William Sydney Porter
THE WHIRLIGIG OF LIFE
Переклад Майк Новосад
2023. July, 12

Суддя Бенайджа Віддап сидів на порозі свого кабінету і ліниво курив. На фоні сіро-блакитного полуденного серпанку здіймався Камберлендський хребет, а головною вулицею «поселення», дурнувато кудкудакаючи, чванливо пройшла ряба курка.
Вгору по дорозі почувся скрип колісних осей, потім з'явилася хмара пилу. Потім запряжений бичком візок, в якому сиділи Ренсі Білбро та його дружина. Візок зупинився біля дверей юстиції і вони злізли з нього.
Ренсі був худий, метр вісімдесят, з блідо-коричневою шкірою та жовтим волоссям. Незворушність гір висіла на ньому, як броня. Його дружина була ситцева, кутаста, нюхальна та втомлена невідомими бажаннями. Крізь усе це просвічував слабкий протест ошуканої молодості, яка ще не усвідомила своєї втрати.

Суддя задля вираження власної гідності засунув ноги в черевики і поворухнувся, щоб дозволити їм увійти.
– Ми всі – сказала жінка голосом схожим на вітер, що дме крізь соснові гілки – хочемо розлучитися.
Вона глянула на Ренсі, щоб побачити, чи не помітив він якоїсь вади, двозначності, ухилення, упередженості чи самоупередженості в її заяві про їхню справу.
– Так, розлучення — повторив урочисто Ренсі – ми всі разом не можемо жити разом. Досить самотньо жити в горах, коли чоловік і жінка хутряться одне на одного. І коли вона шипить, як дика кішка, або надулась, як сова в дупло, то чоловік не має права більше жити з нею.
– Коли він кончений нікчема – сказала жінка без особливого тепла – валандається  разом із шахраями та самогонниками, потім лежить на спині напитий віскі, а ти годуй зграю його голодних псів.
– Коли вона кидається кришками від сковорідок – включився антифоном Ренсі, – і поливає окропом найкращого кен-дога в Камберлендах, і починає готувати людині їжу, не даючи їй спати. Потім цілу ніч звинувачує його в реально дурницях.
– Коли він весь час «заробляє», а знаний у горах, як акванавт і нікчема, то хто ж тут засне… 
Суддя приступив до своїх обов'язків. Поставив для відвідувачів свій єдиний стілець і дерев'яний табурет, потім  відкрив на столі кодекс і переглянув параграфи, потім протер окуляри й пересунув чорнильницю.
– Закон і статути – сказав він – не містять жодної інформації про розлучення, як і про юрисдикцію цього суду. Але, відповідно до справедливості, Конституції та золотого правила, це погана угода, яка не задовольняє обидві сторони. Якщо суддя може одружити пару, очевидно, що він може її розлучити. Цей офіс видасть указ про розлучення і навіть Верховний суд визнає це рішення законним.
Ренсі Білбро витягнув із кишені штанів невеликий пакетик з-під тютюну і витрусив з нього на стіл п'ятидоларову банкноту:
– Продав шкуру ведмедя й два хутра лисиці – сказав він – це все, що я маю..
– Звичайна ціна розлучення в цьому суді – сказав суддя – п'ять доларів.
