У зв'язку з президентськими виборами мені пригадалися найперші «Танці з зірками» (2006 року), учасником яких я мало не став. Тоді Ігор Соронович запрошував мене скласти конкуренцію Владу Ямі та Олені Шоптенко, але я відмовився через сімейні обставини.

Добре знаючи високий професіоналізм обох, я вболівав саме за їхні пари. Мені було очевидно, що Олена мала «технічну» перевагу — адже в бальних танцях партнер і партнерка виконують різні функції, і дамі легше відтягнути на себе увагу глядачів, якщо партнер щось не дуже вправно робить. Крім того, Влад — латиніст; і було цікаво, як йому вдасться пройти стандартну програму. Я сприймав їхні танці через призму того, наскільки їм вдасться показати не тільки свої сильні сторони, а й позитивні сторони своїх не надто вмілих партнерів.

Пригадую, що Влад продемонстрував тоді щось неймовірне. Він не тільки показав свою майстерність, а й зумів подати Наталю Могилевську так, що її недоліків майже не було видно. Тому для мене їхня пара була очевидним переможцем.
А пригадуєте, хто отримав перше місце?

У мене є одне пояснення цьому феномену: рівень популярності «зірок». Очевидно, вирішальну роль для більшості глядачів відіграли не майстерність Олени та Влада, а сприйняття їхніх партнерів.

І ось вибори. І знову бачу, що всенародна популярність виштовхує Володимира Зеленського нагору. І знову я розумію, що в основі лежать не тільки протести проти українських реалій, а й великою мірою елементи ірраціонального, магічного світогляду наших виборців. І якщо результати «Танців з зірками» не мали особливого значення для долі держави, то президентські вибори мають.

Знаєте, мені дуже не подобається діяльність і бездіяльність Петра Порошенка. Я бачу, як зубожіла країна, якою неефективною є боротьба з корупцією. Помічаю, як стали зневажати українську мову, як катастрофічно падає престиж науки. Проголошуючи зближення з Європою, Україна тим часом потроху перетворюється на клерикальну країну. І це парадокс: у Європі закривають храми і відкривають університети, а у нас навпаки. Проникнення церкви в життя держави є ознакою відсталості останньої (за винятком США, де ситуація зовсім відмінна від нашої).

Навіть оця молитва в «день тиші» є недолугою і неефективною піар-акцією. Радники не зрозуміли ось чого.
Молитва — це апеляція до магічного, а не критичного мислення. Всі повинні одностайно повірити, що все буде добре, і що у нас є мудрий піп чи ПОП, який нас візьме під опіку.
І це не спрацювало. Не спрацювало тому, що весь потенціал «магічного мислення» українського електорату перетягнув на себе Володимир Зеленський. Бо як іще можна охарактеризувати мислення людей, які хочуть бачити президентом України коміка, який не має ніякого політичного досвіду, зате має досвід переляку перед очільниками країни-агресора? Який ховається від інтерв'ю? Який не спроможний передбачити цілком очевидної реакції на свої дії?
Не далі як учора він запросив гаранта на стадіон, щоб буцімто подебатувати. А той узяв і погодився. І що — комік відразу знайшов, що відповісти? Та ні. Штаб узяв паузу, щоб «подумати». Очевидно, передбачити такий перебіг подій і заздалегідь підготуватися ніхто не здогадався. А тепер уявімо, що він став президентом. Хочемо мати такого президента, який не бачить подій навіть на один хід наперед?

Думаю, що Володимир Зеленський уособлює для багатьох ідею «крекс, фекс, пекс». От зараз погано, але якщо виберемо цього розумного і симпатичного хлопця, то відразу все стане добре.
Магічне мислення. Одні вірять у надприродних істот, які сидять на хмарці і керують нами. Інші вірять в екстрасексів, пардон, екстрасенсів. Інші — в гомеопатію. А 30% наших виборців вірять у месію. Ось прийде такий симпатяга і відразу все зробить як слід.

І знаменно, що сам же Петро Олексійович активно доклався до впровадження магічного мислення в маси. Це і надмірне загравання з церквою, і позиціонування себе як непогрішимого. І ось результат — посіяні зерна починать сходити. Тільки кому від цього користь?

Я розумію, що радники в Петра Олексійовича плутають корупційні інтереси чи інтереси своєї релігії з інтересами держави. Але критичне мислення підказує також, що в ситуації України магія не працює. Не можна просто сказати «брекс, фекс, пекс», і все стане чудово: війна закінчиться, Крим повернуть, і гривня стане по 50 доларів за штуку (за одиницю, а не за тисячу). Так, Петро Олексійович міг би проявити себе краще. Але те, що він спромігся зробити — однозначний позитив. Чого не можна сказати про його конкурента.

І наостанок хотілося б звернутися до дійових осіб.

До Петра Олексійовича.
Розженіть своїх недолугих радників. Особливо попів. Самі бачите, до чого доводять їхні поради. І тут ідеться не про вашу особисту драму, а про долю країни. І це серйозно. Зверніться зрештою до народу України, визнайте свої помилки. І почніть реальні дії вже зараз. Є шанс, що вам повірять.

До Володимира Олександровича.
А чи воно вам потрібно? Ви талановита й розумна людина, ви багато чого досягли в своїй справі. І ви вже бачите, що роль Президента — це не ваше. І далі буде тільки гірше. Не тільки для вас, а й для держави. Воно вам потрібно?

До виборців Зеленського.
Так, це було прикольно — поставити ПОП на місце. А тепер згадаймо, що держава — це не театральне дійство і навіть не «Танці з зірками». Пригадуєте, яка підтримка була в Порошенка на попередніх виборах? Це те саме «магічне мислення». І так само впаде авторитет у Зеленського, якщо він стане Президентом. Поспівчувайте своєму кумиру, не дайте йому зробити цієї помилки. Проявіть відповідальність перед державою. Краще подумати зараз, аніж ремствувати потім.

Dixi.