Частина 1
Об'єднаний внаслідок адміністративно-територіальної реформи Ковельський район Волині отримав «у спадок» не лише вигідне економіко-географічне розташування, а й одіозного «смотрящого», який давно вже мріяв розширити межі своєї турійської «вотчини». Адже район, який за територією охоплює майже пів області і має на своїх теренах митниці з Євросоюзом і Білоруссю, нардеп від цього округу Степан Івахів, так видається, віддав на відкуп одіозному митнику часів регіонала Януковича та комуніста Калєтніка Роману Микитюку.
В біографії нинішнього депутата Волинської обласної ради Романа Микитюка, яку оприлюднено на офіційному сайті Волинської обласної ради, немає жодної згадки про його митне минуле. Скромно згадується лише, що він є директором ТзОВ «АМіЛа», що на Турійщині. Про минулі бізнесово-політичні баталії та ореол впливовості непростої людини епохи Януковича, яка десятиліттями наживала статки відразу на декількох митницях, так само – ні слова. Мабуть, тому, що депутату Микитюку є що приховувати.
«Мутне» митне минуле
Свою багату карколомну митну кар'єру Роман Микитюк розпочав ще в лютому 1993 року на посаді інспектора Волинської митниці, проте зовсім скоро його призначили заступником начальника. На Турійщині кажуть, саме в той час за ним і вчепилося коротке, але промовисте прізвисько «митник». У 1999 році Микитюк навіть виконував обов'язки начальника Ягодинської митниці, проте стати повноцінним «хазяїном митниці» йому тоді не вдалося. Протягом 1999-2001 років працював на посадах заступника начальника – начальника митного поста «Овруч» Житомирської митниці. З січня 2001 року знову працював на Волинській митниці, з 2003-го по 2005-й рік був її начальником.
Саме в ці роки Роман Микитюк ловив свої перші куражі карколомної кар'єри і почувався, як у тій заговорці «щоб на тебе гроші напали!». В той час митниця стала для багатьох золотим «клондайком» – дармові гроші текли рікою, минаючи державні скарбниці, але не кишені митників. У цей же період окрилений «підв'язками» з тодішнім головою Волинської облдержадміністрації Борисом Клімчуком та деякими провладними нардепами, Роман Микитюк уперше ще й стає депутатом Волинської обласної ради (з 2002 по 2006 роки).
Здавалось би, життя вдалося – Волинська митниця стала для нього «рідною вотчиною», а він – її «хазяїном», з усіма наслідками, що з цього випливають, і фінансовими в тому числі. Проте подальший злет успішного волинського митника неочікувано зіпсувала Помаранчева революція. Хоча, подейкують, не стільки вона, скільки самі ж «донецькі», яким він наобіцяв на Волині красномовні відсотки за перемогу Віктора Януковича на президентських виборах. І, звісно ж, – не за просто так. Як відомо, у третьому турі виборів Янукович не переміг. Митник, мабуть, думав, що після усунення «донецьких» від влади йому все минеться, проте «люди Яника» не відпрацьованих вливань йому не пробачили. В результаті добряче «підправили» йому ребра та фейс, намагаючись вибити свої «бабки». Кажуть, про цю трагікомічну історію на рідній Микитюку Турійщині говорили ледь не в кожному селі, приплітаючи до неї чимало пікантних подробиць…
Як би там не було, але у 2005 році Роман Микитюк втрачає своє «хлібне місце» на Волині, його спершу відправляють на посаду першого заступника, потім – виконувача обов'язків начальника Тернопільської митниці. Утім, стати її начальником Микитюку теж не судилося, бо надалі його взагалі «відсовують від корита» в митній службі. Хоча на той час уже далеко не бідному ексмитнику «любі друзі» не дали пропасти. В грудні 2005 року Роман Микитюк призначений першим заступником генерального директора АТ «НПК-Галичина», яку пов'язують із вже покійним Ігорем Єремеєвим, а нині – нардепом від Ковельщини Степаном Івахівим. З травня 2006 року Микитюк – директор із комерційних питань СП «Західна нафтова група». З липня 2007 року – виконавчий директор ЗАТ «Херсонський нафтопереробний завод», до квітня 2010 року – голова правління заводу. У цьому ж році Микитюк навіть встиг попрацювати в апараті Верховної Ради України помічником-консультантом народного депутата України.
Проте розкішне феєричне життя на митниці не давало Микитюку спокою, і він не полишав спроб його повернути. І як тільки Віктор Ющенко віддав здобуту революціонерами на Майдані владу Віктору Януковичу, – «митник» вирішив повертатися. З квітня 2010 року він – знову в структурі Державної митної служби України. Державний радник митної служби 3-го рангу, генерал. Щоправда, вертатися довелося поки не на рідну Волинь, де навколо його імені ще не вляглися глузливі розмови про скандальний «візит донецьких», а на сусідню Галичину. Очоливши Львівську митницю, Роман Микитюк відразу ж подумав і про «політичний дах», знову пов'язавши своє політичне майбутнє з «новими донецькими». З 2010 по 2011 роки Роман Микитюк – депутат Львівської обласної ради від Партії регіонів.
