Новорічне вітання Президента України звичайно потішило багатьох його фанатів. А я б не звернув увагу на його промову, якби не декілько «але…Мені вухо порізало декілька речей 1) полімовність виступу, і 2) „немає різниці, яких вулицях ходити і біля якого пам'ятника ти чекаєш дівчину в яку закоханий“. І якщо по першому пункту в мене є тільки одне уточнення, якщо вже згадали мову російської та угорської нацменшини, то чому були незаслужено забуті такі діаспори, як, болгарська, румунська, білоруська, німці і роми врешті-решт. Полімовність, так полімовність. Вимахуватись, так вимахуватись.

То от другий пункт, якщо перекласти на загальнозрозумілу, явно свідчить про головний месседж Зеленського: „Похєр, буде це Україна чи Новоросія, аби дупа була в теплі, і «95 квартал» і далі міг спокійно торгувати свій продукт в Росію“

Чинний Президент України ще раз продемонстрував, що йому пофіг, що в Україні державна мова українська, і Першій особі державі при виконанні службових обов'язків треба дотримуватись чинного законодавства України. Він продемонстрував, що йому пофіг на традиції та символи, які є в Україні і українській владі. Адже навіть Янукович з величезними моральними стражданнями вітав українців з Новим роком українською! Але ЗЕ потрібні лише оплески свого базового електорату і Путіна. Він його кумир і він хоче, щоб його так само боявся і любив його народ.

Розуміючи рівень спілкування ЗЕ і його базового електорату, мушу відповісти на зрозумілій йому мові.

Мені не пох#р.

Мені не пох#р, як буде називатись вулиця, місто і країна, де я буду жити, кохати і виховувати своїх дітей, і мені абсолютно не пох#р в якому мовному середовищі, я буду це все робити.

Цей пташиний гуманізм, вже трошки підзадовбав. Піс енд лав, ні – війні, треба просто перестати стріляти, ковбаса по 2,20 і гривня по 8. А далі хоч трава не рости.

Але справа в тому, що хоч і пох#ристів завжди переважна більшість, але ця країна вистояла і розвивається за рахунок, якраз таких як ми. Тим кому є різниця в якій країні жити. Бо якщо б нам було пофіг, то більшість із нас вже виклористали прекрасну можливість еміграції від Токіо до Вашингтону

Ми не драпанули на заробітки під час війни, як доволі значна частина україномовних „вишиванних“ патріотів Зазбруччя

Ми не сиділи по домах, коли перші „русскомірські лярви“ з'явились на вулицях наших російськомовних міст.

Ми не втомлювались від війни сидячи по кнайпах і не нили про нелюдську втому від поганих новин.

Ми не вчились у Москві під час війни.

Ми не виступали там на корпоративах, і не мали там бізнес.

Ми боролись за україномовний простір в Україні

Ми з дерев'яними щитами йшли на автомати, і в шльопках відправлялись на війну)

Бо нам НЕ ПОХЄР на цю країну. І тому в ідеології тотального похєризму ми навряд чи знайдемо себе. Із Зеленським в нас тепер немає ліній дотику, бо він будує не Україну, а Малоросію.

Рівно сто років назад, ще один „пташиний гуманіст“ В.Винниченко виступав за мир між пролетаріями, злагоду на селі, та спокійне комуняцьке життя. Але як тільки мир настав, він дуже швидко драпанув звідси до Франції, де і провів доволі безбідне емігрантське життя. А ті хто повелись на розповіді про братські народу та інтернаціональну дружбу пролетаріїв, років за 13 своїх дітей жерли. Бо їм було пофігу.

ЗЕ тільки входить в роль і тому, його дії ще не настільки антиукраїнсько агресивні, але я нагадаю, що перші НКВСівці також носили вишиванки, але при цьому вони служили великому богу інтернаціоналізма, який не передбачає національної ідентичності.

Тож над Україною нависає загроза. І вже не стоїть питання рух до НАТО чи не до НАТО, є питання збереження української ідентичності і запровадження на всіх рівнях державної політики ідей похєрізма. І якщо цьому не завадити, то завтра ми будемо виховувати дітей на проспектах імені Гіві і Мотороли, а тих хто буде проти або вичавлять з цієї держави, або закриють за розпалювання ворожнечі і пропаганду війни.