Як і багато інших шанувальників української історії, я з цікавістю стежу за каналом «Імені Т. Г. Шевченка». Тематика цього каналу надзвичайно важлива, тому що в історії України, зокрема в історії української мови, білих плям вистачає. Чимало тем стосуються безпосередньо й моєї родини – адже брат мого прадіда Сергія Смолінського (https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BC%D0%BE%D0%BB%D1%96%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87) був подався на Зелений Клин і влився в тамтешню українську діаспору, а репресований дід Тодор Гавриленко (https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D0%B2%D1%80%D0%B8%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%A2%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D1%80_%D0%9C%D0%B0%D1%82%D0%B2%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87) був учнем Михайла Грушевського і займався історією України, етнографією та фольклористикою.

Канал доволі популярний. З одного боку, це добре – адже люди мають можливість дізнатися про цікаві й потрібні історичні факти. З іншого боку, це накладає велику відповідальність на його авторів за форму подання матеріалу – адже їхні тексти мають значний резонанс у суспільстві і формують громадську думку.

Історичний вміст каналу можна тільки вітати. Автори взяли цілком правильний курс, розкриваючи маловідомі факти з історії України, які руйнують міфи про «вторинність» і «меншовартісність» української нації. Але їхнє мовне оформлення містить, на жаль, чимало необов'язкових «ложок дьогтю», які, навпаки, породжені ідеями меншовартісності та вторинності української мови.

Впадають в око і в вухо «докання» і «гекання», які є типовими маркерами меншовартісного сприйняття української мови. Адже фактично йдеться про те, щоб відмовитися від історично та фонетично вмотивованих форм тільки через те, що такі самі форми існують у російській мові. І це добре вкладається в парадигму російських міфів про «вторинність» і «недорозвиненість» української мови, яка не має власної давньої історії і власної граматики, а є лише «нарєчієм» російської.

І аж ніяк не вкладається в просвітницьку тематику каналу.

Про хибність «докання» достатньо було написано в цьому дописі: https://site.ua/maxvakul/16449-uskochimo-do-halepi/.

Разом з тим, у відео «Імперія Україна» (https://www.youtube.com/watch?v=rnYJDqiZHPw&t=5s) такого «докання» чимало.

Невже брати Капранови належать до тих наївних чи задурманених, хто не знає про граматично та історично обумовлені особливості вживання «в» («у") і "до"? Чи історія української мови їх не цікавить? Це дуже дивно.

Чимало написано й про зовсім не солов'їне "гекання", яке свідчить не про патріотизм, а хіба що про брак фахових знань.

Є три рівні інформації щодо відображення англійського звука [h].

Публіцистичнний: https://site.ua/maxvakul/16534-osnovni-metodologichni-pomilki-prihilnikiv-g-kontseptsiyi/, https://site.ua/maxvakul/16410-kazochka-dlya-infantiliv-h---h---to-rosiyske/.

Науково-популярний:

https://dntb.gov.ua/about-dntbu/%d1%82%d0%b5%d1%80%d0%bc%d1%96%d0%bd%d0%be%d0%bb%d0%be%d0%b3%d1%96%d1%87%d0%bd%d0%b8%d0%b9-%d1%86%d0%b5%d0%bd%d1%82%d1%80.

Науковий:

Vakulenko, Maksym O. 2019. "Ukrainian Consonant Phones in the IPA Context with Special Reference to /v/ and /gh/." In: Linguistica online 22: 36-61. Published online August 22, 2019. Available at: http://www.phil.muni.cz/linguistica/art/vakulenko/vak-001.pdf.

Vakulenko, Maksym. 2019. "Calculation of Phonetic Distances between Speech Sounds." In: Journal of Quantitative Linguistics [WoS, Scopus. 2018 impact factor 0.921]. Published online: October 23, 2019. DOI: 10.1080/09296174.2019.1678709.

Vakulenko, Maksym. 2015. Borrowings in Ukrainian: Etymological, Semantic, and Orthographic Issues. In: Slavia, Praha, sešit 1: 1-24. https://independent.academia.edu/VakulenkoMaksym

Невже брати Капранови не читали й цього?

Хіба це доцільно – позбавляти українську мову деяких звуків чи навіть цілих слів тільки за те, що вони подібні до російських?

Хіба це конструктивно – заперечувати загальномовні закономірності і вигадувати штучний шлях для української мови, який їм суперечить?

Останнє своє відео вони назвали взагалі знаменно, вживши виплід "лайфгак" (https://www.youtube.com/watch?v=IHlF8XUsmBk&lc=UgwMcU2GERFCn1-QFoN4AaABAg.98qtZ4VNeWI98qu47VfhNT&feature=em-comments). Моє запитання про причини цього сміливого кроку, поставлене 19.05.2020, лишилося без відповіді. Як і попереднє – про "докання".

Таку конструкцію з неприродної послідовності глухих і дзвінких звуків навіть вимовити важко. Можливо, авторів цього покручу надихають тенденції нового правопису, який надто нечіткий, надміру суперечливий і мало враховує здобутки фонетичних досліджень?

За всієї поваги до професіоналізму братів Капранових, їх не можна віднести до фонетистів. Ба навіть до граматистів. Отже, хтось їх заохочує до цих діянь?

Цікаво, хто саме.