Є у світі туристичні країни, які живуть від сезону до сезону — зимнього гірськолижного або літнього морського. Є аграрні країни, які живуть від врожаю до врожаю. А країна-бензопомойка живе від кризи до кризи.

На вершині ейфорії ери дешевих кредитів ціни на нафту досягли свого піку у майже 150 доларів за барель у липні 2008 року. Як результат — радість та святкування у РФ, на хвилі нафтодоларів 8 серпня 2008 року вона починає війну в Грузії. Але після досягнення вершини послідував швидкий крах — і у другій половині 2008 року ціни різко впали до менш ніж 40 доларів. Тоді почалася світова фінансова криза. Нафтодоларів вже нікому не вистачає, у Кацапії — смуток, довга економічна депресія, стагфляція, банкопад та величезне падіння виробництва на період аж до 2011 року. Про усю Грузію доводиться забути і вдовольнитися захапаними частинами Абхазії та колишньої Південно-Осетинської АО.

Настав довгий період відновлення, коли московським упирям довелося прикидатися травоїдними. Протягом усього періоду у два із половиною роки, ціни на нафту постійно зростали, поки не досягли більш ніж 125 доларів у квітні 2011. У наступні три із половиною роки ціни на нафту змінювалися в межах 100-125 дол.

Наприкінці 2013 та на початку 2014 ціни коливалися у межах 110-120 доларів за барель. У РФ — радість та святкування, на хвилі нафтодоларів Путін вторгається в Україну і захоплює Крим та Донбас. Але у другій половині 2014 року через слабкий зріст світової економіки та велике зростання пропозиції, ціни різко впали до рівня нижче 50 доларів за барель. У РФ — смуток, про усю Україну доводиться забути, українськими військовими звільнено Слов'янськ, Маріуполь та ряд інших міст. Доводиться піти на Мінські угоди та вдовольнитися захапаними Кримом та частинами Луганської та Донецької областей.

Після короткого періоду відновлення ціни на нафту знову впали до мінімуму у трохи більше ніж 27 доларів за барель у січні 2016 року. У Кацапії біль та відчай, у Криму порожні пляжі та орда голодних кацапських військових, у Луганській та Донецької області — позиційна війна. Якщо подивитися на порівняння собівартості видобутку нафти за 2015 рік у різних країнах — то у РФ вона складає близько $17 за барель. На додаток, інсайдери кажуть, що довіряти кацапським фінансовим звітам ніколи не можна, у кожному є деякий відсоток брехні — і справжня собівартість складає біля $20 (це на 2015 рік, в умовах помірних санкцій проти РФ та помірної інфляції долара).

З початку 2016 року до кінця 2018 року відбулося загальне зростання цін — аж до 75 доларів за барель протягом середини 2018 року. Ціни трохи впали протягом останніх двох місяців 2018 року і залишалися відносно стабільними у 60-70 доларів за барель протягом більшої частини 2019 року. До влади в Україні приходять люди Коломойського, з РФ повертаються колишні регіонали, збільшується фінансування ОПЗЖ, Шарія та інших деркачів, починається нове посилення кацапської агентурної мережі. Але воно поки що повільне і не носить критичного характеру через ціни на нафту та газ, що є досить помірними — лише трохи більше рівня підтримання бездефіцитного бюджету РФ.

Проте коронавірус і пов'язані з ним карантинні заходи спочатку в Китаї, а потім і у решті світу, призвели до різкого скорочення попиту. Ціни впали значно нижче 20 доларів за барель у квітні 2020 року — це найнижчий показник з лютого 2002 року.

Зверніть увагу саме на цей період. Ціни на нафту є не тільки меншими за собівартість її видобутку у РФ — у деякі дні вони, через неймовірний надлишковий видобуток, є від'ємними! Тобто, умовно, якщо б хтось дійсно продавав за таких цін, а не притримував нафту до кращих часів, трейдер мав би доплатити покупцю, щоб він взяв у нього нафту і звільнив від неї танкери та нафтобази у розрахунку на нове постачання, що цього разу, можливо, вже буде прибутковим! Але навіть за відсутності продажів за від'ємними цінами, неможливість продати сировину — це завжди величезні збитки. У Кацапії — журба, на Донбасі, за допомогою Зеленського і ОПЗЖ — просто перестать стрєлять. Стріляти за таких цін на нафту — дорого.

