А пам'ятаєте ентузіазм від Майдану? Пам'ятаєте той нестримний порив людей і ту невичерпну жагу справедливості? Ті події ще досі комом стоять і впоминати їх — це вкотре нагадувати собі ціну бажання змін. Але до чого все докотилося?
А потім була війна, був Путін і були ГРАДи, був Іловайськ і було Дебальцеве. Була інфляція пам'яті Майдану (хтось згадає зараз за «Небесну сотню»?), яку споганили і спаплюжили ті, хто назвав себе «владою» — кому довірили люди свої долі і хто так нашвидкоруч все злив до примітивних лозунгів «армія, мова віра», Свинарчуків і Кононєнків, вбивств громадських активістів і «проєвропейського Януковича». Хто без совісти і жалю злив всі намагання до зміни системи, до трансформації держави.
І від того ентузіазму залишилася пустка — кого перекосили російські «котли», хто виїхав на заграниці й зневіривсь остаточно в можливості змін, а кому просто стало байдуже. Україна перетворилася на невпинний механізм нищення людських надій на краще життя і залишилася країною парадоксів. Чому?
В 90-х народ відверто тяжів до радянської стабільності часів застою, через що повсякчас обирав старих номенклатурщиків-крадіїв-господарників. Кравчук був таким, Кучма був таким, Ющенко був таким, Янукович був таким. Майданне суспільство так само обрало «господарника», який порозставляв «рєшал» у кожну сферу, розподілив вплив серед найближчого оточення і просто сів на потоки, задурючи соціум популярною на той момент патріотичною повісткою (повсякчас її знецінюючи).
А потім були вибори і електоральна «лотарея». По суті, це були знову «вибори без вибору». Дивно, що народ, який так воліє змін вкотре натикається на електоральну процедуру вибору меншого із різних сортів однотипного лайна. Країна розділилася на 25 і 73, хоч мала розділитися на 0 і 0. Воно і не дивно, що знову голову підняли проросійські сили — їм колишня влада готувала ролю найбільших опонентів, але передбачувано обісралася.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: В ПОГОНІ ЗА ФІКТИВНИМ МИРОМ НА ДОНБАСІ.
Велика проблема сучасної України — це армії твердолобих дітей, які вирішили влаштувати «Верденську м'ясорубку» між собою в фейсбуці. Аргументація на рівні 5-го класу середньої школи від випускників найкращих українських вишів, відсутність і краплі критичного мислення і фанатична помішаність на своїй ненависті — це все із розряду симптоматики. Ми ще не готові жити в нормальній країні з таким арсеналом жовчі, примітивізму і дурості.
З одного боку — відбиті зеленоботи, які виправдовують кожний популістичний маневр свого лідера, впритул не бачачи явне дилетантство від нового гаранта і явну кадрову яму навколо нього. Всі ці Богдани, Шафіри і Хомчаки — що вони забули у владі? Натомість, дітям подобається шоу з «розбором польотів», діти багато років хотіли «справжнього Бацьку», тому що «в Мінську чисто на вулицях» і «треба як там» — вони отримали цю «іграшку». Тепер «іграшка» отримає всю повноту влади і сформує уряд.
З іншого боку — відбита армія порохоботів, які називають опонентів «бидлом», хоч самі є не меншим бидлом (тай навіть більшим подекуди). Вони одного разу собі вирішили, що «ми — справжні українці, ми — патріоти, а всі інші — бидло, які дивляться „Квартал-95“.
Для них президент-корупціонер, президент-злочинець — став „кращим варіантом“, розливаючи літри гівна в ролі таких собі псевдоінтелектуалів, псевдолідерів громадської думки і псевдопатріотів, які впритул не бачать лицемірство і підлість від команди колишнього президента.
Критичним мисленням тут і не пахло, оскільки пристойні люди не змогли б жити з такими „компромісами совісті“, знаючи про повну бездіяльність у справі розстрілів Майдану, відсутності винних у Іловайському і Дебальцевському котлах, вбивстві Шеремета і Гандзюк. А хто вбивав Сашка Білого (попри його одіозність)? Куди поділися мільярдні статки часів Януковича? Де реформи? Але ж ні, для цих людей важливіше, що новий (уже) президент „назвав державу повією“, „набрав дітей в Раду“ і „нічого не робить з Портновим“.
Їх не доймає той чудовий факт, що свого часу 5 років цю всю братію дружно гвалтували у вуха „свої“ дегенерати-кондитери з банкової — вони тим часом шукають дегенератів серед „зелених“.
Країна парадоксів.
Дітей потрібно правильно виховувати, привчати спочатку до „горшка“, вчити самостійно чистити зуби, вчити зав'язувати шнурки і не кормити одними лиш „цукерками“. Україна — проблемне дитя із сирітського будинку, яке вміє вже „ходити“, але ще навіть не навчилось писати: воно реагує тільки на емоції. Реагує примітивно і по-дитячому наївно.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: МЕРТВОНАРОДЖЕНА УКРАЇНСЬКА ДЕМОКРАТІЯ.
