Так, це роздуми не тільки над тим як жити зараз, це роздуми над майбутнім України і людства. Це про те, яку спадщину ми залишимо нащадкам. Це про отруєну землю і водойми. Це про вигляд наших міст і містечок і навіть про робочі місця. Правда в тому, що за останнє десятиліття на планеті вироблено пластику більше ніж за усе минуле 20-те століття. Мало хто не знає, що пластикові вироби утворили вже кілько островів у світовому океані, а мікропластик знаходять у тканинах мешканців світового океану. Є ще безліч доволі страшних фактів про те що спіткає людство якщо не починати справжню, а не показову боротьбу с пластиком. Тож я не буду вдаватись в актуальні дослідження які малюють перед людством неприємні картини де пластик повільно вбиває нашу донедавна квітучу планету, а спробую відразу дещо запропонувати.

   Почну із добрих новин, в країнах ЕС вже утилізують більше як 42% пластикових відходів, а деяких країнах цей показник сягає ¾  загальної кількості пластику який міг би потрапити на смітник. Приємно вражений що цей доволі оптимістичний показник було досягнуто у Литві! Тож бачимо, що наші добрі сусіди вже тримають удар і їх досвід в певній мірі може бути корисним. Щодо України, то кількість переробленого пластику складає коло 13% від загальної кількості пластикових відходів.

   Багато хто пам'ятає, що кілько десятиліть тому пластикові відходи складувались на полігонах твердих побутових відходів вилучаючи родючі землі на користь отруйних речовин. Але останні два десятиліття в країнах ЕС і США приділяють все більше уваги збору і переробці пластикових відходів з метою дати «нове життя» ПЕТ-пляшкам і використаному пластиковому посуду. З цього приводу було зроблено чимало, починаючи від законодавчих норм і процедур, які врегульовують процеси збору, сортування і подальшої переробки вторинної сировини і закінчуючи прийомними терміналами, які беруть вашу вторинну ПЕТ-тару і видають чек грошової винагороди. Так, здавши 8-10 ПЕТ пляшок, ви можете купити, для прикладу, дитині 1 л. соку. Згодом стало очевидним, що вторинна сировина не в змозі серйозно вплинути на процеси накопичення пластику по всьому світі включаючи світовий океан. Так, вторинний пластик починає знаходити застосування в будівництві доріг і тротуарної плитки. Нажаль, в Україні до цього ще не дійшло і поки, скажімо, голландський досвід будівництва доріг з використанням вторинного пластику лишається поза увагою. Звичайно говорячи  про відсутність зацікавленості в будівництві доріг з використанням пластику я маю на увазі часи до початку широкомасштабного вторгнення росії на нашу землю. Не можу і не хочу оминути увагою наше вітчизняне підприємство по переробці пластика GreenStep у Харкові, де на відміну від іншого великого міста ( нехай тут ніхто на мене не ображається) не возять свої відходи країною, а стали робити товари повсякденного вживку, перетворивши вторинну тару у поліефірні волокна, холлофайбер, сінтіпон, сінтіпух та тару для насипних хімічних продуктів, вважаю їх досвід важливим.

