Із жалістю — ми приймаємо смерть героїв. Але. Також варто розуміти що помирають вони за вічну ідею, — незалежність України. По суті — варто розуміти що ми приймаємо цю всю кров, але, нам важливо розуміти кінцеву ціль: ця ціль це свобода нашого народу, котру не можна купити — а можливо лишень заслужити.

Інші скажуть, що треба просто існувати задля того аби бути помідором на городі — та це не про нас: ми стали воювати та вбивати, ми стали володіти та розпоряджатися. Далі. Варто розуміти що в певному сенсі існує джерело, котре тримає тебе наплаву, — це українська реальна історія, що має здатність зберігатися та примножуватися: Петлюра із своїм військом мали перемогти Сталіна та Лєніна, — але: ми самі обрубали кінцівки собі...

Все це наче якась гра — але: немає уже сил терпіти приниження та ницість: світом керує той хто має мозок та очі, світло надходить до тих хто має любов до свободи аби примножувати життя. Певна соціологія зрозуміла — це вічний президент Зеленський, котрий привів нас до Заходу. Але — варто розуміти що вичищення не стане синомім перемоги — воно стане мімікрією диктатури.

Існування певних джерел, котрі творять певний хаос та існування певних дверей, котрі відкривають можливість знову народитися на світ, — це новий поворот долі, коли світ має можливість існувати у балансі. Але. Існує певна фундаментальна ідеологія життя — це свобода, рівність, братерство. Там має жити у серці початок великого шляху та існування нового часу: ми приймаємо цю реальність: треба мінятися та жити життям котре має наповнений сенс, а не просто шоу та їжу.

Світ не може існувати без тріння та без боротьби — але: певний романтичний хаос та повстання завше стануть запорукою нового вибору. Легкість життя наче доводить що існує певна метаморфоза аби знову прийти до влади та існувати як господар гри. Все це слова про далекий шлях до неба. Певна фактичність нового життя призведе од конфліктів та боротьби, війни та повстання, — але: немає шляху без шляху.

Має існувати новий фундамент щастя та легкості існування: світ привносить до себе новий витвір картини, котра бачить майбутнє. Певні шедеври шляху можуть існувати без наповненості — але: він наче втомлений шукає дорогу додому. Європа приведе од конфліктного минулого, що нарродить нову відповідальність. Але — крах певного розуму стане народженням нової зірки що вкаже нову суть...

І останні спомини про цю війну це певні зволікання: треба існувати наче у п'ятимірному часі та просторі — там є нова наука вибору та розгортання нових ядерних ракет. Але — лишень те що показує наш годинник вартий відтермінування та планування: певна фрагментарність боротьби та закляття аби існувати в інших краях не призведе до нових конфліктів, — вона просто народить безсенсовість харчування та примарність нового світу.

Час має швидко вказати на помилки та привести до ноаого закляття: у світі існує лишень те що ти сам народив...