1 Лєнін казав, що важнєйшім іскуством для них являєтся кіно. Імперія була малописьменна, а коммі пробували тримати владу за рахунок масованої пропаганди. Кіно вони бачили, як інструмент. Театр теж – якшошо..))
2 Комісари казали про себе: комиссары в пыльных шлемах… Старі блатні /не сталінські/ казали про них :  чекист с кривым ревОльвером/наголос на першому о/.
3 Главное Управление Лагерей. Найстрашніше, що придумали комуністи. Портал на той світ по-комуністичному.
4 Одна з локацій ГУЛАГу

&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&

МАТРОСОВ..

All the world“s a stage,
And all the men and women merely players:
They have their exits and their entrances;
And one man in his time plays many parts,
His acts being seven ages..

В театр я зайшов через широко відкриті ворота. Ніхто мене не зупинив і я увійшов у двір – метикуючи до кого б тут звернутися. На сходинках центрального входу сидів чувак, років під сорок – п'ятдесят. Одягнений в потерті джинси, яскраву сорочку і на голові ковбойський стетсон. Ми зміряли один одного поглядом і я направився до нього..

Я особливо не парився з дрес-кодом і влаштовуватися на роботу прийшов одягнений як звично – нулячі джинси, футболка з написом 'July Morning..' і військовий френч з підкоченими рукавами. Френч, зрозуміло, з відірваними ґудзиками. Ще якісь шльопки на босу ногу – оце і все. Ну – це, якщо не враховувати католицький хрест на шкіряному шнурку, ну і волосся – хоча і пущене за вуха, але ж довжиною майже до пояса..)) Комуністів я не любив – і в такий спосіб демонстрував їм висоту гори, з якої я на них ложив. Rock"n"Roll – forever..)) Комуністи ж, звісно – мене не любили взаємно і мабуть на зло мені одягалися всі одинаково-ніяк – щось таке сіро-коричневе і одного фасону..

Матросов – а це був він, вислухав мене і сказав, що мені тут навряд чи що світить. Тут піонерів вчать любити радянську батьківщину і правильно переходити дорогу на червоне світло.А мій прикид, як йому чомусь здається, говорить про те, що я далеко не апологет радянського і можу своїм виглядом хитнути маятники в головах, не до кінця сформованих піонерів. Не в ту сторону хитнути. І взагалі – тут передова ідеологічного фронту. А потім все таки підвів мене до директора. Якраз того, що я у книзі "Хіпстер"(1) знайомив з харківськими бомжами-чекістами..)) Директор мені з ходу поставив умову – постригтися і змінити стиль одягу. Потрібно віддати йому належне – нюх на творчу індивідуальність у нього був. Крім нюху, у нього ще була проблема – годину перед цим, з театру звільнилася група освітлювачів. Їхній главарь, нєкто Ерік, сказав своїм пацанам: Шлемазлы, нам уже давно пора употреблять каждый день ведро шампанского и яишницу из ста яиц, а потому – ломимся на Москву!!! От на москву, перед тим як я увійшов у двір, вони всім кагалом і ломанулися..))
Тому, ми з директором, після недовгих переговорів, а в переговорах я завжди маестро – дійшли до компромісу. Тобто – я не стригся, але ховав волосся під піджак, щоб не будити в піонерів бажання стати особистістю..

Не знаю чи мені там щось дуже насвітило – не мені судити, але я їм так засвітив, що всі газети про то писали..)) Ок – буду скромним (пруф десь там нижче кину), а тут розкажу про комуністичні канони.
За цими канонами, великими і малими – вершиною проявлення особистості було декілька варіантів. Наприклад – кинутися на кулеметну амбразуру і закрити її собою. Або, наприклад – відморозити собі ноги в лісі, неподалік від станції Боярка. Це в той час, поки старші за рангом чекісти крали гроші і, в стані надзвичайного захвату та сильного збудження, ховали під підлогу. А потім лягали зверху і падали в тимчасовий стан повної нерухомості..))

Мій зовнішній вигляд до амбразури не кликав аж ні разу – скоріше до лісів Холодного Яру(2)..
За місяць перед цим, я мав невдалий досвід вступу на архітектуру. Я здав малюнок доценту, до якого на курс хотів потрапити і який реально був геній. Пройти в нього малюнок означало дев'яносто дев'яти процентний вступ. Але.. Він перестрів мене в коридорі і сказав: Ти вже поступив, бігом в школу і принеси довідку про вступ  у комсомол… Навіть про волосся нічого не сказав..
У комсомол.. – ґґґ..))
Більше я його не зустрів ні разу. Як і реалізованих його проектів. А був реально геній.. Чому так? А нах комуністам його проекти? Вони вміють будувати "квадратно-гніздовим способом" Їм цього достатньо. Як виглядає та їх будова? Розкрий очі – вона навколо. Затори в містах вже круглодобові, а пацани будують..)))
Тобто – з архітектурою тоді довелось відкласти. Я то потім надолужу і попрацюю навіть з відомими в цілому світі архітекторами. Правда вже – як керівник проектів, але все одно – нє?..))
А тоді свалу не було і на пропозицію директора я на деякий час пристав..

Але Матросов..
Порядна людина. Талановитий організатор. Кайфове почуття гумору. Він працював завідуючим постановочної частини і паралельно керував монтувальниками декорацій. Серед них було немало інтелігентів – деякі після трьох і більше ходок.. Тобто авторитет серед них тримати непорядний не осилить. Він тримав. Поважали.

Одного разу мав проблему з його братом. Юрій Михайлович, на той час був в "глухій зав'язці" і якось ми з ним приперлися до його брата. Я навіть не знав що в нього є брат. Той був з блатних. Не авторитетний, але системний. Тримав блат-хату на Привокзальній. Що там ділили – я пропущу.Не мої таємниці. Тут про чуйку. Я бачив, що образив брата словом, але він замість того, щоб газувати, став якийсь надто лагідний. Ну – я аналітик ще той і спрогнозувати поведінку і вчинки людей умію як ніхто. Тепер це називається мікротаргетінгом, а тоді чуйка сказала прямим текстом: Коля, а зараз – свал.. Виходжу з квартири і, безшумно, сходами вгору. Через паузу – чую знизу тупіт багатьох ніг – брат таки викликав підмогу. Не знаю, що він їм наплів, але пацани вже перед дверима були з ножиками в руках.. Спускаюсь сходами – ті  ідійоти нікого не залишили внизу..)), перебігаю через дорогу і сідаю на сходинках брами навпроти. Дві-три хвилини і пацани виліають з брами. Покрутились вліво-вправо і посунули в сторону Ельжбети..
Я дочекався поки з брами вийшов Матросов, переконався, що все окау і тихо розчинився в натовпі..))

Потім Матросов зірвався і "розв'язав".. Після тижневого запою – у тім самім стетсоні, у тому самому дворі, він розказував парторгу театру, що він думає про партію, про радянський союз і про самого парторга.. Про того, якому зараз блище. Розказував – з сарказмом, по-злому.. Я дивився як людина іде останнім парадом.. Його звільнили і більше  я його не бачив.. А жаль. Реально був порядний чоловік. Єврей, якшошо..