Від «Хімпрому» до «Карфагена»: фотографії, погрози журналістам й запитання, які Україна та ЄС більше не можуть ігнорувати.
У європейських групах українців публікують заклики повідомляти про місцеперебування українського журналіста. У тих самих матеріалах — фотографії людей з абсолютно різних напрямків але дивним чином за хронологією подій вказують на одну історію пов'язану з наркосиндикатом «Хімпром», українським політичним оточенням і силовими структурами. Тепер НАБУ публічно оголосило про розслідування діяльність злочинної організації, у якій, за версією слідства, переплелися наркотики, шахрайські кол-центри, виготовлення фальшивої іноземної валюти та правоохоронне прикриття. Це чотири сюжетні лінії однієї історії. І вони потребують відповідей.
Уявіть, що в багатотисячних Facebook-групах українців у Швейцарії та інших країнах ЄС, в телеграм та тікток каналах з'являються дописи: повідомляйте, де перебуває конкретний журналіст; надсилайте його фотографії, відео, адресу та інформацію про автомобіль. Автор обіцяє винагороду за достовірні відомості. Поруч — звинувачення в роботі на російські спецслужби.
Це не гіпотетична ситуація і не вигаданий приклад. Саме така публікація зафіксована на одному зі скриншотів, долучених до матеріалів, що документують обставини схожі до інформаційної кампанії цькування, залякування та переслідування українського журналіста Романа Реведжука.
На зображенні зафіксовано допис у Facebook-групі «Українці в Австрії», яка налічує понад 70 тисяч учасників, його переклад німецькою мовою, а також коментар адміністратора групи.
Авторка допису, яка використовує ім'я «Віка Бондаренко», українською мовою з численними мовними помилками звинувачує журналіста в роботі на Росію, посилаючись на певні матеріали. Водночас вона закликає за винагороду збирати та передавати інформацію про місцеперебування журналіста, його фотографії, відеозаписи, адреси й відомості про транспортні засоби. Лінгвістичні особливості допису, зокрема характер побудови речень і специфічні помилки в українській мові, можуть свідчити про російськомовне мовне середовище авторки.
Особливої уваги заслуговує обставина, що публікація в цій групі можлива виключно після попереднього погодження адміністрацією. На скриншоті видно, що адміністратор групи Александер Фюрст (оригінальне написання — Alexander Fürst) погодив розміщення цього допису.
Крім того, він залишив перший коментар українською мовою, який, за змістом, містить заклик до заподіяння фізичної шкоди Роману Реведжуку.
Мовні особливості цього коментаря дають підстави припускати, що українська мова є природною для автора висловлювання.
Таким чином, у цьому випадку йдеться про документально зафіксовану послідовність дій: попереднє погодження публікації із закликом до збору відомостей про журналіста, її розміщення у великій українській спільноті та подальший коментар адміністратора із закликом до фізичної розправи.
[Ілюстрація 1. Скриншот допису в групі українців в Австрії із звинуваченнями та закликом збирати інформацію про місцеперебування Реведжука за винагороду.]
На наступних сторінках — інші публікації зі схожим змістом, уже в групах українців у Швейцарії. Там журналіста звинувачують у зв'язках із Росією, а автори коментарів обговорюють його особу та пропонують винагороду за інформацію.
Один зі скриншотів фіксує публічну дискусію за участю людей, яких автори матеріалу ідентифікують на момент публікації коментарів, як представника Генерального штабу ЗСУ Анатолія Штефана, ізраїльського військового інструктора Ілії Соколова та українського журналіста і головного редактора «Історична правда», що входить до складу видання «Української правди», Вахтанга Кіпіані.
[Ілюстрація 2. Фото учасників діалогу: 1 зліва Штефан, 2 справа вгорі Соколов, 3. справа внизу Кіпіані.]
Серед зафіксованих матеріалів є також висловлювання журналіста Вахтанга Кіпіані, які автори дослідження трактують як завуальований заклик до вбивства Реведжука або виправдання такого насильства. У відповідній дискусії з ним погоджується представник Генерального штабу ЗСУ полковник Анатолій Штефан. Серед користувачів, які також схвально відреагували на обговорення, зазначені John Hummer та ще близько 60 осіб.
Водночас сам факт позитивних реакцій не дає підстав стверджувати, що всі ці користувачі усвідомлювали повний контекст дискусії. Однак масовість таких реакцій заслуговує на окрему увагу, особливо з огляду на публічний статус учасників обговорення.
Показовим є й коментар іншого користувача — Антона Антонова, який у контексті цієї дискусії звернувся безпосередньо до Вахтанга Кіпіані із запитанням, чому той постійно закликає до вбивства українців.
Чому ця дискусія заслуговує на особливу увагу?
Наведені матеріали порушують питання, які виходять далеко за межі звичайного конфлікту в соціальних мережах. Ідеться про публічне обговорення можливості фізичної розправи з боку одного журналіста над іншим журналістом, зокрема про фінансове заохочення таких дій, а також про реакцію на відповідні висловлювання людей із публічним статусом.
Окремий аспект, на який звертають увагу автори цього дослідження, — професійний і військовий статус Вахтанга Кіпіані. На момент підготовки цього матеріалу він, за наявною інформацією, проходить військову службу у складі бригади «Хартія», що входить до Національної гвардії України.
Водночас Кіпіані регулярно повідомляє у власних соціальних мережах про поїздки за кордон до країн ЄС для участі у фестивалях, публічних заходах і презентаціях. Ці обставини становлять окремий суспільний інтерес у контексті оцінки публічної поведінки та висловлювань людини, яка поєднує журналістську діяльність із військовою службою.
