На тлі останніх новин про концентрацію російських військ на наших кордонах та відповідне підвищення боєготовності сил НАТО в Європі здається, немов настають дуже скрутні часи для України.

Але знаючи, яких неймовірних витрат, фінансових, людських, логістичних, координаційних зусиль коштує будь-який серйозний крок такому штучному і хімерному утворенню, як теперішня Росія, можна радіти тому, що її недолугі лідери вимушені весь час збільшувати ставки щоб хоч якось тримати свій народ у ярмі.

Звісно, ми зараз платимо неймовірну ціну за нашу свободу саме там, на кордоні — будемо сподіватися, що наш президент це ще пам'ятає. Але дутий колос заплатить ще більшу ціну, особливо якщо він спробує зробити найбільшу дурість і піти на пряме військове вторгнення.

Та навіть без нього РФ дуже скоро надірветься від таких надзусиль (нагадую, в Росії зробити бодай щось правильно, щось таке, що в Європі і Америці у порядку речей — наприклад, виготовити якісний двигун або провести якісні військові навчання, вже потребує надзусиль, вимагає героїв та за звичай, є неможливим). Особливо пам'ятаючи про майбутні «пекельні санкції» та простий факт, що рубильники від теперішнього більш-менш нормального існування РФ знаходяться в США і відключення РФ від Інтернету або переведення системи SWIFT для неї у положення «ВИКЛ» (буде дуже дорого коштувати, але можливо) миттєво перекине Росію у кам'яний вік, скоро почнеться розпад — соціальний, економічний, регіональний.

Закономірно, регіони, кожний з яких є національним регіоном, не будуть терпіти над собою ідіотів з Москви, що довели їх до такого стану, і здобудуть суверенітет під керівництвом національних лідерів — що більше їх коштів Путін буде витрачати на підтримку свого трону, то швидше.

І всі ці незалежні держави, багаті природними ресурсами, подекуди пов'язані з Україною економічними зв'язками, залишаться нашими сусідами. І нам вже треба потроху приглядатися до того, хто там є реальними лідерами, з ким треба буде домовлятися — не до дутих КДБшних «мільярдерів» з дачного кооперативу «Озеро», у яких швидко відберуть владу та усі їхні фантики, а до справжніх лідерів, з ким можна мати справу. Так, спершу це буде важко, пам'ятаючи російські військові злочини проти України, але рано чи пізно доведеться бути прагматичними. Не тримати ж потім на кордоні орди оскаженілих від голоду орків — нехай працюють у себе, щось виробляють та налагоджують торгівлю.

Ось короткий список:

Центрально-Черноземний (Москва, Тула, Воронєж та ін.) — Шойгу Сергій Кужугетович. На жаль, в перший час доведеться розмовляти з ним. Але в тій банці забагато павуків — його швидко зжеруть. Тому треба буде бути уважними до того, який молодий бандит займе його місце.

Сибір — Мельниченко Андрій Ігорович.

Дальносхідний — Сі Цьзіньпін.

Північний(Карелія) — Макаров Микола Іванович.

Кавказький — Кадиров Рамзан Ахматович.

Поволзький — Шаймієв Минтимер Шарипович.

Уральський — Лісін Володимир Сергійович.

Калінінградський — Меркель Ангела.

Ну й на додачу, як не гидко, але зараз Крим вони вважають своїм «суб'єктом» (з чим я ніколи не погоджусь). То:

Крим — Джемілєв Мустафа Абдулджеміль (але то будуть наші, внутрішні домовленості).

Поборемо!