У цей період ФРС та центробанки країн ЄС почали безпрецедентну кампанію по заливанню західних економік дешевими грошима. Так, вже не йшлося про «розкидання доларів з вертольоту» Бена Бернанке, термін був використаний саме такий — заливання економік грошима з величезних шлангів у намаганні втримати об'єми промвиробництва, стримати зростання відсотку безробіття і при цьому ще якось таргетувати інфляцію у більш-менш прийнятному коридорі. І вони втримали.

Після коронакризи почався довгий період відновлення, і ціни на нафту зростали аж до 90-95 доларів, ціни на газ також істотно зросли, у тому числі через підступні маніпуляції Путіна та Газпрому. Ціни постійно зростали протягом кінця 2020 року, більшої частини 2021 року та початку 2022 року. У Кацапії — радість, планування нової війни, стягування військ до кордонів України.

Ціни підскочили вище за 100 доларів за барель 24 лютого, коли Росія вторглася в Україну. Вони продовжували зростати до початку березня і зараз залишаються високими і дуже мінливими. На ринку є занепокоєння, що будуть серйозні перебої у постачанні нафти з Росії. Московський карлик потирає свої малесенькі ручки — радісні новини.

Але є нюанс. Пекельні санкції США та шостий пакет санкцій ЄС змушують покупців відмовлятися від Urals, а таких серйозних та великих покупців, як Shell, які дбають про свою репутацію — навіть від будь-якої нафти, у якій є сліди Urals — це виключає сірі схеми, коли Urals змішують з іншою нафтою у відкритому морі під час таємного перевантаження із танкера на танкер.

І тепер Путін вимушений пропонувати свою нафту деяким невибагливим покупцям, таким як Індія, які ще не відчули на собі силу американських санкцій, з неймовірними скидками у понад $30. За останніми даними, найбільша скидка на велику партію нафти, що її було поставлено Індії офіційно, складала $28 за барель — але це офіційно. Скидки на неофіційні партії заходять далеко за $30 і поки що неймовірно радують індусів. Звісно, це до перших американських санкцій.

Є ще багато новин, серед них дуже радісні на кшталт переговорів США та ЄС з Іраном, Венесуелою, ОАЕ та Саудівською Аравією, які є величезними постачальниками більш дешевої та більш якісної нафти, ніж російська, і яким під силу, за умови продовження санкцій, просто задушити російський експорт нафти та викинути її з ринку. Звісно, ці процеси, наприклад, у Європі, яка на 30% залежить від кацапського газу та на 25% — від кацапської нафти, не будуть швидкими, повний перехід на нових постачальників, а одже, повне впровадження нафтогазового ембарго проти РФ займе щонайменш 3-5 років. Навіть за такого розтягнутого оптимістичного сценарію економіка РФ вже у 2023 році за прогнозами впаде до рівня 2008 року. А 2008 рік — це у нас рік якої саме кризи?

Але зараз цікавіше поговорити навіть не про це. Через багато факторів — коронакризи, що час від часу знов спалахують у різних країнах, незграбні дії Китаю, криваву війну, що Путін розв'язав в Україні, спрогнозований безпрецедентний голод у світі через блокаду українських портів, слабкий світовий економічний ріст та відкладену інфляцію, що вже майже не піддається таргетуванню, стримування ФРС та ЄС, здається, перестає працювати. Свіжі звіти ФРС із запланованими заходами є енергійними, але ані надто оптимістичними, ані надто переконливими. Світові фінансові аналітики кажуть, що настає затяжний період «ведмежого ринку». Але це не російський ведмедь, на якого сподівається Путін. Це щось геть інше. Ведмежим ринком називають гру на пониження фондових цін, і затяжне пониження означає велику кризу.

І що ж буде у випадку нової світової кризи? Здається, щось дуже страшне, бо навіть українські фінансові аналітики, над головами яких кожного дня літають кацапські ракети, говорять «- У цьому випадку забудьте про війну в Україні. Бахне так, що нікому в світі мало не здасться. Може бути гірше за Велику Депресію». Згадуючи жорстку кризу 2008 року, у це можна повірити.

