Співпраця з НАТО ніколи не була простою. У 2008 році члени блоку задекларували принцип «відкритих дверей» для України. Однак в тому ж році на Бухарестському саміті Альянс відмовився надавати Україні і Грузії План дій щодо членства.

Через два роки, коли президентом став Віктор Янукович, Верховна Рада ухвалила закон «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики». Документ прямо визначав позаблоковий статус України. Тоді ж Рада ратифікувала угоду про продовження терміну перебування Чорноморського флоту РФ у Севастополі до 2042 року.

Як тільки Київ остаточно відмовився від інтеграції до НАТО, Москва почала вставляти «палки в колеса» у питаннях зближення з Євросоюзом. Як результат — 29 листопада 2013 року на саміті Східного партнерства у Вільнюсі тодішня влада відмовилася ухвалювати Угоду про асоціацію між Україною і ЄС. У подальшому так звана політика нейтралітету, яка де-факто була проросійською політикою, призвела до анексії Криму і окупації ОРДЛО.

Наприкінці 2014 року ВРУ внесла зміни до Конституції про відмову України від позаблоковості і рух до ЄС. Через п'ять років Зе-команда не стала переглядати відповідне рішення.     

Якщо припустити, що Офіс президента зараз надумає повернутися до позаблокового статусу, це буде вчинок на кшталт того, коли Янукович відмовився підписувати Асоціацію. Такий собі поворот на 180 градусів. Цього не може не розуміти Зеленський. А тому навряд чи Банкова стане всерйоз розглядати відмову від НАТО як шлях до деескалації.

Крім того, не варто забувати, що для позаблоковості прийдеться знову переписувати Конституцію. Втім, складно уявити, що у Раді для цього знайдеться 300 голосів.

Словом, відмова від вступу до НАТО, про яку мимоволі згадав Вадим Пристайко, не лише не розрядить ситуацію у відносинах з РФ, але й не має шансів пройти випробування парламентом.