   На мій погляд, усі оці підходи к вирішенню світової проблеми накопичення пластикових відходів це правильна річ, тим більше це сприяє зайнятості населення та й вирішує деякі нагальні проблеми суспільства, як то будівництво доріг чи облаштування дитячих майданчиків. У глобальному масштабі через такі дії досягли двох речей: по-перше досягли скорочення темпів накопичення пластикових виробів, по-друге винайшли вторинне застосування вже колись виробленому пластику, але залишається відкритим найголовніше питання. Яке? От дивіться, пластику виробляють менше, вторинний пластик отримує нові корисні форми, але накопичення високомолекулярних сполук — пластиків, які мають стійку структуру і не приймають участь в природніх біохімічних процесах триває! Триває забруднення ґрунтів та водоймищ і що найгірше – пластик потрапляє в організми живих істот і людина тут не виключення. До чого я клоню? Я впевнений, що справжня боротьба з пластиком і іншими високомолекулярними сполуками попереду  і мова про глибоку переробку, яка відбуватиметься на потужностях новозбудованих хімічних заводів. І розумію, що зараз дуже мудра публіка, яка в якихось львівських офісах розробляє вкрай важливі «хмарні сховища» працюючи на якусь західну компанію без яких зараз ну просто не можливо вижити, добре що наші хлібороби чи металурги цього не чують, почне метати порох і каміння у повітря. Нас стільки років переконували, що ані вітчизняна хімія, ані металургія, ані машинобудування нам не потрібно, бо усе це Китай зробить для нас швидше й дешевше, що говорити про необхідність нової індустріалізації країни мало кому вигідно і мало кому цікаво. Але іншого шляху розв'язання пластикового питання не існує. Хочу тепер відповісти на логічне питання: так, що ж таке глибока переробка пластику на думку автора? Мова йде про виробництво більш простих органічних сполук, які по-перше потребує народне господарство, по-друге ці сполуки легко приймуть форми які більше-менше засвоюються природнім середовищем. Що це за продукти? Я бачу три напрямки: перше — виробництво рідких палив для автомобілів та авіації, друге – виробництво технологічних газів, які будуть використані на потреби опалення і третє – виробництво простих хімічних речовин, які зараз виробляються з використання того ж метану, пропану чи бутану: мурашиної чи уксусної кислоти, ацетону, метилового чи етилового спирту, простих ефірів, як наприклад діетиловий ефір для потреб медицини.

   Якщо говорити про досвід США, то за останні роки тамтешні вчені провели певну кількість досліджень з глибокої переробки найрозповсюдженішого пластику – поліетилену. Деякими результатами своїх робіт вони діляться у науковому журналі Chem Catalysis. Отже вчені ставлять перед собою задачу зробити розриви ланцюгів полімерів в попередньо визначених місцях, аби отримати бажані продукти. Так з поліетилену за годину було отримано реактивне паливо, за рік до того отримували дизельне паливо, що правда процес розтягнувся вже на 16 годин. Отже були задіяні процеси каталітичного піролізу і гідрогенолізу (процес розриву зв'язку С-С під впливом водню). Головні проблеми виявлені американськими вченими це висока температура процесу: коло 300 С, наявність дорогого каталізатору – рутенієвого каталізатору і тривалість процесу, що майже унеможливлює його виробниче використання. Проблема тривалості процесу вивчається зараз китайськими вченими з Шанхаю, вони для прискорення масообміну і теплопередачі вживали розчинник н-октан і проводили процес у три етапи: гідратація, метатезіс (обмін функціональних груп між двома різними молекулами) і дегідратація. Час реакції, нажаль, суттєво збільшився, але температура реакції вже склала 175 С. Науковці, не опускають рук, продовжуються пошуки кращого розчинника, був випробуваний н-гексан, тепер за годину при температурі 220 С поліетилен був перетворений на авіаційне паливо, але знов таки з використанням рутенієвого каталізатору. Паралельно працювали хімікі с відомого Масачусецького технологічного університету, вони досягли майже такого же результату, але не використовували розчинник. Отже пошуки тривають і я сподіваюсь українські хіміки долучяться до цієї вкрай корисної дослідницької роботи.

   Мушу зауважити, що дещо з цього приводу намагалися робити й наші вчені. Так, у нашому науковому виданні Енерготехнології та ресурсозбереження від 2011 року була стаття присвячена проблемі вивчення можливого складу продуктів піролізу різних пластикових відходів, включаючи ще й полівінілхлорид. Автори – науковці Донбаського національного технічного університету та Донбаської національної академії будівництва та архітектури. В якості висновку вчені зауважили, що рідкі продукти піролізу після додаткового деалкілування можуть бути використані у виробництві дизельного палива з високим цитановим числом і ультранизьким вмістом сірки. Варто лишень додати, що ця непроста і вкрай важлива праця потребує державної підтримки, тут мова йде не про властиве «міністерське сприяння» мова йде про фінансування більш глибоких досліджень з використанням більш вартісного вимірювального і технологічного обладнання і це, так, це про гроші. А підняте питання має без перебільшення національний інтерес. А якщо говорити за проммайданчики для такого роду підприємства у майбутньому то тут навіть землю відводити не треба – візьміть хоча б майданчик колишнього Надвірнянського нафтохіма…