Кремлівський карлик та мільйони кацапських ваньок вдоволено потирають свої жалюгідні ручки — як добре, проблеми у західних ворогів. Але вони жорстоко помиляються. Пам'ять як у рибки, минулі кризи вже не пам'ятаємо, нє? Ні, світова криза, яка, як їм здається, є проблемою західних демократій та може бути приборкана на «раз-два» диктаторськими режимами на кшталт РФ, Китаю та Північної Кореї, найболючіше вдарить саме по ним. Пригадайте знов мінімуми нафтових цін у районі $20-27 та від'ємні ціни на нафту під час коронакризи. За новими даними від кацапських інсайдерів, в умовах санкцій, дефіциту видобувного обладнання, інфляції долара, проблемних кацапських родовищ, що швидко спустошуються, та проблем з обладнанням при транспортуванні, нова собівартість кацапської нафти складає щонайменш ті самі $27.

Тобто у випадку величезної світової кризи, яку так сильно допомагає наблизити Путін, його нафта, навіть за умов теперішніх відносно м'яких скидок, на які він вимушений йти, за найоптимістичнішим сценарієм, коли кацапську нафту відносно низької якості чомусь усе ж будуть купувати за наявності більш якісної легкої близькосхідної, усе одно буде приносити прибуток в районі нуля. Та сама ситуація із газом. А ще можна подумати про песимістичний варіант і уявити довгий період цін, менших за $27 або навіть $20, під час якого можуть траплятися випадки, коли на короткий час ціни взагалі від'ємні, і коли країнам ОПЕК буде абсолютно не до того, щоб гратися в перемовини з московськими карликами.

Наприклад, це може бути такий період, як 1988-1998, під час якого здох СРСР. Тоді Кацапії може стати неймовірно погано. Так само погано, як і у 90-ті, або може навіть гірше, бо західним демократіям, розлюченим кацапським геноцидом та міжнародним тероризмом і зосередженим на стриманні світової кризи всередині своїх країн, точно буде не до гуманітарної допомоги знахабнілій країні — бензоколонці.

Зброя у України в такому випадку, здається, буде — бо світові збройові компанії зараз на піку прибутковості та виробництва, на тлі агресії РФ та агресивної поведінки Китаю. Чим заплатити теж буде, бо лендліз. А от чи буде взагалі зброя у РФ, усі недолугі озброєння якої є вдосконаленими копіями радянських часів, завжди були дотаційними і тримались на плаву тільки за рахунок шалених нафтодоларових вливань та насичення передовими західними комплектуючими та сучасною західною електронікою? Залишаться хіба що калаші — та й для тих потрібні станки, а де їх візьмеш?

Велика криза буде означати розрив ланцюгів постачання в усьому світі, і, наприклад, для Китаю, який поки що є світовою фабрикою, наслідки теж будуть руйнівні. Ні, переключення на внутрішній ринок та планова економіка не спрацюють — якщо вони не спрацювали досі, якщо вони не допомогли СРСР, тільки дурень буде сподіватися на диво, що прийде з нізвідки. А у Північній Кореї, яка є, по факту, кишеньковою диктатурою Китаю, величезні проблеми старшого брата взагалі призведуть до масового вимирання, такого, як вимирання динозаврів. Можливо, що послідовники чучхе підуть у небуття з посмішкою, але я щось не впевнений у комуністичних ідеалах доведених до голодної смерті людей.

Але неймовірні розриви ланцюгів постачання обов'язково будуть також і у РФ. Навіть зараз, коли криза ще не почалася, Кацапія вже втратила 95% своєї автомобільної промисловості та 90-98% літакобудування. Далекобійники масово розпродають фури — як через відсутність довгострокових контрактів, так і через шалене здорожчання та дефіцит запчастин. Навіть в умовах вируючої кризи, Москва, Санкт-Петербург та інші осередки диктатури будуть намагатися зберегти свій рівень життя за рахунок регіонів — але цілі економічно депресивні райони, області або навіть регіони стануть недосяжними через фізичну неможливість (через відсутність транспорту) або економічну нерентабельність (що по факту, одне й те саме) сполучення з ними. І ці зміни, за умов глобальної кризи, будуть дуже швидкі — протягом 2-3 років.

А у нас, за будь-яких варіантів, задача проста — у ці 2-3, 3-5 або скільки їх там ще буде тих років просто вижити та вистояти. Як кожному з нас, так і країні.

Поборемо.