Буде неправильно сказати, що «нормандська зустріч» матиме результати виключно для Зеленського і Путіна. Вона так само важлива для Макрона і Меркель та і для всього Євросоюзу. Так само «з інтересом» за подіями у Парижі будуть стежити і у Вашингтоні, періодично відволікаючись від перипетій навколо імпічменту.
«Нормандський формат» — це Рубікон сучасної європейської політики абсолютно для всіх учасників даного геополітичного ігрища, тому що кожна сторона має свої очікування від всього процесу перемовин.
УКРАЇНА.
Якщо судити виключно за обстановкою у міжнародних відносинах, то Україна підходить до «нормандської зустрічі» у дуже непевних умовах. Так, зараз маємо «здобутки» щодо розведення сил біля Золотого, Петрівського та Станиці Луганської, ми повернули частину наших військових та цивільних із російського полону, повернули наші військові судна. Так само Зеленський продовжує говорити за те, що основне завдання переговорів — мир, вибори і наші території (часто згадуючи не тільки за Донбас, але і Крим).
У соціумі ініціативи з нормалізації відносин сприймаються полярно: від зради до стриманого оптимізму. Миру хочуть всі, однак протиріччя стосуються виключно щодо умов.
Президент летить до Парижу у статусі пропонуючого, якого збираються слухати. Порошенко підписував багато, але нічого по суті, тому що тривала активна фаза на Донбасі. Так само його підписом скріплювались майже кабалічні «мінські угоди», які були прямою здачею національних інтересів, проте зараз це уже не має значення для головних фігурантів, з огляду на те, що Порошенко сприймався «партією війни», на противагу його наступнику, який є «партією примирення» (в тому числі для Путіна).
Отож, можна коротко окреслити спектр питань, на які не зможе і зможе піти українська сторона в ході переговорів.
НЕ ПІДЕ:
- федералізація;
- реінтеграція Донбасу без контролю кордону;
- конституційне закріплення особливого статусу ОРДЛО;
- одностороння російська миротворча місія;
МОЖЕ ПІТИ:
+ поступки в гуманітарній сфері;
+ статус російської мови на Донбасі;
+ особливий тип адміністрації та компромісна особа-представник інтересів ОРДЛО;
+ призупинення євроінтеграційних прагнень ("нейтральність");
+ часткова амністія для бойовиків;
+ особлива економічна зона ОРДЛО;
+ перехідна модель правосуддя і правоохоронних органів;
+ нові газові угоди.
ЄВРОПА
Євросоюзу потрібен бізнес.
Європу торпедують внутрішні проблеми. Президент Франції Макрон поринув з головою у вир внутрішньополітичної боротьби, пані Меркель, до здоров'я якої виникає все більше запитань, просто хоче "тихо піти", залишивши за собою хоча б якусь стабільність. "Нормандка" — це один із варіантів домовлятися і якщо б Євросоюз зміг би досягнути того "дипломатичного паритету", який є у Грузії — у ЄС були б дуже раді подібному (грузини читають свою частину умови, а росіяни — свою. Всі "задоволені".
У Європі не мають розуміння, як можна вирішити ситуацію на Сході, однак і Меркель, і Макрон зараз робитимуть все можливе, щоб запустились енергетичні проекти з РФ, тому що пішов відкат щодо антиросійських санкцій. Навіть існуючий статус-кво цілком задовольнить Брюссель, лиш би не було конфронтації.
Зараз в українсько-російських відносинах ЄС виступає в ролі такого собі "куратора" без участі США, тому "нормандка" стає "домашнім завданням" для всієї зовнішньополітичної машини Брюсселя прямо зараз.
На що НЕ ПІДУТЬ:
- ескалація на Донбасі;
- явно виграшна позиція однієї зі сторін (потрібен баланс);
- будь-які ініціативи, які загрожуватимуть енергетичній безпеці ЄС.
ПІДУТЬ:
+ "грузинський сценарій";
+ консервація євроінтеграції України;
+ миротворча місія з числа країн-членів ЄС;
+ моніторинг виконання умов;
+ посередництво у газових перемовинах між ЄС та Україною.
РОСІЯ.
У Москві не розуміють, як правильно використати здобуту ініціативу і на що погодиться Київ.
Поступки щодо кораблів, полонених — це не просто зовнішньополітичні жести, а підштовхування України до переговорів, зважаючи на великий запит нової влади в досягненні миру на Донбасі.
Принаймні, Путін їде слухати пропозиції від Зеленського, він готовий домовлятися. Але тільки на умовах, які зможуть зберегти вплив в Україні, не виключивши РФ з внутрішньополітичного та економічного процесу, які допоможуть впливати на вектори політики Києва.
НЕ ПІДУТЬ:
- повна зачистка суб'єктності бойовиків (в тому числі відсутність амністії);
- питання Криму;
- передача кордону без російської участі;
- питання "газових боргів".
НА ЩО ПІДУТЬ:
+ збереження суб'єктності бойовиків;
+ російсько орієнтована культурна та гуманітарна політика;
+ статус російської мови (передбачити в напрацюваннях "про особливий статус");
+ федералізація;
+ контроль за кордоном;
+ спільна участь в економіці ОРДЛО;
+ нова пропозиція по газу для України.
ВИСНОВКИ.
Є клубок інтересів сторін. Якщо ж у випадку "парочки" Макрон-Меркель все зрозуміло — їх цікавить стабільність і торгівля з РФ, то по лінії Путін-Зеленський все не так просто.
Домовлятися є про що і точки дотику так само є.
Тема №1 — газ (тут за активної участі Меркель і Макрона).
Тема №2 — подальше розведення військ.
Тема №3 — політична частина по Донбасу/кордон, статус Донбасу, формат спільної взаємодії в ОРДЛО.
Тема №4 — обмін полоненими.
Тема № 5 — питання євроінтеграції України.
Отож, все залежить не від позицій на переговорах, а у здатності учасників поступитися своїми інтересами, тим самим вторговуючи ініціативу для себе. Не виключено, що Зеленський і Путін знайдуть якийсь формат "бартерного" обміну інтересами.
Зокрема, Росія може зробити поступки у питанні кордону та в миротворчої місії, але потребуватиме зустрічних гарантій від української та європейської сторони щодо збереження суб'єктності бойовиків та збереження проросійської лінії в гуманітраній сфері на Донбасі.
Так само Зеленський може ініціювати перезапуск діалогу щодо обміну полоненими (продовження "успішної історії" з поверненням Сенцова та моряків).
Зрозуміло, що Росія намагатиметься зберегти свою участь у формуванні економічних зв'язків у ОРДЛО, однак вірити у те, що Путін одномоментно погодиться на якісь там політичні домовленості в цьому форматі (по виведенню військ і бодай частковому відновленні українського контролю за кордоном) не варто.
Логічно, що Путін намагатиметься підв'язувати теми Криму і війни на Сході до того, що пропонуватиме Зеленський, а Меркель з Макроном модеруватимуть рамки діалогу таким чином, щоб вони не вийшли до форсованої відмови від такого контакту і повного провалу.
Чи перейде Зеленський ті "червоні лінії", про які говорилося раніше? Навряд. Такий діалог потребує декількох етапів переговорів і лише однією такою зустріччю все не повинно обмежитись.