Поки одна частина українців розмірковує над тим, як віртуозно закатати в асфальт перемогу, виконуючи цим новорічні побажання «гаранта», інша зайнялася веселим тролингом його оманських пригод упереміж із зеленим королем-віслюком, геть ігноруючи незворотними подіями, які стрімко відбуваються в країні, і які призводять до ліквідації нашої держави.

Для того, аби і тим і іншим зрозуміти страшну трагедію, в якій ми опинилися, потрібно лише згадати, кого насправді ми обрали Президентом.

Нехай не тішиться перша половина українців, яких ми ще недавно називали 73%, і не тільки тому, що їх далеко не 73%, і навіть не 43%. Цифра набагато менша, але справа не в тому. Потрібно щоб вони врешті решт зрозуміли, що обрали вони не Голобородька із серіалу, і не артиста, який переконливо зіграв роль «спасителя», і навіть не коміка із «95 кварталу». Все це «фанера», ширма, новорічна мішура, міраж — як хочете, так і називайте, тільки не особистістю, бо її немає і ніколи не було.
Навесні цього року ми обрали дійсно особистість, дуже підступну і нахабну — одного з олігархів, який відомий як жорстокий, жадібний та дуже хитрий ділок — не зважаючи на те, що на початку війни він «допомагав» нашій армії, заробивши на цьому чималий статок.
Так, це саме той Коломойський, якого колись ми рядили в патріоти, і який на наших почуттях та своїй хитромудрості досяг багато чого – майже всього, чого бажав, окрім України, яка тоді ще була йому не по зубах.

Але великих статків виявилось для нього мало, і він, на зразок жадібної пушкінської «старухи», забажав дещо більшого – контролю над всіма енергоресурсами, фінансовим сектором та силовим, зокрема і військовим.
Жодна влада цього не допустить, а тому пану Коломойському довелось втілювати у життя підступний для країни план «Б», який полягав у тому, щоб об'єднавшись із ворогом нашої влади (а по суті України), створити такий собі ситуативний союз із нашим ворогом, який би допоміг Ігорю Валерійовичу взяти від Держави не лише те, що він від неї вимагав, а геть усе. А саме – віджати всю Україну.
Тож, «ворог №1» для Коломойського раптом перетворився у «партнера №1», і це головне, що було потрібно для того, щоб Україну «зробити разом». Решта – справа техніки.

Його підступна «техніка» в першу чергу полягала у вічній історичній формулі «хліба та видовищ», яка завжди використовувалась сильними миру сього для не думаючого натовпу, готового за це сплатити своїми незалежністю та свободою.
Отже, видовища. У наш технічно оздоблений час для цього використовувалися і гіпнотичний «ящик», і соцмережі інтернету, і публічні виступи майбутнього Гаранта.
Причому, цих видовищ було стільки, що навіть загартованим у політиці українцям було дуже важко вийти неушкодженими з того гіпнозу, яким їх бомбували кремлівські посіпаки.
По суті відбувалася масштабна підготовка натовпу до обрання ними «татка-спасителя», який би окрім видовищ, ще й вдосталь нагодував би їх і хлібом. І це їм було обіцяно у період передвиборчої кампанії.

Тож, озброївшись цією обіцянкою, українські «шлунки» проголосували не так за Президента європейської країни, як за «годувальника», який, власне, й годувальником по суті не був. Але чомусь про це він їм не сказав.
Так само, як і не сказав про те, що він всього лише зброя у руках реального намісника кремля, а за сумісництвом і олігарха-(п)резидента України.
І так само, як не можна пред'явити претензії, скажімо, гвинтівці, а лише снайперу, який її використовує, не можна серйозно ставитися і до Зеленського, якого кремлівський намісник використовує лише як психологічну зброю, націлену на розстріл ідентичності нації, її свободи, незалежності та перемоги.
Але це зовсім не знімає відповідальності з Зеленського, адже він маніпулює певною частиною українського народу, які обрали собі роль шлунків нашої Держави, не кажучи вже про те, що формально саме він і є нашим невдалим Гарантом.

До речі, про шлунки, яких Зеля врешті обдурив. Навіть не звертаючи увагу на обіцяну зарплатню у 4000 доларів, одразу можна наголосити на тому, що харчовий набір шлунків не тільки не став більшим і якіснішим, як було обіцяно, але ще й зменшився за рахунок хитропродуманого маркетингу, який базується на зменшенні якості та кількості уживаного продукту при незмінній зафіксованій зарплатні.
А якщо сюди додати ще й штучно занижений курс долара, то взагалі незрозуміло, до якого рубля ми всі котимося, і що від цього слід очікувати… (це тема окремого допису)
Тобто, всі ті «шлунки», на які робив ставку Коломойський, опинилися обдуреними та розгубленими – точно так, як і попереджав про це великий український Провідник — Степан Бандера. Той, якого бояться не лише московські воші, а і українські гниди.

Врешті решт, нова (не)українська влада закатала в асфальт не лише перемогу, яка для певної кількості українського населення чомусь була неважливою, а і їхні шлунки, які спустошилися останнім часом остаточно, не зважаючи на «смачну локшину», яка була навішана на їхні глухі та скалічені самообманом вуха.
А відтак, спрацювала велика мудрість Степана Бандери:
«Коли поміж хлібом і свободою народ обирає хліб, він зрештою втрачає все, в тому числі і хліб. Якщо народ обирає свободу, він матиме хліб, вирощений ним самим і ніким не відібраний»
Тобто, швидке захоплення українських шлунків, а разом з ними й українських ідентичності та державності, починає терпіти фіаско. А тому є ще крихітна надія, що українці, остаточно розгледівши ким є насправді керівник-маніпулятор нації, швидко схаменуться, і отямившись, прозріють, спрямовуючи свою волю у бік незалежності, свободи та перемоги.

Далі буде…