[Ілюстрація 3. Скриншоти дискусії у Facebook щодо пошуку Реведжука, збору коштів і висловлювань про фізичну розправу над ним.]
На іншому скриншоті коментар ізраїльського військового інструктора Ілії Соколова де він російською мовою прямо пропонує фінансову винагороду за фізичне насильство над журналістом. Подаємо дослівну цитату коментаря в оригіналі: «Переведу сумму с 3 нулями в долларах любому и в любую точку мира тому, кто выставит видео как как реведжуку syt на лицо»
Використання автором в коментарі слова "syt". Це навмисно змінене латинськими літерами фонетичне написання російського вульгарного слова «ссыт» (від «ссать»), яке буквально означає «мочиться», «пісяє», «справляє малу нужду», «ходить у туалет по-маленькому». У цьому контексті воно має виразно грубий зневажливо принизливий і образливий характер. Це пряме спонукання до вчинення фізичного насилля над людиною за фінансову винагороду. Використання латинської транслітерації замість кирилиці мало на меті замаскувати нецензурну лексику та ускладнити її автоматичне виявлення алгоритмами модерації Facebook. Такий спосіб написання також дозволяє зберегти зрозуміле для російськомовної аудиторії значення вислову, водночас формально змінюючи його графічну форму.
Наступний скрншот показує публікацію у групі «Українська громада Швецарії». Авторка допису, яка використовує ім'я Лариса Вольф (оригінальне написання — Larysa Wolf), звинувачує Романа Реведжука в наявності небезпечних зв'язків та поширює твердження про його нібито співпрацю з Росією.
Авторам цього матеріалу вдалося встановити ймовірну особу, яка стоїть за цим обліковим записом. Ідеться про Ларису Шомко, яка, за наявними даними, також може використовувати інші змінені персональні дані, зокрема ім'я Лариса Іванівна Акайєва і походить з Житомирської області. На момент публікації вона перебуває у Швейцарії.
Водночас доступних фотографій належної якості власниці облікового запису, небагато.
[Ілюстрація 5. Фото Лариси Вольф, Шомко або Акаєва з відкритих джерел.]
Крім того, авторка публічно звертається до учасників української спільноти із запитанням, чи відомо їм, що Реведжук отримав політичний притулок у Швейцарії як український опозиціонер.
[Ілюстрація 6. Скриншоти публікацій у групі українців у Швейцарії.]
В коментарях під публікаціями про Реведжука активно помітна жінка на ім'я Анна Паттерманн яка налаштовує проти журналіста інших громадян України покликаючись на російські медіа та поширюючи матеріали зі зміненим контекстом. При ідентифікації даної особи, автори дослідження вияснили, що Анна Паттерман є офіційним представником Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Дмитра Лубінця. Тобто йдеться вже не просто про приватну особу з української діаспори, а про людину, яка має офіційно зазначений зв'язок з українською державною інституцією — Офісом Омбудсмана.
[Ілюстрація 7. Скриншот з коментарями представниці Дмитра Лубінця в Австрії.]
Для пересічних громадян така обставина має принципове значення, оскільки офіційний статус і зв'язок із державною інституцією формують певний рівень суспільної довіри. Відповідно, коли представник влади поширює негативні твердження про певну особу, особливо якщо вони ґрунтуються на вирваних із контексту фактах, значна частина аудиторії може сприймати їх не як суб'єктивну оцінку чи позицію конкретної людини, а як фактично встановлену істину, підкріплену авторитетом державної інституції.
Офіційний перелік радників і представників Уповноваженого за кордоном — Анна Паттерманн, Австрія.
Подібні публікації, за матеріалами цього дослідження, з'являлися в різних українських спільнотах у країнах Європи.
Зокрема, ще один допис було опубліковано з різницею в кілька днів у Facebook-групі «Українці у Відні — віденська домівка», яка налічує понад 15 тисяч учасників. Як і в попередньому випадку, правила цієї спільноти передбачають попереднє погодження публікацій адміністраторами.
Зміст допису має значну текстову схожість із публікацією, що раніше з'явилася в іншій групі українців в Австрії. В обох випадках авторкою зазначена одна й та сама користувачка — «Віка Бондаренко».
Після погодження та публікації допису перший негативний коментар на адресу Романа Реведжука залишив адміністратор групи Юрій Кенцало (Yuriy Kentsalo — написання імені в оригіналі). Схожа ситуація, як і в першому випадку з іншою групою. Чергове підтвердження скоординованої роботи інформаційно психологічної операції та переслідувань журналіста авторкою публікації та адміністраторами груп.
[Ілюстрація 8. Скриншоти публікацій у групі з понад 15 тисячами підписників українців у Відні зі звинуваченнями та закликом збирати інформацію про Реведжука за винагороду.]
Самі по собі ці зображення не дають підстав встановити, хто саме координував інформаційну кампанію. Однак зіставлення дат публікацій, їхнього змісту, повторюваних звинувачень, лексичних конструкцій та географії поширення виявляє низку ознак, які можуть свідчити про скоординований характер інформаційного впливу та тиску на журналіста.
Окремий напрям дослідження — мовні особливості публікацій авторів, які повсякденно використовують російську мову як основну, а в публікаціях використали українську мову за допомогою автоперекладача. Аналіз синтаксичних конструкцій, характерних мовних зворотів та способів побудови речень дає підстави перевірити гіпотезу про можливе залучення до поширення цих матеріалів осіб із Російської Федерації. Водночас лінгвістичні ознаки самі по собі не встановлюють громадянства авторів, а тому потребують зіставлення з іншими відомостями.