Свою роботу на новій посаді керівника Львівської митниці Роман Микитюк почав «рішуче і наполегливо», відразу ж потрапивши «під приціл» журналістів через кадрові та корупційні скандали та оборудки. У листопаді 2010 року вибухнув скандал, пов'язаний із одночасним звільненням 55 львівських митників – через, нібито, масове «порушення присяги». Утім, справжньою причиною звільнень митників називають не боротьбу з корумпованими схемами, як намагався це подати у ЗМІ сам Микитюк, а спробами їх «осідлати» і «розчистити» місця на митниці для «своїх» людей. Адже, крім понад півсотні звільнених митників, іще 14 працівників митниці тоді «заслужили» пониження в спеціальному званні, 15 – отримали догани, а ще 3 – попередження.
Про те, як масштабно діяли корупційні схеми на Львівській митниці в період головування Романа Микитюка, видно з матеріалів журналістських розслідувань. Мабуть, аби не підставляти шефа, схему «відкатів» тут організували через на перший погляд «невинну жіночку» Клавдію Кутикіну, яку Роман Микитюк привіз із собою до Львова з Волині і яка працювала на Львівській митниці його заступником. В ютубі збереглося відео «ходоків із касою», коли брали на хабарі в особливо великих розмірах.
На відео, яке стало особливим хітом у лютому 2011 року, зафіксовано фінальну частину чітко налагодженої корупційної схеми, до якої причетна колишня працівниця Волинської митниці. Знімання проводилось у кабінеті заступника Микитюка. На записі добре видно, як відвідувачі передають чиновниці значні суми коштів. Показовим є те, що серед відвідувачів є декілька посадових осіб у формі митників. Журналісти з'ясували, що «винагороду» заступник начальника Львівської митниці отримувала за сприяння у оформленні імпортованих товарів за заниженою митною вартістю. Гроші їй передавали безпосередньо начальники митних постів двічі на місяць – 15 та 30 числа. В середньому з однієї вантажівки з товаром митники «заробляли» по 3,5 тисячі доларів. Долари США потрапляли в шухляду чиновниці, а відвідувачі при передачі купюр у розрахунках користувалися калькулятором.
Чиновницю затримали внаслідок спецоперації СБУ під час отримання хабара у розмірі 7 тисяч доларів. Під час обшуку в помешканні затриманої вилучили понад 100 тисяч доларів готівкою. Під час журналістського розслідування з'ясувалося, що один із учасників корупційної схеми, начальник відділу тарифів – був зятем затриманої, а сама Кутикіна 11 лютого того року готувалася помпезно відзначити свій 50-річний ювілей розкішним вояжем до Таїланду та ПАР. Натомість суд виніс рішення про застосування до Клавдії Кутикіної запобіжного заходу – двомісячне утримання під вартою в СІЗО.
Поміж собою Кутикіну митники називали не інакше, як «касиром». Не виключено, таке прізвисько дав їй головний митник. До приходу на роботу у Львівську митницю в червні 2010 року вона працювала начальником відділу контролю митної вартості та номенклатури Волинської митниці. У Львові подейкували, що співробітникам СБУ інформацію про отримання хабарів «злили» колишні працівники митниці, яких звільнили при Микитюку. Після цього митники страйкували перед входом в адміністрацію Львівської митниці з вимогою визнати їх звільнення незаконним та поновити їх на посаді. Не добившись очікуваного, вони вирішили помстилися новому керівництву митниці у більш вишуканий спосіб.
Як інформували тоді мас-медіа із посиланням на обізнані джерела, насправді Кутикіна була тільки одним із елементів величезної структури з викачування грошей з митників і бізнесменів. У такий спосіб «касир» збирала митний «общак» для шефів. Коментуючи тоді затримання Кутикіної, прес-центр СБУ повідомив, що «співробітники СБУ викрили механізм стягнення хабарів з керівників митних постів Львівської митниці». Тобто, спецслужба відкрито визнала існування на очолюваній Романом Микитюком митниці налагодженої корупційної схеми.
Проте щойно розпочався скандал із затриманням Клавдії Кутикіної, як Романа Микитюка, мабуть, аби вивести «з-під удару», переводять на посаду начальника Вінницької митниці. В результаті він вийшов «сухим із води». Самій же Клавдії Кутикіній, не зважаючи на те, що оперативники зафіксували на камеру, як до неї в кабінет митники масово зносили доларові купюри, суд призначив… лише три роки покарання, та й то умовно. У Шевченківському районному суді міста Києва Кутикіну визнали винною лише в «отриманні хабара у значному розмірі» та чомусь виправдали за звинуваченням у «зловживанні владою та службовим становищем»...
