Два дні поспіль влада, і безпосередньо силовий блок в особі МВС продовжують штовхати тему введення надзвичайного стану з метою «прикручення» прав та свобод, а також делегування окремих повноважень Парламенту — Президенту. Все це відбувається під соусом з коронавірусом і за життя українських громадян.

Якщо послухати Дениса Шмигаля , або Івана Варченка (полісмен — особистий проспект Авакова), то складається враження, що основна проблема України не вірус, а представницька демократія і свободи громадян.

Не заперечуючи необхідності самообмеження у зв'язку із коронавірусом, я хотів би зазначити наступне:

1) Українці своє право не жити в стойлі вибороли в кровавій борні. Ми з дерев'яними щитами на кулі перли, тільки щоб Україна не стала Китаєм або РФ.

2) навіть війна не змусила українців відмовитись від нормального життя, а в серпні 2014-го для держави були однозначно більші загрози аніж зараз

3) Парламент, як це не дико звучить, залишається останнім оплотом свобод громадян, бо як би комусь не хотілось ввести надзвичайний стан чи порушувати Конституцію, але без голосів в Парламенті цього не відбудеться, а в наших обранців нарешті з'являється здоровий глузд і інстинкт самозбереження

І на останок хотілося б нагадати слова Авраама Лінкольна. Коли його спитали, чи слід проводити вибори під час війни, то він відповів: «Звичайно, бо солдати б'ються на війні не за мене, а за Конституцію, і Богом надані права».