Паралельно привертає увагу інша обставина: серед учасників інформаційної операції проти українського журналіста у Європі фігурують також громадяни України, зокрема особи, які обіймають офіційні посади або мають підтверджені зв'язки з державними структурами. Саме ця складова потребує окремого дослідження, адже йдеться вже не лише про можливий зовнішній інформаційний вплив, а й про роль українських публічних та інституційних суб'єктів у поширенні відповідних звинувачень.
Публікації проти українського журналіста — це не лише питання публічної критики чи репутаційного тиску. На скриншотах, які ми вже продемонстрували, зафіксовано заклики до збору персональної інформації про нього, а також висловлювання, які автори цього дослідження розцінюють як такі, що можуть містити ознаки підбурювання до фізичного насильства. Особливу увагу привертає використання чутливої теми війни у співпраці з ворогом як інструментів дискредитації та розпалювання ворожнечі між українцями та серед української діаспори.
Це вже виходить за межі звичайної політичної дискусії. Йдеться про питання особистої безпеки журналіста, який уже зазнав переслідувань в Україні і тепер на території ЄС, він та його сім'я стали об'єктом дискредитаційної інформаційної кампанії, погроз та закликів до нових переслідувань.
Окрім груп у соціальних мережах, публікації зі схожими наративами звинувачень на адресу журналіста Романа Реведжука, регулярно з'являлися на інтернет-ресурсах українських медіа, соціальних мереж, телеграм каналів. За зібраними матеріалами, приблизно в той самий період подібні публікації розміщувалися на ресурсах з великою авдиторією: «Антикор», «Знай», «Інформатор', «Інформатор Коломия', «Інформатор Калуш', «Чесно', «Вокс», Укрінформ, державний центр «Справді» Міністерства культури України, а також на інших сайтах, Telegram-каналах із багатотисячною аудиторією.
Особливої уваги заслуговує медіаресурс «Інформатор», який, окрім власного вебсайту, має значну розгалужену авдиторію на різних соціальних платформах.
Зокрема, у своїй публікації автор матеріалу Віталіна Костів, оприлюдненого в медіа «Інформатор», називає Романа Реведжука, цитуємо, «сепаратистом», а також стверджує, що той нібито намагається створити вигадану республіку на заході України.
[Ілюстрація 9. Скриншот зі статті медіа з назвою «Інформатор» зі звинуваченнями журналіста Реведжука.]
Однак зіставлення цих звинувачень із першоджерелами виявляє суттєві розбіжності між наведеними твердженнями та доступними документальними й публічними матеріалами.
Зокрема, у межах цього дослідження автори не виявили документальних підтверджень того, що Роман Реведжук мав намір створити окрему республіку на заході України або домагався відокремлення будь-якої частини української території. Натомість у своїх публічних заявах Реведжук висловлює підтримку територіальній цілісності України та засуджує повномасштабне вторгнення Російської Федерації.
За таких обставин постає закономірне запитання: на яких фактичних підставах автор публікації в «Інформаторі» використав щодо колеги-журналіста визначення «сепаратист» і приписав йому наміри, документального підтвердження яких автори цього дослідження не знайшли?
Варто також зазначити, що на момент проведення цього дослідження автори виявили в судовому реєстрі відомості про судовий процес за позовом Романа Реведжука до медіаресурсу «Інформатор» щодо захисту честі, гідності та ділової репутації.
Згідно з позицією сторони позивача, його юридичні представники просять суд призначити експертизу спірних висловлювань та надати їм належну правову оцінку. Також сторона позивача ставить питання про відповідальність медіаресурсу за поширення недостовірної інформації і визнання її такою, що завдає шкоди професійній діяльності журналіста.
Далі в межах дослідження зафіксовано публікацію на TikTok-каналі користувача з нікнеймом "valentynpr". У ній російською мовою міститься заклик надсилати інформацію про місцезнаходження українського журналіста Романа Реведжука. За надання достовірної інформації автор публікації пропонує фінансову винагороду.
[Ілюстрація 10. Скриншот з ТікТок каналу "ValentynPr" про заклик проти журналіста Реведжука.]
Цей ТікТок-канал у більшості свого контенту публікує негативну інформацію проти журналіста Романа Реведжука і має навіть понад 160 тисячне охоплення окремих публікацій.
Під час аналізу контенту автори дослідження виявили випадки використання фрагментів матеріалів Реведжука без належного контексту, а також їхнього супроводу твердженнями спекулятивного характеру, зокрема побудованими на конспірологічних припущеннях.
Окремої уваги заслуговує мовна особливість каналу: його відеоматеріали публікуються російською мовою. Крім того, у коментарях автор каналу просить користувачів звертатися до нього російською. Ця обставина зафіксована авторами дослідження як характеристика комунікації на каналі, однак сама собою не дає підстав робити висновки про національність автора або рівень володіння ним українською мовою.
[Ілюстрація 11. Скриншот коментарів з ТікТок каналу "ValentynPr".]
«Миротворець» і зв'язки з українськими спецслужбами
Сайт «Миротворець» неодноразово пов'язували зі Службою безпеки України (СБУ), Міністерством внутрішніх справ та іншими силовими структурами. Є декілька фактів, які стали підставою для таких тверджень.
У розслідуванні Radio Free Europe / Radio Liberty 2016 року згадується адміністратор під псевдонімом Роман Зайцев який працював у Луганському управлінні СБУ.
