• 4 місяці тому
  • Наука
  • 1 185
  • 149
  • 1
  • 7

Час від часу в наукових колах виникають дискусії: чия наука краща, кому дати більше грошей, як виміряти внесок галузі в світову науку, в якому стані перебуває та чи інша галузь української науки тощо.

Чимало повчальної інформації для роздумів у цьому напрямку дала МНК «Українська термінологія і сучасність», яка відбулася в Інституті української мови НАН України 16-17 травня 2019 року.

Безперечно, найпомітнішими подіями стали виступи директора Інституту української мови П. Ю. Гриценка. Ми добре знаємо Павла Юхимовича як мовознавця-професіонала, неперевершеного оратора, справжнього патріота України, відданого захисника української мови. Тому в присутніх були сподівання почути від цієї непересічної людини фахові думки, які допомогли б ефективно скоординувати зусилля всіх тих, хто досліджує українську тематику.

На жаль, не так сталося, як гадалося…

Що більше говорив промовець, то більше складалося враження, що ми всі потрапили на якийсь партактив часів Радянського Союзу. Типове ідеологічне промивання мізків. Гучні фрази, за якими стоять банальні маніпуляції і підміни понять. Реальні факти, які набувають надто вже своєрідної «інтертрепації».

Це правда, що українська мова загрожена. Що перед нею стоять нині серйозні виклики. Але який план дій нам пропонують? Щось конструктивне? Об’єднати українців якоюсь загальною ідеєю? Зміцнити наукову базу термінологічних досліджень? Піднімати престижність української мови? Створювати передумови для розширення сфери її вживання? Розвивати лінгвістичні технології з українським компонентом, щоб увійти в коло передових у мовному плані держав? Ага два рази. Політ професійної думки не такий передбачуваний.

Заклики були зовсім іншими. Кожен справжній мовознавець (і термінолог) мусить боротися зі шкідливим впливом російської мови. Інше – другорядне. Тому, помітивши якусь форму, яка нагадує російську, потрібно її вилучати.

Такі рекомендації щонайменше насторожують. Здавалося б, найкращий спосіб допомогти українській мові – забезпечити передумови для її нормального розвитку на науковій основі. А тут ідеться про банальне заперечення всього, що навіть віддалено нагадує російське. Це ви серйозно, Павле Юхимовичу? Престиж української мови впав до історичного мінімуму, сфера її вживання невпинно скорочується, а ви підбурюєте людей на ратний бій проти сильного і хитрого ворога? Нашому теляті та вовка би з’їсти…

Очікуваними наслідками таких дій буде подальше погіршення стану української мови, посилення розколу українців. І ви цього не розумієте? Правда?

І тут у читача може виникнути запитання: а чого це автор присікався до всіма шанованого Павла Юхимовича? Чому дозволяє собі таке?

А відповідь проста. Це генетичне несприйняття ідеологем, підсилене сімейним вихованням. Діда автора – українського історика, етнографа і фольклориста Тодора Матвійовича Гавриленка репресували в 1937 році (див. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D0%B2%D1%80%D0%B8%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%A2%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D1%80_%D0%9C%D0%B0%D1%82%D0%B2%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87). Тому що був учнем Михайла Грушевського і працював у його групі (матеріали про все це є в музеї Михайла Грушевського в Києві). Тому що розвивав його ідеї щодо української історії. Тому що в студентські роки організував гурток культури українського слова. І всі ті люди, які писали доноси і приймали рішення щодо засудження, чітко дотримувалися вкладених у їхні голови ідеологем.

Зараз у голови зубожілих українців укладають інші ідеологеми – щодо «окремішності», «інакшості» української мови, але суть їх та сама – підміна наукового підходу політичними гаслами. І вплив цих ідеологем так само руйнівний (див. https://site.ua/maxvakul/16410-kazochka-dlya-infantiliv-h---h---to-rosiyske/).

Ідеологічна заангажованість українських мовознавчих кіл зумовлює й факти цензури. Досліджуючи наукову спадщину свого діда, автор цих рядків випадково натрапив на цікавий історичний документ, який змушує переглянути традиційно нав’язувані нам стереотипи щодо чи не ідеального «скрипниківського» правопису. Про це було написано статтю, яка мала би з’явитися у Віснику НАН України в червні 2017 року (https://www.istpravda.com.ua/articles/2018/10/22/153125/). Але в останній день статтю зняли з номера, тому що з’явилася записка таємничого і впливового мовознавця, який вважав, що така публікація буде «паралізувати роботу Правописної комісії, яка повинна внести необхідні зміни в український правопис».

Отож виявляється, що заради нав’язливої ідеї впровадження «проскрипниківського» правопису можна й приховати історичну правду. А можна й вдатися до цензури.

Знаменно, що сліди цієї записки ведуть у відділ діалектології Інституту української мови. Саме цей відділ очолює Павло Гриценко. Цікавий збіг, чи не так?

Автор далекий від того, щоб підводити читачів до якихось аж надто серйозних висновків. Цілком можливо, що хтось у відділі перестарався. Або просто вирішив когось «підставити». Тим більше важливо почути чи почитати коментарі самого завідувача цим відділом. Добре було б влаштувати телевізійну передачу. Павло Юхимович – чудовий оратор і публічна людина, і тому, безперечно, зможе переконливо донести своє бачення ситуації до глядачів і слухачів.

