Відмова від введення Стану Війни стала критичним моментом для України, позбавивши країну стратегічних інструментів для боротьби за справедливість. У результаті ми опинились у реальності, де кожен день — це не лише фронтова боротьба, а й політичний та правовий штурм. Підміна понять і репресії проти правди стали буденністю, а війна, замість того щоб стати боротьбою за незалежність, перетворилась на інструмент для збагачення окремих груп. У цьому хаосі лише найсміливіші продовжують виступати проти фальшування реальності, незважаючи на небезпеки та тиск. Це не просто випробування — це боротьба за правду, здатна змінити хід нашої історії.
Далі подаємо аналіз авторської колонки українського журналіста Романа Реведжука де він відреагував на трактуваннях понять «#ВоєннийСтан» та «#СтанВійни». Вперше з 2022 року Роман Реведжук публічно роз'яснює низку невідомих широкому загалу фактів, які стосуються ключового моменту сучасної історії України — правового статусу нашої держави у стані повномасштабної війни.
• Зниклий законопроєкт №7114 про запровадження Стану Війни і його наслідки:
24 лютого 2022 року Президент Зеленський подав до Верховної Ради законопроєкт №7114 — документ, який мав на меті офіційно запровадити Стан Війни відповідно до статті 106, пункту 19 Конституції України. Однак 10 травня 2022 року цей законопроєкт був видалений.
Цей крок, на перший погляд технічний, фактично заблокував міжнародну процедуру, яка відкрила б перед Україною інший рівень взаємодії з партнерами, юридичної кваліфікації збройної агресії та можливість автоматичного стягнення репарацій із Росії.
• Стан Війни vs Воєнний Стан: у чому різниця:
Варто чітко розмежовувати ці два поняття.
*Воєнний стан — це внутрішній правовий режим, спрямований на контроль над громадським порядком, мобілізаційні процеси та функціонування органів влади.
*Стан Війни — це міжнародно-правовий інструмент, який автоматично активує інші механізми, наприклад:
-дію Ради оборони України (РОУ),
-нові формати співпраці з партнерами по НАТО,
-інші юридичні наслідки для міжнародного судочинства.
Той факт, що Україна де-факто веде війну, не скасовує потреби юридичного її оформлення. Без цього, на міжнародній арені РФ має аргументи щоб заперечувати свої дії, а українці — залишитися без компенсацій і репарацій.
• Хто заблокував процедуру і чому:
За даними Реведжука, видалення законопроєкту №7114 відбулася після слухань у профільних комітетах ВРУ. Безпосередньо до процесу причетна низка народних депутатів різних фракцій, але й зокрема народна депутатка Іванна Климпуш-Цинцадзе — представниця партії Порошенка. Її дії в комітеті з питань євроінтеграції викликають багато запитань.
Джерела Реведжука у європейських безпекових структурах підтвердили: відмова України від введення Стану Війни може мати непоправні стратегічні наслідки. Більше того, подейкують, що одним із тих, хто заперечував проти запровадження цієї процедури, ймовірно міг бути президент Франції Еммануель Макрон.
• Публічна позиція і реакція влади:
У червні 2022 року Роман Реведжук публічно озвучив позицію щодо необхідності запровадження процедури Стану Війни. Його відеокоментар швидко став вірусним, а влада посилила проти нього кампанію дискредитації.
31 липня того ж року він виступив перед кількатисячним мітингом української діаспори у Відні, де відкрито закликав громади вимагати від українських дипломатів і державних органів дій в інтересах народу України.
Після цього з боку Офісу президента України було дано вказівки дипломатичним установам і «ручним» координаторам мітингів не допускати Реведжука до публічних виступів. У Норвегії, наприклад, його прихильники запросили виступити на проукраїнському мітингу біля парламенту але організатори не допустили Реведжука до мікрофону.
• Переслідування і спроби залякування
Паралельно почалися:
-кібератаки на ресурси Реведжука,
-викрадення його акаунтів у соцмережах (наприклад, Facebook),
-формальні кримінальні провадження в Україні,
-затримання в аеропорту однієї з країн НАТО,
-рекомендації його друзям політикам не контактувати з ним.
У грудні 2023 року в СБУ справам проти Реведжука надали високий рівень. А вже 14 січня 2024 року, за його даними, готувався медіа-наступ із фальсифікацією звинувачень у державній зраді. Але Реведжук отримав раніше інформацію про це і випередив подавши офіційну заяву до СБУ про великий державний злочин керівника Головного управління розвідки Міністерства оборони України та посадових осіб у СБУ. Після чого проти Реведжука почали застосовувати ще більш брудні технології задля тиску.