Існують документовані підстави говорити про контакти «Миротворця» з представниками українських державних і силових структур, а також про можливе використання його інформаційної бази правоохоронними органами.
Додатковий контекст містить звіт Управління Верховного комісара ООН з прав людини за період із листопада 2017-го до лютого 2018 року. У ньому згадується лист державного банку, де серед партнерів „Миротворця“ називалися Служба безпеки України, Генеральний штаб ЗСУ, Державна прикордонна служба, Міністерство внутрішніх справ та Державна пенітенціарна служба.
Ще один важливий матеріал — аналітичне дослідження Lawfare від 9 квітня 2024 року, підготовлене дослідниками Центру досліджень безпеки ETH Zurich. У ньому розглядаються історія створення „Миротворця“, роль Антона Геращенка, публічні заяви людини, відомої під псевдонімом Роман Зайцев, про взаємодію ресурсу з державними структурами, зокрема МВС і СБУ. Сам Геращенко раніше підтверджував свою причетність до проєкту в інтерв'ю Al Jazeera.
Отже, міжнародні звіти та аналітичні публікації дають підстави говорити про задокументовані повідомлення щодо тісних контактів і взаємодії „Миротворця“ з представниками державних структур України.
Саме тому питання характеру цих зв'язків, їхнього впливу на діяльність ресурсу та використання його інструментів для публічного тиску на журналістів є очевидним.
Досліджуючи інформаційну кампанію з дискредитації та переслідування журналіста Романа Реведжука, автори цього матеріалу звернули увагу на той факт, що на ресурсі „Миротворець“ оприлюднено фотографії журналіста Реведжука разом із його дружиною Єлизаветою Будицькою, а в публічному просторі лунають заклики поширити переслідування і на Будицьку.
[Ілюстрація 12. Скриншот з сайту Миротворець з оприлюдненими даними журналіста Романа Реведжука та його дружини Єлизавети Будицької.]
Акредитація 2014 року як інструмент дискредитації журналіста
Важливо зазначити, що появі Романа Реведжука в базі даних інтернет-ресурсу „Миротворець“ передувала публічна кампанія навколо його журналістської акредитації, отриманої у 2014 році для роботи на тимчасово окупованій території Донбасу.
Зокрема, автор Роман Зайцев, якого в публічному просторі пов'язують із ресурсом „Миротворець“, оприлюднив фотографію акредитаційного документа Реведжука, подаючи її без належного історичного та професійного контексту. У такий спосіб документ, необхідний для виконання журналістської роботи в умовах окупації, був використаний як підстава для публічних звинувачень на адресу журналіста. Автори цього дослідження розцінюють таку подачу як маніпулятивну та таку, що могла створювати підґрунтя для подальшого тиску й дискредитації.
[Ілюстрація 13. Скриншот з фейсбук сторінки Зайцева публікації акредитації журналіста Реведжука.]
Проблема використання таких акредитацій для дискредитації журналістів і розкриття їхніх персональних даних уже викликала занепокоєння провідних міжнародних журналістських організацій.
Водночас важливо звернути увагу на ще одну обставину, яку автори публічних звинувачень залишають поза увагою. Вже після отримання акредитації в окупованому Донецьку, у 2017 році Роман Реведжук також отримував журналістську акредитацію від Міністерства оборони України для роботи в районах бойових дій на території, підконтрольній Україні. Про це журналіст сам повідомляв публічно.
[Ілюстрація 14. Фото української державної акридитації журналіста для роботи в районі ведення бойових дій. Взято з соцмереж журналіста Романа Реведжука.]
Детальний фактчекінговий аналіз обставин отримання Романом Реведжуком акредитації, міжнародної практики роботи журналістів на окупованих територіях та використання цього документа для публічної дискредитації викладено в окремому фактчекінговому дослідженні „Журналістика на окупованих територіях: як пропаганда використовує профакредитації для дискредитації“.
Саме тому обставини оприлюднення акредитації, характер висунутих на її підставі звинувачень і подальше внесення журналіста Реведжука до бази „Миротворець“ необхідно розглядати в єдиній хронологічній послідовності.
„Миротворець“ позиціонує себе як центр дослідження ознак злочинів проти національної безпеки України. Водночас практика оприлюднення ресурсом персональних даних людей уже не раз викликала серйозне міжнародне занепокоєння і фактично працювала на дискредитацію міжнародного іміджу України. Представниця ОБСЄ з питань свободи ЗМІ висловила стурбованість після публікації персональної інформації понад чотирьох тисяч українських та іноземних журналістів, наголосивши на ризиках для їхньої безпеки. Також посли країн G7 в Україні засудили масове розкриття таких даних і попередили, що звинувачення журналістів у співпраці з терористами можуть створювати загрозу їхній особистій безпеці та свободі медіа. Міжнародна IFJ та Європейська федерації журналістів окремо звернули увагу на небезпеку таких публікацій не лише для журналістів, а й для членів їхніх родин.
Питання також порушувалося Комітетом ООН з прав людини під час розгляду ситуації в Україні — зокрема, у контексті розкриття персональних даних журналістів і захисту права на приватність.
Ці оцінки засвідчують, що оприлюднення персональних даних журналістів може мати наслідки для їхньої безпеки та безпеки близьких. У випадку Романа Реведжука це питання набуває особливої ваги з огляду на згадування його дружини в публічному просторі.
