Національна свідомість у творчій візії Уласа Самчука: філософські рефлексії над ідентичністю в історичному лабіринті

У 2026 році, коли геополітичні тектонічні зрушення продовжують переконфігуровувати глобальний ландшафт, а Україна, як і раніше, опиняється на перетині цивілізаційних потоків, фігура Уласа Самчука постає не просто як літературний артефакт минулого, але як філософський маяк, що освітлює шлях до онтологічного самовизначення нації. Цього року, відзначаючи 121-у річницю від дня його народження, ми маємо нагоду переосмислити спадщину цього письменника, якого видатний літературознавець Юрій Шерех (Шевельов) називав «українським Гомером XX століття» не лише за епічний розмах його прози, але й за глибину екзистенціальної аналітики, що пронизує його твори. Самчук не просто документує історичні катаклізми – війни, революції, голодомори та еміграції, – але й конструює філософську модель національної свідомості як динамічного процесу, де індивідуальне «Я» переплітається з колективним «Ми» в боротьбі проти ентропії забуття. Його візія нації – це не статична сутність, а гегелівська діалектика, де теза традиційного селянського буття стикається з антитезою модерних руйнувань, породжуючи синтез свідомої, творчої чинності. У цій статті ми зануримося в лабіринт Самчукової думки, спираючись на аналіз ключових текстів, думки критиків таких як Степан Пінчук, Марія Білоус-Гарасевич, Ярослав Поліщук та інші, а також філософські паралелі з європейською думкою – від Гегеля та Ніцше до Камю, Сартра, Шпенглера, Ясперса та Ортеги-і-Гассета. Цей підхід дозволяє уникнути редукціонізму, розглядаючи Самчука не як мораліста, а як феноменолога національного досвіду, де література стає інструментом для рефлексії над суттю українства в епосі, де ідентичність є не даністю, а завойованою територією свідомості, що протистоїть хаосу історії та загрозі культурної ентропії.

Біографічний шлях Уласа Самчука – це сама по собі філософська траєкторія, де особисте існування стає метафорою національного пошуку ідентичності, а еміграція – екзистенціальним вигнанням, подібним до платонівського печерного міфу, де вихід за межі тіней окупацій відкриває істину. Народжений 20 лютого 1905 року в селі Дермань на Волині, в родині селян, чиє життя було тісно пов'язане з землею як онтологічним фундаментом, Самчук з раннього віку вбирав у себе архетипи українського села – ті «центри центрів», як він їх називав, де монастирські легенди перепліталися з революційними вихорами. Навчання в Дерманській семінарії та Кременецькій гімназії заклало основу його інтелектуальної формації, але справжнім поворотним моментом стала дезерція з польської армії в 1927 році, що змусила його емігрувати до Німеччини, а згодом до Чехословаччини. Там, у Бреславському університеті та Українському вільному університеті в Празі, Самчук опинився в епіцентрі націоналістичного дискурсу, очолюючи секцію митців і журналістів Організації українських націоналістів (ОУН). Як зазначає дослідниця Марія Білоус-Гарасевич, «вражає не те, що на українській землі народився цей винятково сильний творчий талант, а те, що він вижив... в абсолютно безпросвітних обставинах». Ця виживаність, за Білоус-Гарасевич, є ключем до розуміння Самчукової філософії: національна свідомість постає як екзистенціальний акт опору, подібний до сізіфового каменя Камю, де постійне підняття ваги історії стає сенсом буття. Повернення на Волинь у 1941 році, редакторство в газеті «Волинь» під час німецької окупації, арешт гестапо, еміграція до Німеччини та Канади – все це перетворило Самчука на номада історії, чия творчість стає хронікою не лише подій, але й внутрішніх трансформацій свідомості. Критик Григорій Костюк підкреслює, що Самчук «відкрив світові досі невідому Україну», роблячи її частиною універсального наративу про людську гідність у хаосі тоталітаризмів. Таким чином, біографія Самчука – це не лінійна оповідь, а гегелівський спіральний рух, де кожна еміграція є синтезом попередніх конфліктів, спрямованим на утвердження національної сутності, що резонує з шпенглерівським «занепадом Заходу», де цивілізації циклічно відроджуються через культурну рефлексію.