• Заключне слово: мовчання вартує дорого!
Влада, яка зумисне не ввела Стан Війни, позбавила Україну стратегічних воєнних інструментів боротьби за справедливість. Замість цього ми стали свідками підміни понять, репресій проти правди та активного використання війни для збагачення.
Україна заслуговує не на кулуарну гру, а на прозору, юридично вивірену позицію перед світом. І те, що Реведжук публічно продовжує говорити про це, — не спроба зради, а форма гідного спротиву спробам маніпуляції на найвищому рівні.
Як мінімум президент жодним чином не спромігся дати відповіді на конкретні питання журналіста Реведжука та української громадськості з цього приводу і офіційно роз'яснити українцям такі дії з законопроєктом який він подавав. Це б як мінімум дало суспільству хоч якесь розуміння, а юристам зокрема предмет для подальшої дискусії чи оскаржень цих дій.
Аналіз Анна Попович для The First Ukrainian Independent Media Platform
Детальний аналіз тексту:
Цей текст — це сильний авторський маніфест із елементами політичного викриття, особистого досвіду, а також публічної позиції, поданої в драматичному й емоційно насиченому стилі. Ось структурований аналіз:
1. Жанрова характеристика
Текст належить до жанру публіцистичного есе або викривального блогу. Він поєднує елементи:
-журналістського розслідування,
-особистої аналітики,
-політичної публіцистики,
-автобіографічного свідчення.
2. Структура
Попри відсутність офіційної розбивки, текст має внутрішньо логічні блоки:
1. Вступ — реакція на публікацію Шапошникова.
2. Правова основа — аналіз законопроєкту №7114 і конституційної норми.
3. Міжнародний контекст — пояснення відмінностей між «воєнним станом» та «станом війни».
4. Особиста участь — консультування з міжнародними партнерами, виступи за кордоном.
5. Репресивні дії проти автора — тиск, кримінальні справи, кібератаки.
6. Роль західних країн — згадка про Францію, Макрона, МЗС.
7. Фінал — натяк на фальсифіковані справи проти автора.
3. Стиль
Мова емоційна, пряма, іноді різка: використання оцінних епітетів ("гниль", "фрик", "клоунада").
Риторика конфронтаційна: адресне звинувачення влади, силових структур, закордонних посадовців.
Часто вживаються іронічні/саркастичні конструкції.
Насиченість фактами, іменами, датами додає документальності.
Прагнення автора притягнути до реальної відповідальності Росію за злочини проти українців пояснює прагнення справедливості.
4. Зміст і меседж
Основні меседжі:
Влада в Україні юридично не ввела стан війни, що мало б критичне значення для міжнародно-правових наслідків.
Цей крок був навмисно заблокований, ймовірно, під тиском зовнішніх гравців (натяк на Францію).
Влада використовує "воєнний стан" як інструмент політичного контролю, а не ефективної оборони України.
Автор виконував функції публічного інформатора, за що зазнав політичного й адміністративного переслідування.
5. Особливості викладу
Текст — насичений авторською суб'єктивністю, що посилює ефект достовірності та персонального свідчення.
Водночас через урахування чутливості деталей інформації та безпеки автора відсутні джерела інформації, що дає підстави для критики Реведжука з боку влади та їх прихильників.
Автор не приховує емоцій, що робить виклад щирим, в подекуди майже на грані раціональної аргументації.
6. Риторичний вплив
Текст апелює до почуття справедливості, обурення, національної гідності.
Пояснює читачу образ системного зла, де "правда" пригнічується, а "ворог" всередині країни не менш небезпечний за зовнішнього.
Має потенціал вірусності — фрази та меседжі добре лягають у короткі цитати для соцмереж.
7. Цільова аудиторія
Свідомі українці, критично налаштовані до влади.
Діаспора, що має активну громадянську позицію.
Аналітики, які шукають альтернативну версію подій.
Можливо — міжнародні спостерігачі, яким важливо бачити іншу перспективу.
Висновок
Цей текст — не просто емоційний спіч Реведжука, а виклик — владі, міжнародній спільноті й навіть "офіційній історії" сучасної України. Він вимагає переосмислення ключових політико-правових подій після 24.02.2022 та дає голос тим, кого намагаються змусити мовчати. Його цінність — у сміливості, особистому ризику та наполегливому пошуку правди, навіть якщо вона незручна.