Сукупність досліджених матеріалів дає підстави припускати, що йдеться не просто про незалежні публікації різних авторів, які випадково відтворюють схожі тези. Виявлені збіги у змісті повідомлень, повторюваність звинувачень, близькість часу їхньої появи та використання подібних способів поширення інформації можуть свідчити про ознаки скоординованої інформаційної активності.
Водночас питання про наявність єдиного джерела цих наративів, спільного механізму їхнього розповсюдження або централізованого управління такою діяльністю потребує окремого доказового підтвердження.
Проте демонстративно привертає увагу часовий збіг: значна частина досліджених публікацій проти Романа Реведжука з'явилася саме після того як він оприлюднив серію власних журналістських матеріалів, присвячених діяльності кримінального угруповання „Хімпром“, яке він пов'язував із незаконним обігом наркотиків в Україні та поширення в країнах ЄС, а також сприяння такій діяльності з боку високопосадовців з України.
Така послідовність подій є важливою для розуміння загального контексту ситуації та потребує уваги під час аналізу можливих мотивів появи негативних публікацій.
Фотографії, які повертають нас до теми з „Хімпром“
Нижче добірка фото взята з публічних джерел розслідувань самого журналіста Романа Реведжука. Тут міститься візуальний ряд — фотографії та документи, якими автор матеріалів ілюструє твердження про керівний склад та причетних осіб до російської мережі наркомафії „Хімпром“, що, за його версією, діє в Україні та країнах ЄС.
[Ілюстрація 15. Хімпром та пов'язані ососби.]
Окремо на інфографіці показано документ із подякою від Головного управління розвідки, на якому міститься підпис Кирила Буданова. Подяку Буркіну було вручено у 2023 році, коли Буданов очолював ГУР Міністерства оборони України.
[Ілюстрація 16. Подяка Буркіну (Мексиканцю) від Кирала Буданова.]
Питання набуває додаткового політичного контексту з огляду на подальшу кар'єру Буданова. 2 січня 2026 року президент Володимир Зеленський призначив його керівником Офісу Президента України. Це підтверджено офіційним указом Президента №5/2026.
На іншій фотографії — двоє чоловіків і жінка на території реабілітаційного центру для наркозалежних в Криму. Підпис до зображення вказує, що фото зроблено у 2012 році, а серед присутніх — Марія Левченко, її чоловік Олександр Гогілашвілі та російський політик Микола Валуєв. Також з публічних джерел Радіо свобода дізнаємося, що Гогілашвілі є громадянином РФ і в минулому працював помічником Валуєва.
[Ілюстрація 17. Фото Марія Левченко, Ніколай Валуєв, Олександр Гогілашвілі.]
Це конкретне фото, але не доказ участі будь-кого з присутніх у злочинній діяльності. Його значення для розслідування може полягати в іншому: воно дає точку для перевірки знайомств, контактів і хронології. Хто організатор зустічі? Яку роль відігрував реабілітаційний центр?
На наступній сторінці розміщено портрети Олега Татарова, Андрія Єрмака, Арсена Авакова, Василя Малюка, Іллі Киви та Андрія Портнова. Автор інфографіки пов'язує цих людей із різними епізодами історії „Хімпрому“ та висуває серйозні звинувачення щодо їхніх можливих контактів і ролей.
[Ілюстрація 18. На фото українські екс та діючі посадовці.]
Реведжук публікував матеріали про наркосиндикат „Хімпром“ ще у 2023 році
Ці фотографії не з'явилися в інформаційному вакуумі. Роман Реведжук публічно говорив про „Хімпром“ і Єгора Буркіна ще до того, як справа „Карфаген“ стала однією з найгучніших тем українського антикорупційного порядку денного.
У січні 2023 року Реведжук опублікував інтерв'ю з Михайлом Майманом — військовослужбовцем ЗСУ, який у розмові називав „Хімпром“ великою наркоструктурою та висловлював твердження про її діяльність в Україні й за її межами. Ці заяви перегукувалися з попередніми матеріалами Реведжука про „Хімпром“ і стали частиною публічної дискусії навколо діяльності цієї мережі.
Подальша доля Маймана також привернула увагу медіа. 10 липня 2025 року в нідерландському місті Зандам на нього було скоєно збройний напад: за повідомленням УНІАН із посиланням на місцеве видання Noordhollands Dagblad, пролунало шість пострілів, три кулі влучили в Маймана, після чого його доправили до лікарні у важкому стані. УНІАН: „У Нідерландах підстрелили Михайла Маймана“, 11 липня 2025 року. Яка подальша ситуація з ним невідомо, адже відтоді він більше не з'являвся ніде публічно, а його соцмережі мовчать.
15 лютого 2023 року Реведжук оприлюднив наступний матеріал про людей, яких пов'язував із „Хімпромом“ та його можливим прикриттям. Відео від 15 лютого 2023 року.
А 2 травня 2023 року вийшло окреме відеорозслідування на ютуб-каналі Реведжука про наркомафію „Хімпром“ та акцію „Здай баригу“ яка широко рекламувалася в Україні. У ньому журналіст повернувся до фігури Буркіна, структури наркобізнесу, публічно заявленої акції „Піймай баригу“ та зв'язків із впливовими людьми з влади в Києві.
[Ілюстрація 19. Скриншот з розслідування Реведжука на ютубканалі.]