Цікаво, що звільнившись із СІЗО, Клавдія Кутикіна не сиділа склавши руки. Попрацювавши викладачем у одному з ВНЗ, підприємлива чиновниця засновує фірму – приватне підприємство «Прайд-сервіс». У начебто скромної викладачки з кримінальним минулим звідкілясь знаходяться квартири на вулиці Конякіна, проспекті Соборності в Луцьку та величезний будинок на території Липинського масиву. А також – 55 000 гривень для внеску в статутній фонд цього підприємства. Компанія зареєстрована за адресою однієї з її квартир на вулиці Конякіна у місті Луцьку. ПП «Прайд-сервіс», якщо вірити джерелам на митниці, займається тим же, за що Кутикіну вже судили: допомагає зменшувати митну вартість імпортованих товарів... Зважаючи на попередній «досвід», цікаво, наскільки законно діяла така фірма?
Корупцію можна побороти. А можна й очолити…
Тим часом Роман Микитюк, «відсидівшись» на Вінницькій митниці, таки спромігся знову здійснити свою, мабуть, найзаповітнішу мрію – повернувся на «рідну» Волинську митницю. Щоправда, вже реорганізовану в Ягодинську. У 2011-2013 роках він – повноцінний начальник Ягодинської митниці. 6 жовтня 2011 року директор департаменту організації митного контролю та оформлення Державної митної служби України Сергій Сьомка спільно з головою Волинської ОДА Борисом Клімчуком помпезно представили нового-старого начальника Ягодинської митниці. Радості та втіхи від такої «епохальної» події не приховував ніхто. Попередній керівник митниці Геннадій Федик перейшов очолювати Вінницьку митну службу. Така собі, «рокіровочка» по-вінницько-волинськи…
Повернувшись на Волинь, «митник» розпочав із вже апробованої на Львівщині практики «звільнення неугодних» та розставляння «своїх» кадрів. І фактично знову впродовж майже трьох років був повновладним «хазяїном митниці». Саме в цей період, так видається, він і набув найбільше своїх статків і активів, скуповуючи землі, прибираючи до рук озера, ліси та мисливські угіддя, рекреаційні зони. Капіталізуючи все нажите «непосильним трудом» у «родинні бізнеси» – від фермерських господарств і дорожньо-будівельних фірм до лісомисливських масивів і відпочинкових комплексів. Як стане зрозуміло згодом, окремі його «бізнеси», напевно, спеціально для того й створювалися, аби стати своєрідним продовженням «мутної» митної діяльності.
Аби осягнути особливості капіталізації доходів, отриманих «мутно-митним» шляхом, достатньо проаналізувати хоча би декларацію Романа Микитюка, яку наводять волинські інтернет-видання за 2017 рік. Уже тоді колишній начальник Ягодинської митниці Роман Микитюк задекларував десятки земельних ділянок, квартири в Турійську, Луцьку та Києві, автомобілі, катери і навіть повітряні судна.
У 2017 році «митник» уже володів двома будинками (площею 356,7 та 291,7 кв. м відповідно) у селищі міського типу Турійськ і земельним ділянками на 1500, 1680, 5385, 1500, 4245 та 1731 квадратних метрів у цьому ж селищі. У селі Клюськ на Турійщині Микитюк мав два шматки землі – на 32418 кв. м і 912 кв. м відповідно, та ще 9 земельних ділянок загальною площею понад 8000 кв. м – у селі Соловичі та 44600 кв. м – у селі Радовичі Турійського району.
На той час «митник» уже почав усе прискіпливіше придивлятися до міста Ковеля та Ковельщини, намагаючись розширити список своїх активів за рахунок сусідніх із Турійщиною міста та району. В цей період він стає співвласником першої квартири в місті Ковелі площею 62,6 кв. м, а також набуває земельну ділянку на 1010 кв. м у тому ж Ковелі. Паралельно обживається житлом площею 59,8 кв. м у місті Луцьку та квартирою площею 55,8 кв.м у місті Києві.
Крім того, у цій же декларації Микитюк задекларував також гараж-майстерню, 2 склади, ангар, прохідну виробничої бази, адміністративний будинок та два виробничі навіси в Турійську. Тим часом на дружину Микитюка Ганну зареєстрували ще одну квартиру у Турійську площею 32,3 «квадрати» та 923 кв. м землі, яку жінка набула в селі Соловичі на Турійщині.
