Заява президента Міжнародного Комітету Червоного Хреста Петера Маурера під час зустрічі із Сергієм Лавровим про намір відкрити офіс Червоного Хреста у Ростові-на-Дону зустріла нерозуміння та неприйняття. Особливо вразила аргументація такого рішення – нібито це необхідно для допомоги тим українцям, які вже опинилися на російській території. Але що зробили у МКЧХ, щоб не допустити такого сценарію? Що зробили у Червоному Хресті, аби зберегти свою репутацію нейтрального посередника?

Спочатку варто визначитися з дефініціями – у тексті йтиметься виключно про Міжнародний Комітет Червоного Хреста, а не про Товариство Червоного Хреста в Україні.

Хоча рух Червоного Хреста та Червоного Півмісяця і включає Міжнародний Комітет Червоного Хреста, 192 національних товариства Червоного Хреста та Червоного Півмісяця та Міжнародну Федерацію Товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця, діяльність цих структур дуже відрізняється.

Міжнародний Комітет Червоного Хреста має міжнародний мандат. Може бути нейтральним посередником між сторонами збройного конфлікту та надавати гуманітарну допомогу – зокрема, в організації гуманітарних коридорів (за узгодженням зі сторонами конфлікту). Принаймні це заявляється як основні цілі організації.

Товариство Червоного Хреста має виключно національний мандат. Представників цієї структури можна побачити у місцях катастроф. Товариство супроводжує евакуації, організовані та узгоджені представниками місцевої влади, але самі співробітники не можуть ініціювати та узгоджувати жодних гуманітарних коридорів. Товариство Червоного Хреста України доставляє лікарські препарати до лікарень, надає домедичну та психологічну допомогу. Ця структура окремо наголошує, що її не слід асоціювати з висловлюваннями та візитами Петера Маурера. І така спроба дистанціюватися цілком зрозуміла і пояснювана: Україну обурили і тональність зустрічі Маурера та Лаврова, і заяви про намір відкрити ще один офіс у Ростові-на-Дону – «щоб покращити роботу МКЧХ на Донбасі та на територіях, підконтрольних російським збройним силам» (окремо вражає і вибір лексики – можна було б скористатися хоча б визначенням «території, неконтрольовані українським урядом», але було обрано ті слова, які було обрано).

Незадовго до цього з'являлася інформація про те, що гуманітарні коридори з Маріуполя та околиць в Запоріжжя, з проміжною точкою в Бердянську, не запрацювали за узгодженою схемою саме через російські війська: окупанти розвертали колони з людьми і спрямовували їх спочатку вглиб окупованих територій, а потім на територію Російської Федерації. 

За даними медіа, отриманими безпосередньо від українців, які зазнали депортації, в Новоазовську існують фільтраційні табори – там депортованих фотографують у різних ракурсах, знімають відбитки пальців, ставлять безліч запитань за стандартною анкетою – чи залишилися в Україні родичі, як ставляться до дій України тощо. Також у людей відбирають телефони. Тобто це ніяк не можна назвати гуманітарними коридорами – це справжнісінька депортація, людей перемістили насильно, тримаючи в невіданні про те, куди вони насправді їдуть і що з ними робитимуть далі. Тому все, що сталося, не могло бути сприйняте в Україні інакше: миттєво були ініційовані кампанії, покликані змусити відмовитися від матеріальної підтримки МКЧХ і їхніх операції в Україні та перенаправити свої кошти в будь-які інші організації чи фонди, які допомагають Україні. Українці та небайдужі громадяни інших держав артикулювали гранично чітко: навіть слова про можливе відкриття представництва в Ростові-на-Дону за таких обставин – це підтримка депортацій українців з боку колись шановної організації.

Міжнародний Комітет Червоного Хреста геть-чисто провалив кризову комунікацію: спочатку представники структури спробували відмовчатися, потім видали повідомлення про основоположні принципи роботи організації, а в якихось приватних спробах достукатися до співробітників  тиражувалися блоги, що зводяться до думки «краще така допомога, ніж ніякої, а ви хотіли, щоб Червоний Хрест в'їхав до Ростова-на-Дону з українським прапором?» і т.ін.

26.03 у Міжнародному Комітеті Червоного Хреста випустили заяву про те, що організація ніколи не сприяла депортаціям і працівники двічі брали участь у евакуаціях на території України – 13 та 18 березня в Сумах. Але ця заява ніяк не пояснює слова Маурера про офіс у Ростові-на-Дону для «допомоги українцям».

Проте на цьому в МКЧХ вирішили не зупинятися, і Петер Маурер уже 28 березня дав інтерв'ю російському виданню «Комерсант», яке часто помилково позиціонується як ліберальне. Цей текст лише поглибив ту комунікаційну яму, в яку загнав себе Міжнародний Комітет Червоного Хреста. Російські журналісти ставили питання на кшталт, чи не вважає дипломат, «що в деяких випадках українські військовослужбовці забороняли мирним жителям залишати місто і не надавали їм інформацію про відкриті росіянами гуманітарні коридори». І Маурер не спростував ці заяви, лише сказав про те, що «йому відомо, якими заявами обмінюються сторони», і додав, що «якщо немає довіри – її необхідно побудувати». Петер Маурер у цьому інтерв'ю зробив ще кілька заяв, які не можуть бути тлумачені на користь МКЧХ і того, як вони справляються з покладеною на них функцією: наприклад, заяви Маурера про те, що МКЧХ є гарантом Женевської конвенції та забезпечує виконання міжнародного гуманітарного права. 

Але сьогодні ми маємо говорити про порушення IV Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни, а саме ст. 49, якою забороняються викрадення, а також депортації осіб, які перебувають під захистом, з окупованої території на територію держави-окупанта або на територію будь-якої іншої держави незалежно від того, окуповані вони чи ні.

Держава-окупант може здійснювати повну або часткову евакуацію будь-якого конкретного окупованого району, якщо цього вимагає безпека населення або особливо вагомі міркування військового характеру. Під час таких евакуацій особи, що перебувають під захистом, можуть бути переміщені тільки вглиб окупованої території, крім випадків, коли це практично неможливо. Але евакуйоване в такому порядку населення має бути повернуто до своїх домівок негайно після того, як бойові операції в цьому районі будуть закінчені. У цьому росіяни відмовляють депортованим українцям – є повідомлення про те, що людям надають папери, які забороняють повернення до їхніх домівок (механіка такої заборони зрозуміла не до кінця).

Тому говорити про те, що МКЧХ є гарантом гуманітарного права зараз не те що неможливо — це просто звучить як знущання. Автору цього тексту дуже хотілося б, щоб оголошена 31.03.2022 евакуація з Маріуполя не зірвалася і Червоний Хрест виконав свої зобов'язання як нейтрального посередника, який надає гуманітарну допомогу. А не псевдонейтрального, що погоджується з усіма діями РФ.

А кошти, які сьогодні у всьому світі надсилають до МКЧХ для допомоги Україні, краще спрямувати в організації, які надають допомогу українській армії. Адже як показує практика, жодна гуманітарна допомога не може бути доставлена під постійними обстрілами та постійною загрозою ракетних ударів. А лише ЗСУ можуть допомогти Росії по-справжньому дотримуватися режиму припинення вогню.