У розслідуванні Реведжука також порушується питання про публічну підтримку цієї акції, її зв'язки з МВС України та залучення до інформаційної кампанії відомих публічнх осіб, таких як Злата Огнєвіч, Ірина Федишин, Наталія Могілевська, Юрій Горбунов та багато інших. Масштаб кампанії та кількість залучених осіб потребують окремого підтвердження. Водночас публікації українських медіа 2023 року справді засвідчують широку інформаційну кампанію навколо акції „Піймай баригу“, її рекламування відомими людьми та питання щодо особи її фінансового мецената.
За даними слідства до реклами цієї акції могло бути залучено понад 600 публічних впливових осіб.
Також у розслідуванні „Слідства.Інфо“ від 3 січня 2024 року досліджувалися зв'язки акції з Єгором Буркіним/Левченком, а також контекст санкцій щодо осіб, яких пов'язували з „Хімпромом“. „Слідство.Інфо“: „Санкції проти ватажків наркокартелю «Хімпром». Хто вони такі?“.
Тоді журналіст Роман Реведжук стверджував, що санкції є так званим прикриттям для Зеленського перед міжнародними партнерами, ніби то про непричетність до злочинної діяльності. За словами журналіста санкції ніяк не впливають на таких людей і діяльність наркомафії продовжує розвиватися.
Минуло понад три роки. І тепер НАБУ публічно повідомляє про злочинну організацію, у матеріалах якої фігурує „Мексиканець“ — прізвисько, яке інші журналісти також пов'язують із Єгором Буркіним. За матеріалами слідства злочинна організація увесь цей період діяла на теритрії України і в країнах ЄС.
„Карфаген“: те, що раніше було предметом журналістських заяв, тепер розслідують антикорупційні органи
Чому до цього мовчали? Чому раніше не надали належного значення кропіткій і небезпечній журналістській роботі в цьому напрямку? Це запитання сьогодні звучить особливо гостро.
4 листопада 2026 року НАБУ і САП повідомили про викриття злочинної організації, яка, за версією слідства, забезпечувала роботу шахрайських кол-центрів, займалася продажем наркотиків, незаконним виробництвом контрафактних цигарок і підробленої іноземної валюти. У структурі організаторів, за даними слідчих, було щонайменше 12 осіб, серед яких — чинні високопосадовці правоохоронних органів.
Наступного дня п'ятьом учасникам повідомили про підозру. Серед них — організатор, а також посадовці СБУ та Національної поліції. Слідство стверджує, що кримінальна організація використовувала корупційні зв'язки, щоб захищати незаконний бізнес від втручання правоохоронців. НАБУ також повідомило про підготовку нападів, викрадень і заподіяння тілесних ушкоджень в інтересах організації.
Офіційне повідомлення НАБУ від 5 листопада 2026 року — „Операція «Карфаген»: 5 підозрюваних“.
У матеріалі „Схем“ прізвисько „Мексиканець“ пов'язане з Буркіним, а „Кримінал“ — з Андрієм Осіповим. За даними журналістів-розслідувачів, у перехоплених розмовах згадувалися контакти „Мексиканця“ з представниками російської ФСБ. Це надзвичайно серйозна обставина, яка потребує доказового розгляду в межах кримінального провадження.
Ще одна деталь, озвучена керівником детективного підрозділу НАБУ Олександром Абакумовим, стосується можливого впливу на тодішнього міністра внутрішніх справ Ігоря Клименка, щоб не допустити заборони хімічних формул, які використовувалися для виготовлення наркотичних речовин. „Схеми“: матеріали НАБУ, записи та фігуранти справи „Карфаген“.
Це вже не просто історія про розповсюдження наркотиків. За версією слідства, йдеться про спробу кримінальної мережі захистити свій незаконний бізнес через корупційні зв'язки на державному рівні.
Від публічних звинувачень — до питання про безпеку журналіста
У публічних матеріалах про Реведжука є ще одна фотографія, яка заслуговує на окрему увагу: скриншот публікації з офіційної сторінки Facebook Андрія Юсова, представника ГУР, і допис, який автори матеріалу характеризують як образливий та такий, що містить неправдиві звинувачення на адресу журналіста.
[Ілюстрація 20. Скриншот з публікації представника ГУР МО Андрія Юсова з образливими коментарями на адресу журналіста Романа Реведжука.]
Поруч наведено текст з поясненнями та відомостями про самого Реведжука, які, за позицією автора матеріалів, спростовують публічні звинувачення. Цей епізод важливий у контексті інформаційної кампанії проти журналіста: він ставить питання про послідовність дій різних публічних осіб, поширення звинуваченьта координацію таких повідомлень.
Упродовж дослідження автори неодноразово поверталися до однієї ключової гіпотези: кампанія з дискредитації, цькування, погроз і переслідування українського журналіста Романа Реведжука, яка розгорталася як в Україні, так і в країнах ЄС, може мати ознаки скоординованої діяльності. Попри різні періоди активності, зміну майданчиків і залучених осіб, у досліджених епізодах простежуються подібні наративи, методи впливу та можливі зв'язки, які, за версією авторів, ведуть до окремих представників українських державних структур. Це ставить питання про можливу наявність спільного центру координації, однак для остаточного висновку щодо його існування, складу та механізмів управління необхідні додаткові докази.
Для повної картини варто повернутися до березня 2020 року.
Тоді українські медіа повідомляли про оприлюднений журналістом Ростиславом Шапошниковим аудіозапис, у якому, за його оцінкою, обговорювався план нападу на Реведжука та план його вбивства.
[Ілюстраця 21. Скриншот з публікації 2020 року в українських медіа про спроби замаху на журналіста Реведжука і можливою причетністю міністра МВС Авакова.]
