Останні місяці, затамувавши подих, наша країна чекає тріумфального рішення, яке має історичне, духовне, політичне і соціальне значення для всього українського народу. Навіть для тієї його частини, яка по тим чи іншим причинам досі не усвідомлює велику цінність прийдешньої події – надання Українській Церкві статусу незалежної та самостійної.
Саме для цієї частини українців, а також, для тих, хто цікавиться історичною Істиною, спробую викласти ту правду, яку приховувало від нас російське духовенство та деякі українські політики. Причому, не тільки приховували, а й насаджали в Україні відверту брехню у вигляді духовної пропаганди. Так, саме пропаганди, а не благовіщення, яке заповідав Своїм учням Христос, і яке має бути основним каноном у всіх християнських церквах.
Для того, щоб довести істину канонічної самостійності Української Православної Церкви, маємо зробити невеличкий історичний екскурс.
Церква київської Русі почала утворюватися одразу після масового хрещення мешканців Києва у 998 році. Була єдиною, управлялася Київською митрополією, і до 1686 року підкорялася Константинопольському Патріархату, який зараз зветься Вселенським.
А московська автокефальна церква була «заснована» у 1448 році, коли епіскопи Московії самостійно, без участі Константинопольського Патріарху, обрали і поставили свого співвітчизника – Іону – митрополитом московським і предстоятелем Руської церкви. Тобто, церков Московії сама себе визначила самостійною, окремою і незалежною в той час, як офіційною існувала лише Церков Київської метрополії.
Тобто, окрім того, що московське духовенство підступно вчинило з Київською метрополією тим що самостійно відокремилось, воно ще й зрадило Константинопольський Патріархат, порушуючи закони Вселенських Соборів.
І тут треба зупинитися на тій важливій для християн догмі, через яку сьогодні Московський Патріархат розповсюджує підступну кривду, яку ж сам і створив.
Йдеться про так звану християнську спадкоємність (рос. – преемственность), що є обов'язковим правилом для призначення духовного сану, яка супроводжується обрядом висвячування (рос.-рукоположением).
Без цього правила священики не мають дозволу на служіння, який міг їм надати лише старший за церковною ієрархією. Священики без висвячування вважаються не благодатними, тобто, які позбавлені Божої благодаті, а відтак, не благодатною є і церква, в якій вони служать.
Тож, повертаючись до московських відступників, зауважуємо, що не маючи обов'язкової благодаті для служіння, ці священики порушували закон Вселенського Патріархату на протязі більш як сто років. І не вважаючи себе порушниками християнських законів, проводили церковні обряди – такі як хрещення, сповідь, причастя, вінчання, тощо.
І тільки у 1589 році предстоятель самозваної Руської помісної церкви офіційно стає патріархом московським та всієї Русі. А у 1686 році, після возз'єднання України з Росією, Київська метрополія була виведена із складу Константинопольского патріархату та перейшла до складу московського, після чого втратила автономію. Причому, цей перехід був визнаний не канонічним, бо не було дотримання правил Константинополя.
А у 2008 році нинішній Вселенський Патріарх Варфоломій назвав його анексією незалежності та самостійності Української Церкви.
Тобто, на сьогоднішній день, за правилами Вселенського Патріархату, офіційною має вважатися тільки Українська Церква Київського Патріархату, яка отримала канонічну спадкоємність, а відтак, і висвячування, одразу після її створення в Х сторіччі.
Проте церква Московії «отримала» свою спадкоємність, яке відбулось у ХVII столітті, не законно. І скоріше за все, не має права проводити церковні служби та обряди.
Тож, всі ті залякування Московським Патріархатом довірливих українських вірян в тому, що церкви Київського Патріархату не благодатні, є лише великою брехливою пропагандою, мета якої підкорити кремлю Україну, зробивши з неї колонію імперської Росії.
Незабаром Свято Хрещення Київської Русі-України.
Упродовж передсвяткового тижню майже кожен день у Києві відбувається молебень та хресна хода, в яких приймають участь всі ті, хто прагне історичної, духовної, і політичної справедливості для нашої держави та Української Церкви. Бо всі ми чекаємо на велику Вселенську подію — надання Українській Церкві Томасу, тобто права бути незалежною, як і наша країна.
Христос сказав – «Де двоє, або троє зберуться заради імені Мого, посеред них і Я буду».
Цим Він проповідує велике значення колективної молитви, яка посилюється саме від кількості відданих Йому сердець. Тож, найуспішніша наша участь у придбанні Томасу полягає у поєднанні християнських душ у спільній молитві до Бога.
Дніпровська делегація прийматиме участь у цих духовних заходах 28 липня, якраз у День Свята.
Українська православна церква Київського патріархату організовує виїзд усіх бажаючих.
Збір 27-го липня у Дніпрі о 22:00 біля Єпархіального управління: вул.Січових Стрільців, 3-А.
Контактний телефон: 097-128-08-01
Інформацію взято на офіційній сторінці народного депутата Андрія Денисенко:
https://www.facebook.com/…/a.10301501270…/1819698508078438/…
Тож, долучаймося! Не будемо байдужими! Церква Христа чекає Дніпро!
З Святом!
