Сто з лишнім років тому, коли сектанти-хабадники захопили владу на території сучасної рф-педерації, то не придумали нічого іншого, ніж знищити всіх з цим незгідних. Придумали і назвали цю ахінєю – «красний тєррор». Як це виглядало? Одягнули шкіряні куртки і давай валити з кривих револьверів всіх, кого змогли – і згідних, і не згідних. Для цього створили спеціальну зондер-бригаду, котру назвали «огпу». Створили і очолювали те «огпу» два совєтскіх єврєя – фєлікс дзєржінскій і вацлав мєнжінскій. Ні, це не була абревіатура від – «офіс генерального прокурора України», то було – «об'єдіньонноє государствєнноє політічєскоє управлєніє». Ось така «тонка» «пєрєклічка врємьон». Тролять тебе, посполитий, сектанти – нє?..

В цій главі буде здебільшого про двох «призедентів» – «першого» і «останнього». Чому так? Бо про «третього» і «п'ятого» написав, більш ніж достатньо, в книзі «M&M, або Хроніки Семи Перпендикулярних Ліній..» Хочеш – знайди і прочитай. Писати про януковічя, то даремно тратити час і папір. Чувак був розумово відсталий і навряд чи сам розумів, що навколо нього відбувається. Та й – опиши його краще за вітер.. Ну – той, котрий йобнув його вінком в дурну голову. Йобнув і залишив за ним в Історії нєізгладімий слєд.

Про «другого»?.. Вартувало би. Цей створив з окремо взятої країни ціле корупційне кучманду. Чувак був хитрий і не світився. Ну, бо хотів грошей, а не слави. Тому те, що було на той час в країні – швиденько, між назначеними сектою «бізнесменами», розписав і перестав відсвічувати. Просто – затих. Десь там – в пампасах серед кібуців. Затих, а славу залишив решта п'ятьом. Тобто – собі гроші, лохам – славу. Кажу ж – був хитрий. То вовина лєнка каже, що вони «вошлі в проект». Але вона не шарить, бо розумові здібності на рівні януковічя. А класичний приклад проекту, то таки «другий». Увійшов в проект, виконав все, що від нього секта вимагала і тихо відійшов в тінь. А з огляду на вік, то й до судового вироку не доживе. Ось такий мілий їбанашка...

Тобто – вартувало би, але колись іншим разом..

«Шостий» спав і йому снилися відразу два паралельних сни. Один нєпрілічний – з Юльою Вмєндєль, котра так йому і не дала, сучка феесбешна... І в шкільній формі на рєчькє Саксагань, і в кабінєтє на Банковой в вєлюровом халатє – і не дала...

Другий сон був прілічний – красівий Владімір Ільїч Лєнін ходив кругами і гнав пургу дєтям. Дєті взвізгівалі, їли вкусний совєтскій пломбір і кидали в Лєніна сніжками. Всім було дуже весело...

- От нема Лєніна і снєгу зімой не cтало – подумав уві сні «шостий» і прокинувся.

Біля вікна в довгому дизайнерському халаті, від признаних в Кривому Розі київських кутюр'є з Радехова, сиділа Лєнка. Як завжди без виразу обличчя – просто сиділа в кріслі, думала про Юzіка і чекала поки «шостий» прокинеться.

- Привіт, Лєнчік – все ще уявляючи Юльку в піонерській формі, зіграв щиру посмішку «шостий» – бачила, як гарно перейменував прокуратуру Русланчик? Буде тепер ОГПУ. Дєдушка був би довольний.

- Вова, а шо ото за мавзолєй ти тут сооруділ?..

- Та то ми с папой вчєра – сначала спроектували в комп'ютєрі, а потім встановили...

- На фіга?

- Шоб войті в Царствіє Сатани.

- А гдє связь?

- Я узнал – нужно всьо дєлать напєрєкор. Вот оні говорят – нє сотворі сєбє куміра, то значіт нужно сотворіть. А іначє нє войдьош. Вот ми с папой і сотворілі...

- Я ото как раз собралась сходіть на кладбіщє к дєдушкє – свєчку с якой сторони ставіть?

- Я ж тєбє вже казав – свєчку треба завжди ставити с любой стороны – «шостий» неуважно глянув на лєнку і замилувався на їх з папою домашній міні-мавзолєй.

