Радикальний погляд українського нещасного козака, цього наймита польських королів Потоцьких — не може не дивувати навіть алхімічних апостолів найкращого психіатра Америки Зігмунда Фрейда.

Блякла текучість життя, коли немає нічого окрім випивки та гулянь — стали для України згубнецькою практикою зрадження за корумповані гроші від російських бояр.

Принишклість та мовчання понівеченої та духовно-мертвої еліти — привела до смерти духа Києва: землі обітавоної українського селянства, котре було травмовано фашистською ющенківською пропагандою із дебілізації молодого покоління та стирання української освіти та науки і медецини Порошенком.

Практичність певного кругообігу втрати самостійности — стала початком внутрішніх  кровопролитних воєн за владу та політичних чвар, посіяних навмисно ножем в спину ющенківцями.

Наше воскресіння із хреста після стирання помаранчевого проекту жорстокої та гітлерівської ліквідації нашої державности — привело до небаченого розмаху творчости та економічного успіху і внутршінього валового зростання економіки та бізнесу.

Однак — певне духовне та немічне страждання українця стало запитанням — жити чи помирати? — і в чому треба шукати приклад для наслідування так наївно та по-дитячому, вірячи в усі ці казки про «героїв, котрі всіх перемогли та все вкрали для себе».

Відстороненість українського серця від стабільности та тишини — рук матері та серця жінки, стали немов-би втратою самостійности та внутрішнього диктату, котрий наче сам «забороняє» самому собі сказати слово правди — бо його наче немає — наче сам Бог покинув нас на хресті, — наче сам Бог зрадив нашу святу визвольницьку місію.

Отямилися — та зрозуміли що цього немає — бо це сни, сни, котрі наче журавлиний та ластівковий спів течуть по венах та жилах українців, порізаних від жаху шизофренії.