Україна ще довго буде в кризі. Навіть коли война скінчиться, далеко не все і не всї відразу заспокояться. Занадто болючим виявився процес усвідомлення українців як дійсно незалежної нації (як то кажуть — кристалізації нації), каталізованою агресією з боку Росії і вимушеним розривом (далеко ще незакінченим) багатьох зв'язків з нею. Не всі розуміють катастрофічну незворотність цього процесу, і є багато людей, які ще сподіваються на відновлeння того ж самого рівня відносин між нашими країнами. І водночас час од часу з'являються в ЗМІ і соцмережах радикальні ідеї, які, на думку авторів, мусять прискорити позитивні, на їх погляд, процеси відокремлення від Росії. Але саме тут є найболюче і найнебезпечніше місце, і любі необережні дії додають нові травми нашому суспільству.

Один з блогерів (Павло Бондаренко) написав декілька днів тому цікавий пост про «агентів впливу». Нових ідей там, власне, практично немає, але є ясні формуліровки i пропонуються прості рецепти, як зрозуміти, що перед тобою прихований ворог чи кремльовський агент впливу. (Обговорювати їх не хочу, бо хто бажає — сам може почитати. Скажу тільки з задоволенням, що згідно з тими рецептами багато хто в той «чорний лист» залітає, навіть з начебто патріотичного стану: і А.Гриценко, і Ляшко, і багато інших.)

Але як там не мудрувати з простими рецептами щодо агентів впливу, проблема дійсно існує. Проблема правильного відношення до тих, хто, наприклад, є начебто палкий патріот України, але своїми радикальними лозунгами свідомо заманює українців в національне гетто, намагаючись відрізати українську культуру від всього, що історично належить нашим кореням. А також до тих, хто доводить національну ідею до анекдотичного абсурду, над яким можна вільно сміятися. На мій погляд, це також є внутрішній ворог, навіть якщо це просто божевільний. Тому що коли цей божевільний заполучає можливість тиражувати свoї «ідеї» через ЗМІ, він становиться ще більш небезпечним, чим ворожа армія. Бо розповсюджує внутрішню гниль під виглядом патріотизму.

Я, наприклад, не взявся б стверджувати, що Янукович, Ахметов і вся їхня кодла нанесли Україні більше шкоди, чим один-єдиний псевдо-патриот (чи може дійсно агент Кремля?), який вигадав та свідомо росповсюджував маячню про «укрів». Саме Бебик, цей псевдо-історик, сплюндрував і історію, і честь України. І шкоду, яку він приніс Україні, коли подарував ворогам можливість зарозуміло насміхатись над нашою історією і знецінивши в їх очах навіть саме це слово — українець, неможливо навіть порівняти зі збитками від корупції. Теж саме треба сказати і про божевільну Фаріон. А також про Вятровича, який нещодавно сдійснив свідому спробу забруднити «руськім міром» імена тих, хто вів наше покоління до звільнення від комунистів і совковості. Може, хтось вважає Вятровича ідиотом, на якого не треба звертати уваги? Може й так. Але його підтримав і Портніков. Обережно попередивши, що сам він виріс на єврейскій культурі і не дуже розуміється в українській. Хоча чомусь підтримує ідею відрізання української культури від нашого спільного коріння. Але не кажіть мені тут, що нема вже у України нічого спільного з Росією. Тому що відповідь очевидна: це неправда. Якщо ви належите до кремльовської секти і впевнені, що минуле легко переписати, тоді да, ви можете запевняти себе, що українці ніколи і нічого спільного з росіянами не мали. Але я твердо знаю, що минуле є таким, яке воно є, його неможливо змінити, і ми повинні знати його і вивчати. Щоб не повторювати помилок, що несуть нам кров та війну.