В ексдепутата від Партії регіонів тоді ж з'явиляється цілий автопарк. У 2017 році Микитюк уже володів автівкою TOYOTA LAND CRUISER 2009 року випуску, NISSAN RICK-UP 2005 року випуску, LAND EFENDER 2004 року випуску. Окрім того, екс-очільник митниці задекларував ГАЗ 69 1971 року випуску, УАЗ Модель: 3909 199 року випуску, два бортових причепи, причіп-автокемпінг, причіп-фургон, причіп легковий та причіп для перевезення човнів. З'явились у «митника» й водні засоби: катер Ладога-2 1982 року випуску та UA-2658-KV GALIA565 2004 року. А ще він офіційно придбав собі легкий літак Cessna 182 1975 року випуску та літак Вілга-35А.
Серед інших активів на той час Роман Микитюк декларував, що володіє 100% капіталу у фермерському господарстві «АМіЛа» та 99,23% капіталу – у ТзОВ «Новодвірське». Натомість у власності дружини зареєстровані ПП «Аміла-плюс», ТзОВ «Екопарк Аміла» та ТзОВ «Аміла».
Неважко здогадатися, що ці задекларовані капітали – лише «вершина айсберга», адже в деклараціях не фігурують інші близькі родичі, зокрема й три його доньки та зяті. А хтозна, скільки ще «підставних осіб» стали формальними власниками «намитненого» майна? Адже, до прикладу, деякі літаки, які перебували в ангарі сільгоспідприємства Микитюка в селі Радовичі на Турійщині та використовувалися спортивним авіаклубом «Аміла-авіа», формально належали не турійчанам, а мешканцю Володимира-Волинського. Цей факт зокрема з'ясувався в рамках розслідування кримінального провадження, відкритого з подачі прикордонників через контрабанду підакцизних товарів, бурштину та зброї в особливо великих розмірах. Власне, про це варто згадати докладніше.
«Знайденими на Волині літаками могли переправляти вогнепальну зброю, бурштин та підакцизні товари, – така версія слідства. Нагадаємо, днями прикордонники виявили ангари із незареєстрованими літаками. Три легкомоторні апарати „Як-12“, „Вілга“ та „Цесна“ зберігалися на території діючого аеродрому сільгосппризначення у Турійському районі», – йдеться у сюжеті телекомпанії «Аверс» від 1 листопада 2016 року, що зберігся в ютубі.
На вельми «цікаве» застосування авіапарку відомого митника як особливого засобу контрабанди звернули увагу журналісти і в публікації «Авіапарк волинських контрабандистів: „ниточки“ привели до Микитюка». Як прокоментували цей кримінальний інцидент у Держприкордонслужбі, лише одна повітряна машина була зареєстрована відповідно до чинного законодавства як така, що має право здійснювати польоти. Відомості про інші в офіційних реєстрах були відсутні.
Тим часом журналістам вдалося відшукати у Єдиному реєстрі ухвалу суду про тимчасовий доступ до речей та документів. У ній ідеться про те, що літаки вилучені під час досудового розслідування, де встановлено факт контрабанди вогнепальної зброї, підакцизних товарів, бурштину та інших предметів контрабанди. Повітряні засоби офіційно належать мешканцю Володимира-Волинського, а зберігалися вони на території села Радовичі на Турійщині. Як стверджують у цьому селі, ангарами користується місцевий спортивний клуб «Аміла-авіа» і техніка ця ‒ його. Підтвердивши, що засновники цієї організації ‒ колишній головний митник Волині Роман Микитюк та його дружина.
В публікації журналісти-розслідувачі також нагадують, що поблизу цього села Радовичі 5 місяців перед тим упав та розбився літак польського виробництва "Z-37". Ним керував мешканець Рівненщини, який загинув на місці. Тоді слідство не знайшло в цьому криміналу, а стверджувало, нібито чоловік просто здійснював випробувальний політ, на який попередньо взяв дозвіл.
На той час це було вже третє падіння авіатехніки за три роки. 2013 року в селі Скулин Ковельського району, а в 2015 році – в селі Промінь Луцького району теж розбивалися літаки «Ан-2», або, як кажуть у народі, «кукурузники». В обох випадках пілот і пасажир гинули на місці. У той же день правоохоронці заявили, що трагедія сталася через переправку повітрям контрабандних товарів. Злочинці надто низько над землею здійснювали польоти, аби їх не зафіксували авіарадари. В обох випадках слідство тоді обіцяло, але так і не повідомило журналістів про результати розслідувань.
Від себе додамо: про результати розслідувань за всіма цими фактами громадськість і медіа не повідомили й досі. А, може, вже пора було би в декого за все це й спитати? Може, пора вже посмикати за ті «ниточки», які, за висловом волинських мас-медіа, колись і «привели» слідчих до «митника»?
Далі буде:«Митниця як філія„: комунізм для Микитюка