У серцевині Самчукової філософії лежить дихотомія «нарід чи чернь», що пронизує його публіцистику та прозу, пропонуючи онтологічне розрізнення між автентичним буттям нації та її деградацією до аморфної маси, подібне до ортега-і-гассетівського розрізнення між елітою та масами в «Повстанні мас». У статті «Нарід чи чернь?» (1941), опублікованій у газеті «Волинь», Самчук формулює цю проблему як екзистенціальне запитання: чи здатен український людський матеріал трансцендувати свою матеріальну обмеженість, аби стати суб'єктом історії? «Бачимо явища, бачимо обличчя, чуємо мову, оцінюємо вчинки і з потрясаючим душу жалем стверджуємо, що величезна маса живих людиноподібних істот 1941 року по народженні Христа не розуміє і не усвідомлює в собі двох дуже важливих і основних первнів: людську гідність і національну свідомість», – пише він. Ця рефлексія резонує з ніцшеанським розрізненням між «надлюдиною» та «стадом»: нарід – це свідома еліта, що усвідомлює свою мову, історію та гідність як передумови творчої чинності, тоді як чернь – це пасивна протоплазма, позбавлена саморефлексії. Як зазначає критик Степан Пінчук, ця ідея «погромленого і пригнобленого народу» вимагає перекладів для глобального визнання, підкреслюючи універсальність Самчукової аналітики. Філософськи, національна свідомість у Самчука – це не емпірична даність, а трансцендентальна умова можливості великої творчості, подібна до кантівської апріорної форми сприйняття, що структурує досвід. У сучасному контексті, коли гібридні війни еродують культурні кордони, ця концепція набуває нової актуальності: національна свідомість стає інструментом опору проти пропагандистського стирання ідентичності, нагадуючи шпенглерівське протистояння цивілізаційному занепаду через відродження культурного фаустівського духу. Критик Ярослав Поліщук у статті «Формули ідентичності Уласа Самчука на тлі доби» наголошує, що Самчук долає регіональний чинник, замінюючи його загальноукраїнським генотипом, де свідомість формується через інтенціональність, спрямовану на збереження культурної континуальності. Таким чином, «Нарід чи чернь?» – не просто публіцистичний текст, а філософський маніфест, що вплинув на діаспорне українство, закликаючи до внутрішньої трансформації як передумови зовнішньої незалежності, де література стає каталізатором для ортега-і-гассетівського «аристократизму духу» проти масової вульгарності.

У прозових творах Самчука ця філософія втілюється в динаміці героїв, які проходять шлях від онтологічної несвідомості до екзистенціального пробудження, де історія стає ареною для діалектичного самопізнання, подібного до гегелівського «феноменології духу». Трилогія «Волинь» (1932–1937) – це епічне полотно, де національна свідомість формується через конфлікт поколінь і історичних катаклізмів, нагадуючи гегелівську діалектику духу, де абсолютний розум реалізується через історичні антагонізми. Головний герой Володимир Корецький у «Куди тече річка» починає як архетиповий селянин, вкорінений у землі як у буттєвому фундаменті, але революційні події 1917–1921 років ініціюють його трансформацію. Самчук пише: «Прагне знайти місце України у світі та шляхи її національно-культурного й державного становлення». Філософськи, це процес, де теза традиційного села стикається з антитезою революційного хаосу, породжуючи синтез – свідомого українця, здатного до творчої чинності, що резонує з ніцшеанським «волінням до влади» як подоланням пасивності. У «Війна і революція» та «Батько і син» автор осмислює травму поколінь: батько втілює стабільність ґрунту як онтологічну основу, син – бунт проти детермінізму історії, подібно до ясперсівських «граничних ситуацій», де криза стає можливістю для автентичного вибору. Як зазначає дослідниця Олена Гузій, «Волинь» репрезентує органічно-національний стиль, де аналітико-реалістична форма розкриває український образ світу. Критик Іван Немченко підкреслює жанрову своєрідність Самчукових романів, де філософія вкорінення стає противагою модерним руйнуванням. У 2026 році, коли молодь стикається з наслідками тривалої війни, «Волинь» стає дзеркалом для рефлексії: як і герої Самчука, сучасні українці мусять синтезувати традицію з викликами глобалізації, аби уникнути редукції до «черні», нагадуючи ортега-і-гассетівське застереження проти «повстання мас». Дослідник Ярослав Поліщук наголошує, що Самчук моделює українську людину під впливом екзистенціалізму, у неспокійному просторі, де безконечний пошук ідентичності стає сенсом існування. Таким чином, «Волинь» – не просто хроніка, а філософський трактат про діалектику національного духу, де літературний наратив стає інструментом для гегелівського самопізнання нації в бурхливому потоці історії.

