Реквієм за мрією, яка так і не здійснилась, не зважаючи на сотні смертей на Майдані.

Мрією, яка б розправила крила Україні, що збиралася у вільний політ після тривалої залежності від підступного північного сусіда. Тією мрією, за яку було віддано сотні життів на Майдані, а потім десятки тисяч на сході країни.
Вони вірили, що їхні жертви не марні.
Їхні близькі в це вірили. Їхні батьки та діти. В декого навіть ще не народжені…
Бо дуже хотілося свободи та справжньої незалежності для рідної неньки-України.

Не сталося.
Бо внутрішній ворог виявився підступнішим ніж зовнішній.
Бо сила грошей та впливу зараз перемагає силу здорового глузду та відданості справжній меті.
Тому лишається поки що тільки згадати та вшанувати тих, хто прокладав нам шлях до перемоги, до якої ми так і не дійшли.
Згадаймо про це саме зараз — доки не почали рубати тазик з «олівьє» під гуркіт петард, які нагадують жахливі постріли з Майдану…

Це якщо коротко… Лишається тільки додати, що ми всі дуже раділи поверненню наших громадян із полону. Дуже! Щиро! Із сльозами радості та усмішкою суму…
Звичайно, людське життя та свобода важливіше за все. Але ті, хто віддав своє життя за незалежність від кремлівських катів теж заслуговують на повагу.
І на низький уклін, із вибаченнями за те, що Україна поки що не готова здійснити ту мрію, на вівтар якої її патріоти поклали своє життя.
А тому поки що лише реквієм за нашою мрією…

P.S. Відео не для нервових! А ті, хто будуть дивитися, слідкуйте за червоними квадратиками! — Там смерть від кремлівської кулі… 47 смертей лише в один день – день Майдану нашої української гідності та свободи.