Російсько-українська війна, яка розпочалась у 2014 році, виявила величезний пласт манкуртів, які почали віддано працювати на ворога. І не просто працювати, а віддано повірили в те, що працювати на ворога – це найкраще, що могло з ними статись. Вони перетворилися не просто на рабів бабла, а на рабів ідей свого господаря.

Раба бабла завжди можна перекупити. Подивіться на журналістів та ЛОМів, які за поворотом тумблєра можуть зранку ненавидіти націоналістів, а після обіду євреїв) Я певен навіть без прізвищ Ви бачите нових «проукраїнських» телеведучих та експертів. А от з рабами ідей господаря («манкуртами") складніше. Починаючи з 2014 року багато хто зрікся своєї української ідентичності, самостійно пішов на лоботомію, щоб ніколи не згадувати, що він Українець і став любити лише господаря в Кремлі.

Та людина, яка стала манкуртом, вже ніколи не зможе повернутись до минулого життя вільної людини. Та і сьогодення в манкурта не солодке. Адже ніхто не буде церемонитись із рабом, тим більш кремлівського Карлика, який рано чи пізно здохне перекусивши ампулу з ціаністим калієм. Манкурт зрікшись минулого життя прирік себе на долю опущеного світом. Адже ніколи його не посадять за один стіл з господарем, якщо цей стіл не треба буде обслуговувати, і то погидують з його рук взяти їжу, щоб не зашкваритись.

В будь якого українського манкурта чи то з ОПЗЖ чи то "Ополоку" і тим більш "Партії Шарія" повадки і функціонал точно такий самий, як і в опущеного на зоні. Обслуговуй старших та підставляй те що тобі скажуть на вимогу господаря. В манкурта і опущеного немає власної думки, волі, почуттів. В них немає історії і минулого, і майбутнє в них теж туманне. І єдине, що в них є цього сьогодення із теплим місцем під господарем і гидливим соціальним статусом.

Колись стане нормою не пускати манкуртів за стіл, не звати їх на ефіри і не давати жодних державних посад, а тусити вони будуть один з одним десь в манкуртському куті, але сьогодні в старій пострадянській Україні, манкурти посідають доволі значне місце. Олександр Вілкул – став головою Криворізької ВЦА, Вадим Рабінович, як і вся де-факто фракція "ОПЗЖ" досі є народними депутатами України. Депутати від "Слуг Народу" Дмитрук і Шевченко, які ненавиділи все Українське досі депутати. І скажу навіть більше, не п*жджені депутати.

Вся морська галузь України переповнена депутатами Опоблоку (Юрій Васьков, Заступник Міністра інфраструктури) і "ОПЗЖ" (Заступник Голови Морської адміністрації). І зараз ці манкурти разом із комерсом Кубраковим тягнуть в Міністерство інфраструктури, чергового опущеного світом манкурта Івана Ніякого резидента Російської Федерації, директора групи компаній "Трансшип", яка досі веде бізнес в Криму. І може Іван і не дурний, але українець він Ніякий, адже, як і справжній манкурт, він відданий лише своєму господарю Андрію Іванову, який вважає росіян братами, а війну на Сході України називав братовбивчою.

Ви спитаєте, чи можливий такий триндець, тягнути на посади улюбленців руского міра, коли щодня гинуть десятки найкращих синів України, а росіяни чинять військові злочини і розстрілюють полонених? А я відповім, що можливий і навіть більший. Злі язики поговорюють, що російські судна, які були арештовані ДБР на початку Великого вторгнення зараз спробують передати в управління компаніям Іванова і Урбанського. Тобто підприємцям, що ведуть бізнес з РФ, і фактично власникам арештованих суден.

Тож бачимо, що поки Нація знищує ворога, манкурти продовжують те чим і займались з 2014 року – служать російському капіталу.

Але як би не зільшувався манкуртськй кут в Міністерстві інфраструктури, і як би  росіяни не продовжують лобіювати свої інтереси через український бізнес, не слід панікувати. Адже чим густіша трава тим легше її косити. І наша коса вже точиться…