Ще глибше філософський вимір національної свідомості розкрито в романі «Марія» (1934), першому художньому творі про Голодомор 1932–1933 років, де Самчук перетворює історичну травму на універсальну метафору екзистенціального абсурду, подібну до камюївського «Міфу про Сізіфа». Головна героїня Марія – алегорія України, що проходить шлях від гармонії кохання та родинного буття до голоду як метафізичного випробування, подібного до сартрової «нудоти» перед абсурдом існування. Роман філософсько-ідеологічний: Самчук шукає не лише зовнішніх винуватців, але й внутрішнього «ворога» в душах українців, де несвідомість стає співучасником трагедії. «Марія» показує, як колективізація нищить не лише тіло, але й душу нації, перетворюючи нарід на чернь через духовне спустошення, нагадуючи шпенглерівське «занепад цивілізації» як циклічне вмирання культур. Як пише критик Наталя Піскоха, трагізм голоду – це не лише фізична мука, а й вплив на свідомість, що випробовує національну ідентичність. Філософськи, стиль Самчука – лаконічний, документальний – близький до екзистенціалістів: голод стає «граничною ситуацією» за Ясперсом, де вибір між опором і капітуляцією визначає автентичність, а літературна форма стає катарсисом для колективної травми. Дослідниця Світлана Бородіца у статті про екзистенціалізм як домінанту жанрової структури «Марії» наголошує, що Самчук репрезентує трагедію як феномен духовного винищення. Для сучасного покоління, що переживає війну, «Марія» – нагадування про онтологічну ціну несвідомості: без національної єдності нація ризикує розчинитися в небутті, подібно до сартрового «буття-для-іншого». Критик Євгеній Стасіневич підкреслює, що Самчук, як і інші літератори діаспори, робить Голодомор частиною глобальної пам'яті про тоталітаризми. Таким чином, «Марія» – це не лише хроніка смерті, але й філософська медитація над абсурдом тоталітарного насилля, де література стає інструментом для ясперсівського «осьового часу» – поворотного моменту в історії свідомості нації.

У повоєнних творах, як трилогія «Ост» ("Морозів хутір", 1948; "Темнота", 1957; "Втеча від себе", 1982), Самчук заглиблюється в феноменологію еміграції як "втечі від себе" – екзистенціального втечі від внутрішньої черні, подібного до гуссерлівської епоше, де редукція феноменів відкриває чисту свідомість. Герої в таборах переміщених осіб шукають сенс у "темноті" історії, де національна свідомість стає актом самоочищення, нагадуючи ніцшеанське "переоцінку всіх цінностей". Дослідник Ярослав Поліщук зазначає, що Самчук моделює українську ідентичність під впливом екзистенціалізму, де простір еміграції стає місцем для універсального світогляду. У "Чого не гоїть огонь" (1959) про УПА Самчук осмислює партизанську боротьбу як втілення національної волі: вогонь очищує душу, але не гоїть ран, нагадуючи ніцшеанське вічне повернення боротьби як афірмацію життя. Критик Ірина Комінярська у дослідженні художньої парадигми жіночих характерів підкреслює, що Самчук глибоко охоплює період тоталітарного винищення, де свідомість стає опором моральному руйнуванню. Ці твори – філософська рефлексія над шпенглерівським "занепадом", де еміграція стає можливістю для відродження, подібно до ортега-і-гассетівського "завдання нашого часу" – творення нової еліти в хаосі мас.

Значення творчості Самчука для сучасного українства полягає в його ролі як джерела історичної пам'яті, що формує національну свідомість у контексті глобальних зрушень. У 2026 році, коли війна з Росією триває, його ідеї про "нарід чи чернь" резонують з викликами ідентифікації, нагадуючи про необхідність екзистенціального вибору за Сартром. Дослідниця Олена Пастушенко наголошує, що літературна спадщина Самчука сприяє вихованню гармонійної особистості через національні ідеали. У шкільній програмі Самчук повертається: Рівненська обласна рада у 2022 році звернулася з проханням відновити "Марію" та "Волинь". Філософськи, його візія – це заклик до онтологічної трансформації: національна свідомість як буття-нації, що протистоїть небуттю асиміляції. Як пише критик Ярослав Поліщук, Самчук – творець потужного наративу про долю України.

У висновку, творча візія Уласа Самчука постає як грандіозний філософський дороговказ для рефлексії над національною ідентичністю в лабіринті історії, де література стає не просто оповіддю, але й онтологічним актом творення буття. Його твори – це не хроніки минулого, але заклик до свідомої творчості, де нація трансцендує хаос тоталітаризмів і війн, подібно до гегелівського абсолютного духу, що реалізується через діалектику страждань і відроджень. У епосі, коли глобалізація загрожує розчиненням культурних сутностей, Самчук нагадує про ніцшеанську волю до влади як основу національного відродження, про камюївський бунт проти абсурду історії, про сартрову свободу вибору в граничних ситуаціях Ясперса. Його спадщина – це не архаїзм, але вічний імператив для молоді, що стоїть на порозі нової епохи: формувати свідомість як творчу чинність, протистояти "черні" масової вульгарності за Ортегою-і-Гассетом, і відроджувати цивілізацію проти шпенглерівського занепаду. Як писав він: "Ми вернемося в свою велику, вимучену, вистраждану землю предків... як творчість". Ця спадщина лишається живою матрицею для розуміння українства, закликаючи до пафосного акту самовизначення, де кожне покоління стає співтворцем вічної діалектики нації, що підноситься над прірвою історії до вершин духу.

