Розповісти історію свого життя — оце є аналіз. Розповідаючи історію, ти живеш, оповідаючи її в той чи інший спосіб, словами, картинами, звуками, рухами, ти робиш себе живим, ніби переміщуючи себе весь час вслід за життям, ніби кожен день роблячи новий крок навздогін, треба рухатись, треба йти аби бути в стані потоку життя, бо воно може піти, воно буде десь там, а ти десь не там.

Хоча дивно, як можна живучи випасти з життя? Як це взагалі можливо? Так, говорячи життя, я маю на увазі широкий спектр понять, зібраних під загальною назвою — життя, бо коли йдеться про відчуття руху, відчуття себе в цьому русі, все ж таки річ йде мабуть про буття, поняття ще більш складніше ніж життя.

Коли говориш про буття, то неодінно стикаєшся із доволі очевидною проблемою — про що ми взагалі говоримо? Буття є центральним філософським питанням і воно є достатньо дискусійним.

Якщо говорити про відчуття плину життя і аналіз, то в моєму розумінні, вся складність полягає в тому, що людині неймовірно важко долинути до свого буття і це її мордує, це її гризе, це спричиняє кризу буття, саме в тому, що те, що може сприймати буття, ніби відірвано від того буття, яке воно може сприймати. Нагадує драму відносин туги дитини за матір'ю, яка є не просто тугою за об'єктом, яка і є самим об'єктом, через неможливість бути із цим буттям єдиним цілим.

Отже, ми можемо говорити про певні намагання психології змалювати в більш формально-раціональному вигляди відносини між душою і буттям, відносини вічного і трансцендентного, змалювати це у вигляді переносу цього на об'єкти які набувають в цьому переносі тих самих якостей нескінченності і трансцендентності, мати буде любити тебе вічно не дивлячись ні на що, а ти завжди будеш сприймати її ніби як себе і ніби як щось зовсім чуже одночасно. Тут ще можна вписати третю фігуру класичного сприйняття феномену переносу (той, що показує сам себе) — батька-Бога, той, що об'єднує вічне і трансцендентне, але це вже буде загадто складно.

Отже, відчутя свого буття і проблема невідчуття свого буття, що викликає необхідність створювати його аналог у вигляді «побудови свого власного вольового впливу на життя» та неможливості не відчувати біль, від відсутності зв'язку є проблемою із якою люди приходять до аналітика.

Звичайно, ти говориш, що твоя проблема виглядає як: «я не можу знайти когось для відносин або я не можу більш бути у цих відносинах», але, ти не можеш пояснити, чому, коли ти все так чітко знаєш і розумієш про себе, тобі так погано. Мабуть, ти нічого про це не знаєш.

Ця проблема невідчуття буття і відчуття болю від цього, це питання твоєї здатності витримати біль доторку до буття і поринути у небуття буття, стати його складовою.

Коли ти не відчуваєш буття — ти не існуєш в бутті.