У матеріалах, що супроводжували публікацію, стверджувалося, що на записі присутній проросійський депутат Ілля Кива, а також згадуються тодішній міністр внутрішніх справ Арсен Аваков і його політичний соратник Андрій Портнов. Автентичність запису та інтерпретацію розмов необхідно підтверджувати окремо; саме по собі оприлюднення аудіо не є судовим встановленням факту підготовки злочину.
Окремої уваги заслуговує попередній конфлікт між Андрієм Портновим і Романом Реведжуком. Портнов публічно погрожував журналісту за кілька місяців до того, як стало відомо про можливу підготовку замаху на Реведжука. Після вбивства Портнова в Іспанії 21 травня 2025 року Реведжук заявив, що розглядає цю подію як ліквідацію важливого свідка злочинів, зокрема тих, які, були спрямовані проти нього.
Ростислав Шапошников — український журналіст, засновник руху „Дорожній контроль“. Активісти цього руху виступали проти корупції в правоохоронних органах і дорожній міліції, відомій тоді як ДАІ — Державтоінспекція. Організація здобула всеукраїнську популярність, а її активісти повідомляли про переслідування та затримання. Щодо самого Шапошникова в публічному просторі також повідомлялося про жорстокий напад, після якого він виїхав до Польщі, а згодом перебрався до США. Деталі його особистої історії варто підкріпити окремими публічними джерелами та його власними свідченнями.
Історія, яка потребує відповідей по обидва боки кордону
У цій справі є дві лінії, які не можна змішувати, але й не можна ігнорувати.
Перша — кримінальна. За матеріалами журналістських розслідувань і публічними повідомленнями правоохоронних органів, „Хімпром“ пов'язують із транснаціональною мережею, діяльність якої розслідувалася в Україні та інших країнах. Нові матеріали НАБУ стосуються злочинної організації, учасники якої, за версією слідства, використовували зв'язки в правоохоронних органах для прикриття незаконного бізнесу. У перехоплених розмовах, про які повідомляли журналісти, згадуються контакти з представниками російської ФСБ.
Ці факти потребують повного розслідування: хто контролював фінансові потоки, хто забезпечував прикриття злочинної діяльності, хто був кінцевим бенефіціаром і які саме контакти з російськими структурами підтверджуються матеріалами слідства. Частину цих питань Реведжук публічно порушував кількома роками раніше.
Друга — журналістська. Хто стоїть за інформаційною кампанією та поширює дописи із закликами збирати інформацію про Реведжука? Хто саме координував публікації? Чи перевіряли правоохоронні органи обговорення винагороди та поширення персональних даних? Чи отримав журналіст реальний захист після повідомлень про загрози? Чи зникла небезпека для нього та його родини в тому числі на території ЄС?
Адже емоційні публікації з обвинуваченнями на адресу Реведжука, які поширювалися в багатотисячних групах, могли сформувати в аудиторії упереджене ставлення до журналіста. Якщо ж до цього додалися публікація персональних даних і заклики шукати його місцеперебування, це створює окремі ризики як для його безпеки так і для безпеки його рідних.
Ці запитання стосуються не лише України. Якщо кримінальна мережа діяла через кілька країн, а кампанія проти журналіста поширювалася в українських спільнотах Австрії, Швейцарії та інших країн ЄС, то перевірка має міжнародний вимір.
Справжній результат „Карфагена“ вимірюватиметься не кількістю гучних відео й не числом підозрюваних. Він залежатиме від того, чи зможе слідство пройти весь шлях — від виконавців до справжніх організаторів які і зараз залишилися в тіні, від грошей до кінцевих бенефіціарів, від корупційних контактів до тих, хто міг забезпечувати недоторканність незаконного бізнесу.
А фотографії та скриншоти, з яких починається ця історія, ставлять ще одне запитання: чому журналіст, який роками публічно порушував тему міжнародної мережі наркомафії „Хімпром“, опинився в центрі кампанії цькування та поширення персональних даних? Чому в цій історії фігурують люди, які мають офіційні зв'язки з українськими державними інституціями? І чи перевірять компетентні органи заяви про заклики до фізичної розправи над журналістом?
На ці запитання також має бути відповідь. Не в соціальних мережах — у результатах незалежної перевірки на державному та міжнародному рівнях.
Це дослідження проведено в межах інформаційного моніторингу випадків цькування, погроз і переслідування журналістів як на території України, так і за її межами. Під час підготовки матеріалу автори спиралися на аналіз відкритих джерел, публікацій у засобах масової інформації, матеріалів соціальних мереж, офіційних документів та публічних заяв. Окрім цього, дослідження ґрунтується на інформації, отриманій у межах офіційної комунікації, а також на відомостях із власних джерел авторів. Усі зібрані матеріали зіставлялися та аналізувалися з метою встановлення фактичних обставин, виявлення можливих зв'язків між окремими епізодами й оцінки характеру зафіксованих випадків інформаційного тиску на журналістів.
Оприлюднення доповіді міжнародним партнерам: можливий додатковий чинник переслідування журналіста
Наприкінці дослідження автори натрапили на цікаву публікацію від 31 жовтня 2023 року на платформі Telegraph. У матеріалі оприлюднено копії документа, який представлений як доповідь українського журналіста Романа Реведжука міжнародним партнерам. Місцем складання документа зазначено Берн, Швейцарія. Оригінал документа подано англійською мовою, тоді як супровідний опис опубліковано російською. Ознайомитися з матеріалом можна за „цим посиланням“ .
