Коли називаєш бубочку ідіотом, приходять вони – прихильники республіки «КоЗел») Тож, зробимо їх разом! )

……………………….
На жаль, вона з'явилася — ця сурогатна республіка, яку створила сумнозвісна парочка – КОломойський із ЗЕЛенським, розмістивши її в кордонах України і спрямувавши її у російську глибинку. Навіть не до Москви, бо безлика «окраїна» там непотрібна, а десь подалі від «імперської» столиці – «в дєрєвню к тьотке, в глушь, в Саратов».

Точно так, як і для створення фейкових «ДНР/ЛНР», для новопризначеної кремлем республіки «КоЗел» спочатку знадобився клоунський десант на високі керівні посади, а потім потрібно було відібрати мову, Гімн та Прапор. «Ідеально». Без жодного пострілу. Все по відпрацьованій схемі.
Як тепер жити у цьому «КоЗлі», де правлять «мотороли» з «піаністами», де стирається національна пам'ять разом з історією, де «нєт нікакой разніци» хто ти – козел чи клоун, українець чи мос(kal)? Як тепер вчити своїх дітей? Про чиї цінності їм розповідати? Як їм пояснити, що ми вже тут чужі?

Всім нам відомо, що колонізація будь-якої країни починається із «захоплення» мови, яка дуже швидко замінюється на мову окупантів, чим остаточно закріплюється статус країни-загарбника на цій території. В Україні це відбулось десь сто років тому, коли комуністична зграя, анексувавши нашу країну, майже знищила нашу мову і спотворила нашу історію.
В роки незалежності історія і мова почали відновлюватися і відроджуватися. Правда, дуже повільно і не скрізь правильно. Але нація все ж таки повертала свої історичні позиції. Доки ми не впустили до себе кремлівських служак.

Чи винна в цьому попередня влада? Безумовно, винна. Причому, у повному складі – починаючи із Кравчука, і закінчуючи Порошенком. Кожен, хоча й не навмисно, але вклав свою частку в сьогоднішнє потворне «державне» утворення під назвою «КоЗел» — з його КоЗлячим «язиком», кремлівським рилом та клоунськими мізками, наповненими підступним натхненням хитромудрого швейцарського наставника.
І щоб ніхто тут не обманювався, скажу одразу – та сумнозвісна «точка неповернення», яку останнім часом ми всі пророчили, вже остаточно перетнута. Ні, це не означає, що все втрачено – цього не стане, доки в Україні лишатиметься дух нації.
А тому, не опускаючи рук, спрямовуємо свою лють не у бік один одного, а у напрямок ворога, який вже знаходиться не лише в кремлі…

Наприкінці хочеться у бочку з дьогтем додати поки що невеличку ложку меду.
Вчора на Бандерівським Марші в черговий раз було продемонстровано — нашу націю ніколи не зламати. Вона непереможна. Вона вічна і правдива. Наша нація ніколи не стане КоЗлами, бо обрала УКРАЇНУ, яка для неї ПОНАД УСЕ!
(фото позичила в Арестовича )