджується  наступним блоком запитань, які стосуються самоідентифікації. У формулюванні "ким ви себе вважаєте?" 35% обрали варіант "людиною". І це втричі частіше, ніж ідентифікація себе "українцем" (11%), "матір'ю" (13 %), у п'ять разів, ніж "громадянином" (7 %). Натомість опцію "житель свого населеного пункту" обрав лише 1 % анкетованих. При чому, молодь називає себе людиною в першу чергу значно частіше – 51% відповідей, порівняно із 26% відповідей старшого покоління (категорія 55+). І водночас лише 8% молоді вважає себе українцем, порівняно із 14% старшого покоління. На Сході акож вищий відсоток тих хто означає себе як в першу чергу "людиною" — 39 % проти 33 % на Заході, де 15% погоджуються, що вони передусім  "українець/ка". З одного такий вибір — про індувідуалізм, з іншого боку — про невизначеність, про схильність залишитися десь поміж інших ідентичністой. Це можна порівняти з оголеністю серед одягнутих, коли знято набуте чи нав'язане цивілізацією, накинуте культурою і залишається природна данність. Окультурена, але незахищена

Близько 75 % респондентів прагнуть сучасної "української мрії". Проте на запитання "Що таке для вас сучасна "українська мрія"? 64% зазначили: "жити у мирній країні"; 59 % "жити у країні без корупції"; 56% – "жити у безпечній країні". Тобто це знову ж таки міркування від противного, а не бажаного. До речі, лише 34 % означили українську мрію як життя у демократичній країні.

Є моменти, в яких респонденти демонструють парадоксальність мислення і відповідей. Так, свобода слова та сім'я – дві найпопулярніші категорії основних нових цінностей українців – 45% та 36%. Натомість майже однаково часто цінностями називали добробут (31%), можливість критикувати владу (31%) та незалежність України (30%). І це схиляє до думки, що основною цінністю українців є не стільки свобода (адже та йде у "пакеті" з відповідальністю), скільки відсутність примусу і жорстких зобов'язань.

Ось пряма мова із фокус-груп: "Люди схильні малювати безхмарний ідеал, а у його відсутності звинувачують виключно владу, не себе. Таким чином, ці тенденції свідчать про те, що українці здатні аналізувати лише наслідки, а не думають про передумови тих негараздів, які є в Україні. Зокрема – українці схильні перекладати відповідальність на лідерів, не говорячи про власну роль у формуванні успішної країни. Так, жоден з респондентів не висловив своє бачення вирішення ситуації, яке включало б відповідальність з боку народу. Тож на думку більшості – єдине що треба зробити – це обрати правильного лідера, який має усе зробити за них".

Потребою, що за цим криється є загоєння ран тоталітарного, анархічного і бунтарського минулого, в якому чітка ідейна, релігійна, етнічна постава могла означати смертельний вирок, або як мінімум тривалі страждання і поневіряння. Мені особисто це навіює метафору українців як персонажів опери Стефвно Джервазоні "Лімб". Назва походить з вокабуляру католицької церкви, де цим словом позначали те, куди потрапляють душі немовлят і благочестивих дорослих — це не є ані пеклом, ані раєм, ані чистилищем. У згаданій опері дійство відбувається у просторі, яке навіть вадко назвати "місцем". Це зала вічного очикування, поле сумніві, закільцованої дії. 

У 2007 р. Ватикан відмовився від уявлення про лімб. Попросту скасував його. Є просвіт і для нашого суспільства. Учасники фокус-груп зазначають: "Хоча українці й не мають власного позиціонування, вони свідомі того, що Україна здатна конкурувати у різних галузях у майбутньому завдяки своєму інтелектуальному потенціалу". Усе чим оперують соціологи – це переважно слова і уявлення, картина світу, оперу, яку обрати для перегляду, а може і для участі. А це те, на що кожен з нас може більшою чи меншою мірою впливати.