Варто згадати про ще один цікавий збіг. Аналіз знайденого історичного документа дає підстави вважати, що правописний проект 1928 року було зрежисовано в Москві. Мета цієї акції– змусити найзатятіших патріотів України цілеспрямовано руйнувати літературну українську мову, накидаючи надмірне «ґекання» та інші невиправдані речі. І виглядає так, що останні промови директора Інституту української мови провокують ту саму радикалізацію української мови і такий самий розкол серед українців. Тут автор знову застерігає, що це може бути випадковий збіг, непорозуміння чи що там іще. Але, як би там не було, це ще одна причина почути пояснення від самого Павла Юхимовича. Чому в його проповідях промовах нічого не було сказано про вдумливий науковий підхід, про копітку фахову роботу, зате було чимало закликів до радикалізації, до протистояння, до конфліктів?

А ще Павло Юхимович запально і красиво говорив про те, що лінгвістичні технології нічого корисного не дають, що вони взагалі не потрібні і що ними тільки граються.

Очевидно, це стосується всіх тих відомих компаній, які витрачають шалені кошти, щоб такі технології розвивати – Microsoft, Google, Apple, Lionbridge, Omniscien… Послухали б розумну людину – та й зекономили б кілька трильйонів доларів. Кожна. А так – гроші на вітер…

І це навіяло два образи. Перший – унтер-офіцерська вдова, яка сама себе відшмагала. Якби хтось надміру сміливий захотів покритикувати пана директора, то навряд чи це б йому вдалося ефективніше, ніж це зробив сам промовець. Адже факти говорять самі за себе – навіть якщо хтось поважний їх уперто «не помічає».

Другий образ, не менш колоритний, – герой однієї з пародій Олександра Іванова:

Иные любят спинжаки и брюки,

Плащи и польта. Виноват, пальто.

Я человек простой. И эти штуки

Мне ни к чему. Типичное не то.

Коротше, вперед назад у печери. «Бананова» країна в центрі Європи – це ж так оригінально… Даруйте, ориґінально...

Особлива пікантність моменту в тому, що в залі сиділи польські колеги, які виконують разом з Інститутом української мови проект iSybislaw. І, як вдалося з’ясувати авторові цих рядків, вони зацікавлені в тому, щоб запровадити в цьому проекті хоч якусь технологію, яка би полегшила процес опрацювання текстів. Знаєте, працювати з великими корпусами вручну – то не надто втішно. Не знаю, про що вони думали, слухаючи полум’яну промову поважного і впливового українського колеги. Мабуть, про те, як їм пощастило. Про широкі й заманливі перспективи проекту. Адже кожному цуцику відомо, що Інститут української мови – то флагман українського мовознавства, і як скаже його директор, то так і буде.

У той же день авторові вдалося переконалися, що в Інституті української мови старанно слідують отриманим ідеологічним настановам. Наприклад, в одній з доповідей було вжито новостворений термін «детермінування», яким радять замінити звичну форму «детермінологізація».

У цьому новотворі бачимо явні ознаки невдалого терміна. У кількох галузях (філософія, математика, фізика тощо) вже давно існує термін «детермінувати» з іншим значенням – як пов'язаний із поняттям детермінізму. І відповідно є ціле термінологічне гніздо до цього поняття: детермінізм (Лапласа), детермінований (стан) тощо. Таким чином, омонімічний новотвір з іншим значенням породжує хибні асоціації. Показово, що одна зі співавторок цього новотвору, яка була присутня при цьому, тут же визнала, що зазначеней термін дискусійний. Але доповідачка вважала інакше. Вона наполягала на тому, що термін дуже хороший апріорі, тому що його ввели дуже поважні фахівці з Інституту української мови. Адже не може помилятися людина, яка належить до «касти обраних» і слідує єдино правильній ідеології «змінити все, що нагадує російське».

На цьому прикладі бачимо, як ідеологія шкодить науковому підходу. Компонентний аналіз, порівняльний аналіз, навіть загальна логіка – це ніщо порівняно з методом «авторитета». Тут слід зауважити, що науковці вкрай обережно користуються цим останнім методом. Іноді й справді доводиться до нього вдаватися (наприклад, коли треба пояснити щось швидко і дуже вже популярно), але зводити цей метод до єдино правильного – це очевидний відхід від наукової парадигми.

У науці, на відміну від релігії, немає місця таким собі месіям, які носять над собою абсолютну істину і люблять повторювати: «Істинно вам кажу…». Науковий метод передбачає перехресну перевірку висунутих гіпотез із застосуванням критичного мислення.

Але яке може бути критичне мислення, якщо в голові самі ідеологеми?

Якщо й так «ми найкращі»?

І ми дивуємося, чому наших видатних мовознавців сучасності не публікують у скопусівських журналах? Чому престижні міжнародні компанії запрошують до своїх проектів не пропіарених представників нашого мовознавчого Олімпу, а зовсім інших людей?

Автор далекий від того, щоб позиціонувати себе як чергового «носія абсолютної істини». Може, описане тут має й інші пояснення. Але потрібно дізнатися думку Павла Юхимовича Гриценка. Справа важлива – адже йдеться про виклики українській мові, чи не так?

maxvakul
Max Vakulenko

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація