Позавчора ми дружно раділи Канадським санкціям, направленим до РФ, навіть не звернувши увагу на санкції Євросоюзу, який теж продовжив їх у часі та збільшив кількість осіб (громадян РФ), які під них підпадають.

І ось що цікаво. Окрім переліку вимог до Росії, які вона має виконати, щоб з неї були зняті санкції, у спільній заяві засідання Ради асоціації «Україна — Європейський Союз» йдеться і про вимоги до України. Причому, цілком справедливі вимоги – інакше нашу Державу не розглядатимуть як повноцінного та самостійного партнера у міжнародному просторі — у політичному напрямку, економічному, соціальному та фінансовому. Інакше Україна ніколи не отримує допомогу – ані політичну, ані фінансову, ані військову.

А про співпрацю із такими серйозними організаціями як МВФ взагалі можна забути. І справа тут навіть не у кредитах, без яких наша Держава не в змозі буде розраховуватися за рахунками минулих кредитів, а відтак дійде до дефолту… Співпраця з МВФ виводить будь-яку країну на певний рівень її репутації у міжнародному просторі, причому, не лише в економічному секторі.
Як це не прикро звучить, але західний світ поставив вимоги до України поруч із вимогами до Росії – такими, як повернення Криму та деокупація Донбасу. І це лише на перший погляд здається дивним та неприпустимим. Але не поспішатимемо із висновками, і для початку розглянемо їх по суті.
Основні із них дві, які між собою пов'язані не лише по суті, але й за їх винуватцем.

Перша. Негайне повернення виведених з України коштів, які пан Коломойський прихопив з Приватбанку, залишивши вкладників – наших громадян — із нульовим балансом. Так, Держава потім відновила необхідний рівень фінансової спроможності банку, але тепер виходить, що пан Коломойський винен нашій Державі. Сума коливається від 2-х до 6-ти мільярдів доларів. А відтак, перш, ніж наша країна мала б право претендувати на будь-які кредити чи фінансову (або військову) допомогу, наш президент зобов'язаний повернути у бюджет країни ту суму коштів, яку посупив його бізнес-партнер (наставник, господар) – пан Коломойський.

Все логічно. У нас є чимала сума грошей, яка зараз знаходиться на офшорних рахунках громадянина Ізраїлю. Цей громадянин де-факто є керівником нашої Держави, який призначив менеджером бізнес-проекту «Україна» свого служку – Зеленського, аби той де-юре виконував роль президента, представляючи в Україні та за її межами лише інтереси Ігора Валерійовича. Тож, чи буде логічним фінансово підтримувати нашу країну світовими лідерами, якщо Україна має стільки грошей?
А тому, поки ці гроші не будуть повернуті, ми не лише не отримуватимемо допомоги, а ще й постанемо в один ряд санкційного «списку» із Росією. Вкрай ганебне становище…(!)

Друга вимога. Усунути олігарха Коломойського із посади президента, яку він де-факто займає, не маючи на це згоди українського народу, котрий навесні цього року обирав собі лідером не іноземного громадянина, а розвеселого рубаха-парубка Зеленського, «спроможного» перетворити «відсталу країну» у справжню європейську цивілізацію.
Взагалі наявність і вплив олігархів в нашій країні завжди лякала західних партнерів, а у випадку із Коломойським ці острахи перетворилися на вкрай негативне ставлення до нашої Держави, а відтак було поставлено під загрозу подальша із ними співпраця.

І це не дивує. Бо на відміну від своїх бізнес-колег (українських олігархів), пан Коломойський занадто глибоко заліз не лише у фінанси та економіку, а ще й у політику, де віроломно почав качати свої права із вимогами, які (чомусь!) повністю співпадають із вимогами нашого ворога, який окупував частину нашої країни і продовжує вести із нами війну.
Виходить, що західні країни, які направляють санкції у бік Росії, йдуть на певні ризики, зокрема економічні – аби тільки допомогти Україні, а наш глава Держави обслуговує лише свого боса, для якого не тільки не існує поняття «батьківщина», але й взагалі нічого святого в цьому світі не існує… Окрім одного – шалене та безмежне збагачення своєї особистої родини.

Але, на відміну від українських виборців, західні партнери не хочуть почувати себе дурнями. А тому, у рамках угоди щодо подальшої співпраці з Україною, в яку закладені певні санкції у випадку порушення домовленостей, нашій Державі були виставлені ці найважливіші на сьогоднішній день вимоги, у разі невиконання яких Україна теж опиниться під такими ж санкціями, як і ворожа Росія.
Парадокс? Можна й так назвати. Про те цілком логічно та справедливо.
Насправді ж парадокс у тому, що ми обрали президентом пана Коломойсько – підступного та жадібного хижака, який зараз пожирає Україну…