В кутку спальні блимала лампадка, а коло неї лежала чотирикутна червона муарова подушка з перев'язаними товстою зеленою ниткою – «шоб зєлєнь в домє воділась», кутками. Нитки були автентичні – від цілительки Євлампії Прокоповічь і зав'язані по її настанові – два на три вузли, а два на чотири – строго діагонально. На подушці – строго перпендикулярно до основи мавзолєю і не менш строго – паралельно до східної стіни, стояв портрет-фотографія в позолоченій дубовій рамі. Перед ним – припорошена тональною пудрою «будьонівка» і кривий заржавілий рево́львєр. На портреті хтось, мабуть фотограф, каліграфічно вивів – Єлізаръ Файтєлєєвічь Райхман. А на тильній стороні фотографії теж був напис – Эліку от товаріщєй по аружію.

На стіні над портретом висіла така ж муарова стрічка з написом –

Славный путь героя Родіни!!!

А під нею – тиснений золотом по муару, ще один текст:

Элизар Файтелевич Райхман.Видный деятель ОГПУ. Родился в Криворожском бассейне.

Славные вехи:

В 1917 году окончил 2 класса школы.

В 1921—1922 годах — ученик столяра в столярно-кустарной мастерской в Прилуках.

С 1923 года учился в профшколе и работал грузчиком в Екатеринославе.

С 1926 года — конторщик, счетовод конторы «Погрузка» в Кривом Роге.

С 1927 года — секретарь Криворожского горкома Союза пищевиков.

С 1928 года — столяр деревообделочной фабрики в Кривом Роге.

С декабря 1931 года стал негласным сотрудником ОГПУ.

В конце сентября 1939 года был послан во Львов, где под крышей некоего фиктивного научного учреждения искал подходы к главе униатов митрополиту Шептицкому.

Весной 1940 года входил в группу лиц, которым было поручено подготовить выполнение ликвидации военнопленных польских офицеров.

С 1941 года вторым браком был женат на балерине Ольге Лепешинской.

19 октября 1951 года был арестован «по делу сионистского заговора в „МГБ“. После освобождения из заключения в 1953 году к жене не вернулся.

Умер 14 марта 1990 года в Москве от рака лёгких. Похоронен на Введенском кладбище...

Тричі прочитавши тиснений текст, „шостий“ по приставних сходинках зліз з ліжка, став на коліна перед портретом діяча ОГПУ і тричі напам'ять проказав інтернаціонал. З кухні почувся голос Лєнки:

- Вова, возьмі ж трубку блін – там снова эта твоя дєржава в смартфонє звоніт...

Телефон підскакував на віброрежимі. На моніторі світилося усміхнене лице „феесбешної сучкі“.

- Прівєт – стараючись говорити якомога нижчим голосом, муркнув в трубку „шостий“ – альо, вас не слышно... альо...

- Вова, шо ты алокаєшь? – у тєбя трубка ввєрьх ногамі. І шо это ты так разволновался? – на порозі кімнати стояла Лєнка.

- Да тут Юльчік прідумала новую ідєю... Пєрєімєновать МВД в НКВД. Будєт тєпєрь – Нємалозначітєльний Комітєт Внутрєнніх Дєл – красіво правда?

- Эта корова лучше б прідумала, какую ты о сєбє память на вєка оставіш. Віктор Фёдоровыч вон вєртолётную площадку сдєлал, Пєтя – тєатр на Подол/? А ты шо?

- А я пам'ятнік Лєніну восстановлю на Бєссарабке. Но так – по-крутому сдєлаю. Слушай, шо Юльчік прідумала. На постаменте будєт напісано — Владімір Алєксандровіч Ульянов–Лєнкін. Круто – правда?

.........................

Хлопченя з розумними очима, із чолом високим та ясним,-

Гріє серце постать ця любима, це обличчя рідне нам усім.

І шо, і шо?.. Який хруньо-жідобандєровєц цю „нєтлєнку“ написав?..

А пам'ятник дійсно варто поставити. Навіть два. В кожному місті. Один золотому лоху, котрий вірить тому, що кажуть в телевізорі. А поруч другий – з чорного мармуру позорний стовп. З позорною звіздою нагорі. І на ньому імена, прізвища і дати правління. Навіщо? Щоб їхні потомки знали – чому такий нефарт в них по життю. Ну – щоб дєдушков згадували інагда... Як саме щоб згадували? Ну щось на кшалт – шоб ты там в гробу пєрєвєрнулся, підарас горбатый...

CHAPTER TEN

The Theatre of the Absurd:

ПРІЗЄДЄНТ — JW.

Грудень, 25. 2019