Зараз, у розпал передвиборчої кампанії, саме час сказати про найважливіші пріоритети, на яких українці мають сконцентрувати свою увагу, аби окреслити орієнтири майбутнього вибору для своєї країни.
Власне, це лише один орієнтир — орієнтир на себе, а не на тих, кого ми обираємо.
Звісно, ми більше не допустимо кремлівського реваншу. Але і тих, хто фарбується під патріотів, а по суті своїй вороги, теж не хочемо бачити в керівниках держави.
Тим більш, вже всім нам стали огидними одні і ті ж самі провладні «обличчя», які навчилися на ходу підлаштовуватися під будь які гасла – аби тільки вони призвели до чергової їхньої перемоги.
Але якщо хтось вважає, що «нові обличчя» зроблять в Україні «Рай», теж помиляються. Бо в Україні вже так склалося, що більшість до влади йде зовсім з інших причин. Вони різні, але у них є одне спільне – вирішення своїх проблеми, а не наших(!) Бо так вже склалося в українському політикумі, що більшість обслуговує провладну меншість, роблячи їх більш заможними та наділяючи їх ще більшою владою.
А натомість має бути навпаки, бо саме український народ, згідно Конституції, є єдиним господарем України, а провладні діячі це лише тимчасові менеджери, яких обрав господар обслуговувати діяльність країни по всіх її напрямкам.
Звичайно, нічого нового я тут поки що не сказала — ми все це бачимо і дуже добре розуміємо. І нічого нового у нас поки що не відбувалося – до тих пір, поки купка дніпровських активістів не показала всій Україні, хто в нашому домі має бути господарем! Відбувся саме той випадок, коли меншість «зробила» більшість.
Тобто, активісти Дніпра створили прецедент для майбутніх дій всіх українців, які дійсно прагнуть розірвати ланцюг сумнозвісної елітарної системи, яка всіх тримає в пастці власноруч створеної ними жахливої брехні! Брехні, котра заперечує факт того, що окремі групи справжніх (а не кишенькових!) активістів можуть зробити те, на що не здатна аморфна та лінива більшість.
Вчора на дніпровському інформ.ресурсі Дніпроград була опублікована дуже потужна стаття з цього приводу:
https://dniprograd.org/…/chomu-sicheslavska-nadiya-ukraini-…
Це стаття має бути закликом для всіх, хто дійсно прагне жити в країні європейського рівня, і що потрібно робити кожному українцю для досягнення спільної мети — тобто розповідається про поки що єдиний в Україні прецедент, який відкриває двері до наших можливостей.
Я не буду переказувати змісту статті, але спробую коротко розповісти про те, що насправді відбулося цими днями в історії нашої країни.
Виконуючи Закон про декомунізацію, нашу Дніпропетровську область мали перейменувати на будь яку іншу назву, в котрій би не згадувалися радянські кати.
Було багато пропозицій, але зупинилися лише на двох – Січеславська або Дніпровська.
Січеславська відповідала історичній істині та національному духу України, а Дніпровська була «просто» Дніпровською, тобто, її легше вимовляти)
За Січеславську була меншість городян, за Дніпровську – більшість.
Але ця «більшість» була геть не активною, і все їхнє «бажання» обмежувалося лише ганебними коментарями у соц.мережах у бік назви Січеславська. І жоден з них не повірив у те, що колись ця справжня для нас назва зможе прикрашати нашу область.
А не вірити було з чого…
По-перше, у минулому році голосування за неї у ВР було провалено.
По-друге, проти Січеславської виступає мер Дніпра.
По-третє, як вже було сказано, це більшість, яка підтримувала конкурентну назву Дніпровська.
Були іще багато «важелів», підтримуючих бік «невіри», і вони всі перелічені у статі (див. посилання вище).
Але жоден із всіх цих «важелів» не спрацював! Бо великою перевагою над всіма тими «проти Січеславської» стала потужна діяльність невеликої купки активістів, які змогли досягти своєї мети, та внести зміни до Конституції України!
Є таке дуже мудре прислів'я – «Стукайте у всі двері, одна з них обов'язково перед вами відкриється». Тож, для досягнення мети наші активісти використали всі можливості, які є у сучасному світі – починаючи від мітингів, і закінчуючи агітацією та поширенням відповідної інформації у соцмережах інтернету, який багато хто із користувачів освоїв геть не за основним його призначенням.
Адже зібрати купу «лайків», посперечатися у «красномовності», а заразом і пересваритися між собою – це ще не все, на що ми здатні) Чи не так?
І що цікаво, саме нашу роз'єднаність, наші сварки та нашу аморфність використовують у своїх передвиборчих технологіях більшість майбутніх кандидатів у Президенти! І головне, саме наша злочинна бездіяність підкреслює їхню «унікальність» в тому, що лише вони можуть навести лад в нашій країні. Не МИ, а «вони» — великі обранці!(
Бо їм геть не потрібна наша активність, якою ми можемо заявити про себе, як єдиного та абсолютного кандидата на головну посаду найвищої влади! Тому що саме цією активністю ми зможемо зрушувати «непохитні» валуни вигаданої олігархами «провладної системи»…
І головне, ще раз підкреслюю, річ не в кількості, а в якості!
Тобто, активна меньшість перемагає пасивну більшість!
І нехай ніхто цього не заперечує!
Доведено Січеславською!