«Мої думки тихі» Чудове кіно, довго чогось його відкладало на потім, не заходять мені чомусь наші комедії, але це ж трохи інший жанр, трагікомедія. Поверхнево фільм здається ні про що, але в ньому підійматися багато тим, як: батьки та діти, самореалізація, шлях до мети, екологія, недооцінення українців самих себе, культурність. Щодо назви, тут як два сенси, несказанність між людьми, так і в сенсі професії головного героя, важливість слухати та чути навколишнє. Діалоги досить добре прописані, і у фільмі багато кумедних моментів, гарна природа та локації. Персонажам головних героїв віриш та співчуваєш. Щодо основного сюжету та кінцевого сенсу, бажання досягати великих цілей це добре, але шлях до них не простий, і те що герой у кінці, хай метафорично, — все ж таки зустрічається з пташкою, натякає нам на незриме провидіння,
" Додому "
Що для нас означатиме наше коріння і слово домівка?! І хто як не кримські татари можуть розповісти про відрив від свого коріння та знищення культури. На прикладі однієї сім'ї дуже добре показано вплив радянщини та росії на кримських татар, — скільки горя принесла і продовжує приносити кровожерлива імперія. Для Мустафі стає сенсом привезти тіло старшого сина Наєма, який загинув в АТО, — на батьківщину, щоби поховати згідно з традиціями та віруванням. Разом з ним слідує молодший син Алім, батько й син багато конфліктують під час подорожі, та стискаються з різними перешкодами на своєму шляху, але це їх кінець кінцем зближує. Мустафа яскравий приклад батька який ради сина, живий він чи мертвий, — подолає всі перешкоди та кордони, навіть як це йому буде занадто дорого коштувати.Взагалі хочу зазначити яскраву гру Ахтема Сеітаблаєв, він не грає роль, він і є Мустафа — він справді заслуговує на всі свої нагороди! У фільмі фактично розмовляють трьома мовами, також цим підкреслюючи різницю між батьком і сином, який почав інтегруватися в іншу культуру, але ця подорож змінила його світосприйняття, пустила в нього ті коріння важливість якого так намагався донести до нього батько.