Потім взяв і з удаваною  байдужістю запхав банкноту в кишеню свого домотканого жилета. Далі написав указ на половинці аркуша паперу і скопіював його на другій половинці.
Ренсі Білбро та його дружина слухали, як він читає документ, який мав дати їм свободу одне від одного:
– Знайте всі за цим указом, що Ренсі Білбро та його дружина, Аріела Білбро, цього дня особисто з'явилися переді мною і обіцяють, що відтепер вони не будуть ні кохати, ні шанувати, ні підкорятися один одному. Ні в добрі, ні в злі. Будучи здоровими розумом і тілом, прийняли звістку про розлучення, відповідно до миру та гідності держави. Не зазнайте невдач і нехай допоможе вам Бог. Бенайджа Віддап, суддя в графстві П'ємонт, штат Теннессі.
Суддя вже зібрався передати один із документів Ренсі,  але голос Аріели затримав передачу. Обидва чоловіки подивилися на неї – Їхня чоловікоподібність зіткнулася з чимось по-жіночому раптовим і несподіваним.
– Суддя, не треба давати йому цей папір. Ще ніяк не все вирішено. Спочатку я повинна отримати свої права. Я повинна отримати свої гроші. Там нема варіантів, щоб дати дозвіл на розлучення і не отримати за це ані одного цента. Я відкладаю, щоб піти до брата Еда на Згорблену гору. Мені треба на пару черевиків, нюхальний тютюн і таке різне…  Якщо він має на розлучення, то нехай заплатить мені на всяке таке…
Ренсі Білбро був шокований. Попередніх натяків на аліменти не було. Жінки завжди вміють створювати дивовижні та неочікувані проблеми.
Суддя Бенайджа Віддап прикинув, що це питання теж вимагає судового рішення. Хоча на тему аліментів і такого всякого кодекс мовчав, але ноги жінки були босі, а стежка до Згорбленої гори крута й кремениста.
– Аріелло Білбро – запитав він офіційним тоном – про скільки йдеться зараз у випадку перед судом? Яка сума була би достатня?
– Я прикинула – відповіла вона – ну черевики й всяке таке…Ну – скажімо п'ять доларів. То сума невелика, але до брата Еда то мабуть вистарчить.
– Сума – сказав суддя – не є нерозумною. Ренсі Білбро, суд наказує тобі виплатити позивачці суму в п'ять доларів до винесення рішення про розлучення.
– У мене немає грошей — важко видихнув Ренсі – я віддав тобі все, що мав.
– Тоді – сказав суддя, суворо дивлячись поверх окулярів – ви виражаєте неповагу до суду.
– Гадаю, якщо б ви дали мені до завтра – пробурмотів чоловік – я зможу трохи розгребти, щоб назбирати це. Я ніколи не сподівався, що треба платити на таке всяке..
– Розгляд справи відкладено до завтра – оголосив Бенайджа Віддап – коли ви всі з'явитеся сюди й виконаєте вимоги суду. Після цього будуть оголошені укази про розлучення.
Після цього він знову сів на порозі і почав послаблювати шнурки черевиків.
– Ми поїдемо до дядька Зії – вирішив Ренсі – і там переночуємо.
Він заліз у візок з одного боку, а Аріела з іншого. Підкоряючись помаху мотузки, маленький червоний бик повільно розвернувся на галсі і візок поповз геть у німбі пилюки, що здіймали  його колеса.

