Як би то цинічно не прозвучало, але у «справі Стерненка» є свої «плюси».
Це вкрай корисна наочна демонстрація і узагальнене нагадування того, наскільки гнилою і міцною залишається система. Попри всі соціальні зрушення, вона нікуди не зникла. Беззаконня, свавілля, замовні напади, вбивства активістів, безкарність замовників і виконавців, криміналітет у спайці із владою — це все ще реалії нашої буденності.

Сюрреалістична картина — поняття «української» відповідальності: тут вона являє собою інформаційні «м'ячики для жонглювання» і аж ніяк не є чітко сформованою інституційною машиною справедливості. Ця справа вміщує у собі весь той масив «болячок», якими повніє тіло України: ангажованість, упередженість, безправ'я і засилля антидержавного лобі.

Так само це нагадування про ще одну складову нашої системи — про регіональний неофеодалізм по всій країні, який завжди ігнорувався у столиці. Децентралізація — це дуже добре (особливо економічна), але в ідеологічному і державницькому плані — необхідна централізація і тотальне вичищення областей від «легалізованого» криміналітету, рєшал і вседозволеності, яка продукує нові порції насильства і безправ'я. Розвиток країни неможливий без зламу такої анархії і тому поки маємо відсутність навіть зародків правової держави.

P.S. І скільки Майданів не проводь, скільки виборів не організовуй у Києві — регіональна ситуація ніяк не зміниться. Прапори-вивіски змінять, а «князьки» залишаться у своїх кріслах. То їх «вотчина» — вони там сильніші від всіх президентів і свавілля їхнє куди сильніше. Тільки комплексне очищення влади на всіх рівнях може спричини зрушення з того болота, в якому доводиться борсатися тепер. Це стосується так само і становища щодо правоохоронних органів і судоустрою.