Те, що два великих свята, Архістратига Михаїла і День гідності та свободи, Україна відзначає в один день, не випадковий збіг. Ці свята дещо схожі – і за смислом, і особистостями.

Наші Герої, які здобували свободу Україні, так само, як і войовничий Архистратиг, не знаючи слова «поразка», шість років тому вийшли на захист найвищих цінностей – свободи та гідності.
Архістратиг Михаїл теж завжди стоїть на захисті людей, бо він є Ангелом-охоронцем всіх, хто цього потребує. Він також покровитель Києва і наставник запорізького козацтва.
Корогва з ликом Архістратига Михаїла під час Національно-визвольної війни (1648-1654) була найвищим символом держави.
Зараз в Україні теж Національно-визвольна війна, дуже схожа на ту, що була у 17 сторіччі. Тоді все скінчилося підписанням Переяславської угоди, яка дещо нагадує відомі «Мінські угоди», цинічно спрямовані проти нашої держави та українського народу.

Але різниця все ж таки існує, бо тоді Україна звернулася до російського царя, аби отримати військово-політичну допомогу у війні проти Речі Посполітої, в якій Росія не приймала участі. А зараз Росія виступає таким собі «рятувальником повного циклу» – сама створює небезпеку і військовий конфлікт, сама ж цю ситуацію і «рятує». Принаймні намагається «врятувати» за допомогою своєї підступності та брехні – з одного боку, і нашого Президента та його швейцарського патрона – з іншого. І звісно ж, за допомогою «Мінських угод».
І для того, щоб оцінити всю підступність та нахабність сьогоднішніх «Мінських угод», варто пригадати наслідки Переяславської угоди, з підписанням якої почалась політична окупація України Росією, яка вже більше трьох століть пригнічує нашу країну.

У найкривавіший 2014 рік, коли війна зненацька увірвалась в Україну, коли один за одним на сході країни відбувалися жахливі «котли», «Мінські угоди» може б і варто було підписати. Хоча, за великим рахунком, ці угоди Україні відверто нав'язали. Але зараз вони не тільки вже застаріли, а ще й набули нових, більш підступних вимог невгамовного ворога, з його нескінченними формулами, ганебними відведеннями наших військ та зухвалими умовами щодо адміністрації українських територій.
Тобто, проблема не в окремих вимогах, яким наш ворог надає певні назви на зразок «формули Штайнмайєра», а безпосередньо в «Мінських угодах», які по суті є ворожими для України, її суверенітету та незалежності.
Навіть не проводячи детального аналізу цих «кремлівських вимог», бачимо три основні пастки з боку країни-окупанта, які не лише обурюють український народ, але й ставлять в незрозуміле становище керівництво західних країн і міжнародних організацій.

В першу чергу мова йде про виключення із процесу врегулювання російсько-українського військового конфлікту положень Будапештського Меморандуму, який гарантує безпеку країнам, котрі відмовилися від ядерного озброєння.
Тобто, сама наявність «Мінських угод» виключає Будапештський Меморандум, бо Українська сторона погодилась на нав'язані їй країною-окупантом певних угод, які суперечать положенням меморандуму, де чітко прописані гарантії цілісності та суверенітету держав-підписантів Меморандуму. І оскільки питання повернення Криму в «Мінських угодах» немає, то виходить, що Україна офіційно відмовляється від Будапештського Меморандуму.

До речі, відсутність в «Мінських угодах» питання по Криму – це друга пастка кремлівських угод, бо окрім того, що ці угоди залишають Україну без її власної території, ще й виставляють нашу державу так, нібито Кримський півострів їй не потрібен – Україна ж погодилась на угоди без Криму, а відтак погоджується і на його анексію.
Третя з основних пасток «Мінських угод» – це нав'язування Україні і всьому світу визнання «безальтернативності» кремлівських вимог. Тобто, або вічна війна до повної перемоги Росії та поневолення нею України, або «безальтернативні» підступні «Мінські угоди», які по суті ведуть до такого ж самого результату, тільки з офіційною згодою керівництва української держави.
Дійсно, повна «безальтернативність», навіть і не посперечаєшся…

Висновок із вищевикладеного наступний – вимоги українського народу мають бути спрямовані не проти чергової забаганки кремлівського вождя, бо вони нескінченні і вбивчі. Основною вимогою має бути заміна зрадницьких «Мінських угод» на Будапештський Меморандум. По суті, умови української поразки мають бути замінені на умови української перемоги.
А відтак Україна має відмовитися не лише від «мінських зустрічей», в яких вирішують долю держави чужі нам «представники», а і від майбутнього «нормандського формату», який по суті продовжуватиме «мінську» зраду, і заради якого зараз українському народу заламують руки, намагаючись поставити його на коліна.

Аби відбулась зустріч у рамках «Нормандського формату», Путін вимагає звільнення нашими військовими української території. Керівництво будь-якої країни у відповідь на такі нахабні заяви окупанта не тільки б залишило свою армію на своїх позиціях, а ще й використала нікчемність подібних заяв для того, щоб «нормандська» зустріч взагалі не відбулась.
Але наразі не відбулось лише керівництво України…
А тому, озброївшись 5-ю статтею Конституції, український народ має самотужки захистити свою батьківщину, сказавши капітуляції – НІ! А нашому керівництву залишиться тільки визначитись, на чиєму воно боці – України чи «братньої» Росії.

Сьогодні, у день двох великих свят, наш народ вийде підтримати Україну, бо вона дуже на це потребує.
Вийде захистити свою Батьківщину-Матір від посягання кремлівської сарани.
Рушить гідним Опором ганебній Капітуляції. По всій країні!
В Дніпрі зустрічаємось біля ОДА в 19-00!
З святами, націє!