Суддя Бенайджа Віддап закурив, потім дістав свою щотижневу газету і читав її, доки сутінки не затьмарили її рядки. Тоді він запалив лойну свічку на столі й читав, поки не зійшов місяць, позначаючи час вечері. Жив суддя у подвійному зрубі на схилі біля підперезаної тополі. По дорозі додому, він саме перетнув невеличкий струмок, що темнів серед лаврових кущів. Темна постать чоловіка вийшла з-за лавра і приставила йому до грудей рушницю. Капелюх чоловіка був низько опущений і щось закривало більшу частину його обличчя.
– Я хочу твої гроші – промовила фігура – але мовчки, бо я починаю нервувати і мій фінгер тремтить на цьому курку.
– Я маю лише п-п-п'ять доларів – сказав суддя, дістаючи їх із кишені жилета.
– Скрути це – пролунав наказ – і встав в дуло.
Купюра була нова і рівна. Навіть незграбним і тремтячим пальцям не було труднощів скрутити її та вставити (вставити було трохи важче) в дуло рушниці.
– Тепер я вважаю, що можеш вже йти собі далі вздовж – сказав грабіжник.
Правосуддя не затрималося на своєму шляху до далі вздовж..

Наступного дня маленький червоний бичок знову притягнув візок до дверей суду. Суддя Бенайджа Віддап цього разу був взутий, бо очікував на цей візит. В його присутності Ренсі Білбро вручив своїй дружині п'ятидоларову купюру. Око чиновника пильно дивилося на неї. Виглядала вона так, ніби ще недавно була скручена в трубочку. Але суддя утримався від коментарів, бо й справді будь-яка купюра може бути схильна до скручування і він просто вручив кожному рішення про розлучення. Вони стояли ніяково мовчазні, повільно згортаючи кожен свою гарантію свободи. Жінка кинула на Ренсі сором'язливий, стриманий погляд:
– Гадаю, ти повернешся додому на візку – сказала вона – то хліб в жерстяній коробці на полиці, а  бекон я поклала у кастрюлю, щоб собаки не знищили. Не забудь ввечері завести годинник.
– Ти до свого брата Еда? – спитав Ренсі, вдаючи безтурботність.
– Не хотілося б мені пхатися до них під самий вечір, та й вони певно не будуть в захваті мене вітати, але я більше не маю куди піти.. То є що йти, то давай прощатися Ренсі. Чи ти може вже й не хочеш?
– Я не якийсь там гончий пес, щоб не захотіти попрощатися, то ти так рвешся йти, що може сама не хочеш, щоб я попрощався.. то так і скажи.
Аріела мовчала. Вона обережно склала п'ятидоларову купюру та свій указ і засунула їх за пазуху сукні. Бенайджа Віддап сумними очима подивився, як зникають гроші. Потім сказав слова, котрі показали, що він відноситься, або до численного натовпу прихильників людського, або до малочисельного – великих фінансистів:
– Побудь сьогодні ввечері на самоті в своїй старій халупі, Ренсі – сказав він.
Ренсі Білбро витріщився на Камберленди, тепер ясно-блакитні під сонячним світлом. Він не дивився на Аріелу.
– Не дуже хочеться – промовив він – але коли людей криє і вони хочуть розлучення, то ти не можеш змусити їх залишитися.
– Там інші хотіли розлучення – сказала Аріела, звертаючись до дерев'яного табурета – крім того, ніхто не хоче, щоб хтось залишився.
– Інші ніколи не сказали, що ні.
– Ніхто ніколи не сказав, що так. Пішла я до брата Еда.
– Тепер ніхто не накрутить той старий годинник..
– Якщо хочеш, то я поїду з тобою у візку і накручу його тобі, Ренсі?
Обличчя мешканця гір було стійким до емоцій. Але він простягнув велику руку й обхопив тонку коричневу руку Аріели. Її душа визирнула крізь безпристрасне обличчя, освятивши його.
– Ці пси більше не дошкулятимуть тобі – сказав Ренсі – я вважаю, що був злим і низьким. Заводи вже ти цей годинник, Аріело.
– Моє серце б'ється в цій хатині разом із тобою, Ренсі – прошепотіла вона – я більше не злитимусь. Поїхали додому – ми ще встигнемо до заходу сонця.
Вони рушили до дверей, забувши про присутність судді, але тут він втрутився:
– Іменем штату Теннессі –  сказав він – я забороняю вам порушувати його закони. Цей суд сповнений радості, що бачить, як хмари розбрату і непорозуміння відкочуються від двох люблячих сердець, але він зобов'язаний захищати мораль і цілісність держави. Суд нагадує вам, що ви більше не чоловік і дружина, бо вас розлучено відповідним указом і ви більше не маєте права на переваги матримоніального стану.
Аріела схопила Ренсі за руку. Чи означали ці слова, що вона повинна втратити його зараз, коли вони щойно засвоїли урок життя?
– Але суд може – продовжував суддя – скасувати своє рішення, щоб усунути вади, встановлені указом про розлучення. Гонорар за проведення зазначеної церемонії становитиме, у цьому випадку, п'ять доларів.
Аріела вловила в його словах відблиск обіцяної надії. Її рука швидко лягла під плаття і купюра вільно, як голуб, що злітає, перелетіла до столу судді.
Її жовта щока зашарілася, коли вона стояла рука об руку з Ренсі й слухала слова про возз'єднання.
Потім Ренсі допоміг їй сісти у візок і заліз до неї. Маленький червоний бичок розвернувся ще раз, і вони, зчепивши руки, рушили в гори.

Суддя Бенайджа Віддап сів на порозі і знову зняв черевики. Потім знову помацав пальцем купюру, сховану в кишені жилета. Потім знову закурив.
А головною вулицею «поселення», дурнувато кудкудакаючи, знову кудись чванливо пройшла ряба курка..