Список літератури

1. Улас Самчук "Нарід чи чернь?" — Локальна історія. URL: https://localhistory.org.ua/texts/chitanka/narid-chi-chern
2. Самчук Улас Олексійович — Вікіпедія. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%BC%D1%87%D1%83%D0%BA_%D0%A3%D0%BB%D0%B0%D1%81_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
3. Філософсько-педагогічна концепція Уласа Самчука і сучасність. URL: https://cyberleninka.ru/article/n/filosofsko-pedagogichna-kontseptsiya-ulasa-samchuka-i-suchasnist
4. Трагізм у творі Уласа Самчука "Марія". URL: http://obrii.org.ua/usec/storage/article/Piskokha_2022_99.pdf
5. "На краю часу": чи засвоїли в Україні уроки Уласа Самчука — Радіо Свобода. URL: https://www.radiosvoboda.org/a/ulas-samchuk-roman-na-krayu-chasu-viyna/32276421.html
6. Улас Самчук. Критика. Україноцентричні пошуки національної ідентичності в трилогії Уласа Самчука "Ost". URL: https://md-eksperiment.org/post/20180605-ukrayinocentrichni-poshuki
7. Візія національної ідентичності в романі Уласа Самчука "Волинь". URL: https://philology.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2023/09/Huziy-O.-Viziia-natsionalnoi-identychnosti-v-romani-Ulasa-Samchuka-Volyn.pdf
8. Художнє втілення національної ідентичності героя в прозі Уласа Самчука. URL: https://chtyvo.org.ua/authors/Kominiarska_Iryna/Khudozhnie_vtilennia_natsionalnoi_identychnosti_heroia_v_prozi_Ulasa_Samchuka.pdf
9. Тема селянства у творчості Уласа Самчука. URL: https://gi.edu.ua/koledzh/pidrozdily/biblioteka/repozytorii/%D1%84%D0%B0%D0%B9%D0%BB/%D0%B7%D0%B0%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%B0%D0%B6%D0%B8%D1%82%D0%B8/35734bcf52fa926983913520e4cb5ecf
10. Перший роман про Голодомор. Як Улас Самчук визначає причини того, чому таке могло статися. URL: https://www.radiosvoboda.org/a/pershyy-roman-pro-holodomor-ulas-samchuk-mariya/32698505.html
11. Українські літератори до і після Другої світової | Євгеній Стасіневич. URL: https://localhistory.org.ua/videos/bez-bromu/ievgen-stasinevich
12. Irish and Ukrainian Famines: Literary Images, Historical Memory and Aesthetic Emotions. URL: https://www.wreview.org/attachments/article/231/4.%20Irish%20and%20Ukrainian%20Famines.pdf
13. THE PHENOMENON OF "MALOROSIYSTVO" IN THE ULAS SAMSHUK INTERPRETATION. URL: https://studiap.kubg.edu.ua/index.php/journal/article/view/335
14. Ulas Samchuk – chronicler of Ukraine through wars, camps, famine, and exile. URL: https://chytomo.com/en/ulas-samchuk-chronicler-of-ukraine-through-wars-camps-famine-and-exile
15. A comparative imagological study of the Irish and Ukrainian Great Famines in novels by Samchuk, Macken, Motyl and Mullen. URL: https://www.academia.edu/84809898/A_comparative_imagological_study_of_the_Irish_and_Ukrainian_Great_Famines_in_novels_by_Samchuk_Macken_Motyl_and_Mullen
16. Ulas Samchuk, a European thinker | Газета "День". URL: https://day.kyiv.ua/node/111214
17. ONTOLOGY OF THE UKRAINIAN WRITER-EXILE IN MEMOIRS BY ULAS SAMCHUK "FIVE PAST ELEVEN: NOTES AT A RUN". URL: https://litp.kubg.edu.ua/index.php/journal/article/view/476
18. Existential Discourse and Communicative Strategy of Philosophical Journalism of Ukrainian Emigration after World War II. URL: https://jcasc.com/index.php/jcasc/article/download/2342/586
19. Volhynia and the Noxious Weed of Antisemitism — Defending History. URL: https://defendinghistory.com/jared-mcbride-volhynia-and-the-noxious-weed-of-antisemitism/25140
20. Художня парадигма жіночих характерів у прозі Уласа Самчука в контексті української літератури. URL: https://chtyvo.org.ua/authors/Pastushenko_Olena/Khudozhnia_paradyhma_zhinochykh_kharakteriv_u_prozi_Ulasa_Samchuka_v_konteksti_ukrainskoi_literatury.pdf