Про те, що в Україні поняття війни з Російською Федерацією підміняється поняттям антитерористичної операції, не писав хіба лінивий. Однак тепер наше суспільство починає пожинати саме юридичні та економічні плоди такої підміни.

7 червня 2014 року сєпари разом з московськими солдатами розбомбили житловий будинок мешканки Слов'янська. Вона подала позов про відшкодування з Державного бюджету України вартості зруйнованого будинку, посилаючись на статтю 19 Закону «Про боротьбу з тероризмом». Згідно з даним приписом відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду. 15 березня 2016 року апеляційний суд Донецької області задовольнив даний позов.

Як видається, така позицію суду є абсолютно обґрунтованою. Саме на державу покладається обов'язок відшкодувати шкоду, якщо їй не вдалося за допомогою власної правоохоронної системи добитися компенсації для потерпілого від правопорушника. Такий підхід ґрунтується на теорії соціального ризику, коли держава нездатна підтримувати громадський порядок і безпеку або захищати життя людей і власність в межах внутрішньодержавного кримінального конфлікту. Обов'язок держави відшкодувати шкоду, завдану внаслідок будь-якого злочину, якщо не встановлено особу, яка його вчинила, передбачено і Цивільним кодексом України.

Механізм компенсації збитків, заподіяних терористами, за рахунок держави відповідає міжнародній практиці. Наприклад, у Франції діє закон від 9 вересня 1986 року, за яким жертви тероризму отримують відшкодування зі спеціального державного гарантійного фонду, що формується з обов'язкових внесків, що стягуються при укладенні договорів страхування, а також з коштів, які вдалося стягнути зі злочинців.

У випадку ж визнання Україною збройного конфлікту з РФ мали би діяти вже інші норми – норми міжнародного гуманітарного права або права збройних конфліктів. Так, відповідно до статті 91 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, держава-агресор повинна відшкодовувати завдані збитки. Вона несе відповідальність за всі дії, що вчиняються особами, які входять до складу її збройних сил.

Разом з тим, не слід забувати, що введення в Україні воєнного стану призведе до неможливості внесення будь-яких змін до Конституції, наприклад стосовно реформи правосуддя, а також проведення перевиборів до парламенту. Такі обмеження передбачені Основним Законом.