У доповіді Реведжук порушує низку резонансних питань, зокрема корупція у вищих ешелонах військово політичного керівництва України, діяльність угруповання „Хімпром“ та його зв'язки з представниками українських державних структур, обставини загибелі керівництва Міністерства внутрішніх справ України в авіакатастрофі 18 січня 2023 року, можливі зловживання з боку представників влади та силових органів, переслідування громадян України за публічне обурення корупцією влади, обмеження свободи слова й вибіркове ставлення до представників медіа. У документі також згадуються конкретні посадовці, журналісти та медійні ресурси, які мають особливі умови взаємодії з владою та безперешкодний виїзд закордон. Зокрема згадується медіа „Українська правда“ та Михайло Ткач.
У контексті викладених обставин автори дослідження звернули увагу ще на один матеріал, виявлений у відкритих джерелах. Це графічна публікація із фотографіями Михайла Федорова, Михайла Ткача та Руслана Кравченка, супроводжена низкою серйозних тверджень щодо їхньої ймовірної ролі в подіях, пов'язаних із діяльністю угруповання „Хімпром“ та Call-центрів.
[Ілюстрація 22. Фото з зображеннями ймовірно взаємопов'язаних осіб через приховані мотиви.]
Зокрема, автор публікації висуває звинувачення щодо можливих фінансових інтересів, зв'язків із представниками державних структур та перешкоджання розслідуванню діяльності цього угруповання. Окремо порушуються питання обставин загибелі Андрія Портнова, можливого перерозподілу впливу і залучення Михайла Федорова після цієї події, а також оприлюднення Романом Реведжуком у липні 2024 року матеріалів, які, за офіційними матеріалами в публікації, стосуються кримінального минулого Федорова. Крім того, автор графічного матеріалу заявляє про близькі контакти Михайла Ткача з Федоровим і припускає наявність у Ткача зв'язків із представниками українських спецслужб та виконання ним функцій як в Україні так і закордоном.
Важливо наголосити, що наведені в доповіді звинувачення та відомості, отримані автором від власних джерел, є його твердженнями й потребують окремої перевірки. Сам факт їхнього викладення в документі не підтверджує достовірності кожного з них.
Водночас зміст доповіді свідчить, що Реведжук намагався привернути увагу міжнародних партнерів до інформації про злочини, корупційні зв'язки влади з криміналітетом та порушення прав людини в Україні.
Документ завершується словами підтримки України та побажанням добра Сполученим Штатам Америки. Однак ані зазначення Берна як місця складання, ані англійська мова оригіналу, ані звернення до міжнародних партнерів самі собою не дають змоги встановити, кому саме документ був переданий. Проте в описі до цього документу йдеться, що його офіційно отримали представники Федерального бюро розслідувань США (FBI). Це питання потребує додаткового підтвердження.
Окремої уваги заслуговує контекст оприлюднення документа. Супровідний матеріал на Telegraph містить власну інтерпретацію його походження, пов'язує його з діяльністю українських спецслужб та висуває низку припущень щодо можливих мотивів витоку. Ці твердження не слід ототожнювати зі змістом самої доповіді. Водночас автори дослідження не виявили у викладеному документі достатніх підстав автоматично характеризувати його як матеріал проросійського спрямування: його заявлена мета полягає в інформуванні міжнародних партнерів.
У межах цього розслідування особливе значення має не лише зміст доповіді, а й сам факт її публічного оприлюднення. Документ містив чутливу інформацію, критичні оцінки діяльності представників української влади та відомості про можливі зв'язки окремих посадовців із кримінальними структурами. За таких обставин його витік і подальше поширення могли стати додатковим чинником інформаційного тиску на Романа Реведжука, посилити дискредитацію його діяльності та створити нові підстави для публічних атак на журналіста.
Автори дослідження розглядають цю версію як одну з можливих, а не як доведений причинно-наслідковий зв'язок подальшої кампанії проти журналіста в якій простежується часовий і змістовний зв'язок між витоком і наступними епізодами переслідування.
Отже, повідомлення про загрози журналісту Реведжуку з'являлися в публічному просторі задовго до нинішньої справи „Карфаген“. А тепер до них додаються матеріали про переслідування журналіста та його родини в ЄС. Враховуючи контекст і відомі факти, серйозність таких дій заставляє поставити питання, який механізм захисту журналістів сьогодні варто покращити для попередження подібних дій. Сукупність цих обставин порушує значно ширше питання: наскільки ефективно сьогодні працюють механізми захисту журналістів від погроз, організованого цькування, транскордонного переслідування та можливого фізичного насильства? І що саме необхідно змінити на національному та міжнародному рівнях, аби подібні випадки не залишалися без належної реакції правоохоронних органів і механізмів захисту свободи слова та окремих незалежних журналістів?
Окремої уваги заслуговує ситуація з журналістом Романом Реведжуком, який у 2020 році виїхав з України через загрозу його життю та, за повідомленнями ЗМІ, отримав політичний притулок у Швейцарії. До та після початку повномасштабного вторгнення він проводив публічні акції на підтримку України та звертався до міжнародних організацій із закликами підтримати українську державу.
На цьому тлі поширення інформації про журналіста та його родину на ресурсах на кшталт „Миротворця“ порушує важливі питання щодо захисту приватності, особистої безпеки та можливих наслідків такого публічного розголошення.
Особливо важливо, що подібне оприлюднення персональних даних створює надзвичайно серйозні ризики для самого журналіста та членів його родини, зокрема в довгостроковій перспективі.
Підтвердження щодо виїзду у 2020 році та публічних акцій можна знайти в таких матеріалах: