Перш за все хочу від себе додати, що, власне, теми гетьмана Скоропадського я торкнувся виключно через закид у фейсбуці. Дехто написав, що у 1919 українці відкинули свого гетьмана Скоропадського, у 1921 році вони втратили країну, а в 1933 році вже їли своїх дітей… Відразу прошу усіх тих шановних і зовсім не шановних панів і панянок утриматись від того аби трясти переді мною Зеленським чи Порошенко, от не хочу цього. Якщо цікаво, то наприклад у одного пана є 95% статей присвячених тому що він думає про Зеленського в черговий раз.

З початком війни росії проти України з новою силою українці взялися до вивчення витоків і наслідків трагедії 100-річної давнини. Так перед сучасним поколінням знову повстають постаті Петлюри, Винниченка, Махна, Грушевського і звісно ж Скоропадського. Хоча історії України приділялась чимала увага протягом усіх років незалежності уроки минулого насправді і нажаль мало кого і чому вчать і вчили. Не хочу сказати що усьому провиною є необізнаність, на мій погляд є системне небажання брати результати минулого аби екстраполювати їх у майбутнє, а якщо щось і беруть, то часто те що варто забути, через що потрібно переступити і йти далі.

Отже, Павло Петрович Скоропадський… Народився майбутній гетьман у Німеччині у місті Вісбаден, де й пройшли його перші п'ять років дитинства. Цікавим був той факт, що Скоропадський справжній нащадок українських гетьманської шляхти, серед його прадідів були: Полуботок, Закревський, Кочубей, Тарновський, Безбородько і звісно ж прямий нащадок гетьмана Івана Самойловича! Батько – Петро Скоропадський був кадровим військовим російської армії, що само собою в якісь мірі визначило майбутній шлях і Павла. Далі родина Скоропадських перебралася до свого родового маєтку у Тростянці що на Сумщині там він згодом іде й до гімназії. Але вже в 13 років юного Павла розлучає із Україною Пажеський корпус у Санкт-Петербурзі. А далі військова кар'єра, рік-два і нове військове звання. Із початком російсько-японської війни Скоропадський направляється до Маньчжурії. За рік він вже полковник, ще за п'ять років Скоропадський у віці 39 років стає генерал-майором імператорського полку. Потім перша світова війна і Скоропадський командує та кінним полком, то кавалерійською дивізією і все вельми успішно… І лишень січень буремного 1917 рокі повертає Павла до командування 34-м армійським корпусом, який фізично був «прописаний» в Україні. І лишень тут, у віці 44 років Скоропадський починає знайомитись з українською реальністю, адже багаторічна військова служба у складі російського війська не давала змоги побачити як в минуле йде монархічна епоха, а «великая росія» з десятками поневолених народів раптом стає перед прірвою. Тож складно не побачити, що за рік до свого обрання гетьманом Павло Скоропадський був російським військовим функціонером, монархічного світогляду, вірний традиціям, а якщо скорочувати – він навряд чи був спроможним «керувати по-новому» хоча саме цього вимагав час!

Не зайвим буде відзначити, що Скоропадський не сприйняв революційні зміни належним чином, так, він цурався робітничого класу і селянства оскільки він панич змалку. І от з добрим запізненням Скоропадський береться таки за політику, створюючи опозиційну організацію з протидії Центральній Раді – Українська Громада… От щось мені це дещо нагадало ВО Громаду Павла Лазаренка, але я відволікаюсь. Членами цієї організації стали звісно ж військовики, які тимчасово не мали чим зайнятись і землевласники, які прагнули за будь що зберегти своє майно і статки. І хоча Скоропадський далі ще й ситуаційно тісно співпрацює із  Українською демократично-хліборобською партією В'ячеслава Липинського – до хліборобів він, як і Єгор Коболєв (багаторічний горова НАК Нафтогаз) до нафтовиків  ніякого відношення не має. Насправді складно сказати що саме думав про окупаційні німецькі підрозділи в Україні наш герой, але за кілько місяців 1918 року він находить спільну мову із командувачем генералом Вільгельмом Ґренером, авжеж не з українським сучасним істеблішментом, про народ я взагалі мовчу. І от 29 квітня на правду цілком несподівано для багатьох обізнаних у політиці діячів Павло Скоропадський стає гетьманом! Що ж так допомогло Скоропадському вчинити безболісний переворот? Відповідь, вочевидь проста – внутрішні чвари і тотальна неспроможність Центральної Ради залишили її без народної підтримки, що, доречи, може бути непоганою наукою нащадкам. Як і варто було очікувати єпископ російської православної церкви Никодим теж не розгубився й провів обряд з легалізації «нового правителя». Нічого тут дивного немає руками «верховного духовенства» століттями підтримувались руки тиранів і деспотів тож Никодим йшов перевіреним шляхом. І от відразу після проведення урочистостей у Софіївському соборі було оприлюднено перший маніфест —  «Грамоту до всього українського народу». Як того й варто було очікувати призвавши народ до тісної співпраці з розбудови рідного краю гетьман відразу поїхав до Німеччини встановлювати важливіші понад усе дипломатичні відносини. Так за короткий час було дещо зроблено для освіти і науки, почалось формування власне українського війська, але основні питання щодо статусу колишніх власників, селян і робітників розв'язані так і не були. Боляче била Україну й продовольча підтримка окупаційних військ, як особисті зобов'язання гетьмана перед німцями за сприяння у перевороті. Час був не на боці гетьмана, тож розпад Австро-Угорщини і подальша революція в Німеччині залишили гетьмана без західної підтримки. А останній кабінет міністрів гетьмана з проросійськи налаштованим Гербелем не залишили Скоропадському ніяких шансів. Політичним самогубством Скоропадського став маніфест від 14 листопада 1918 року, який брав курс на федералізацію у складі росії, чого в Україні тієї пори вже ніхто не розумів… Рівно за місяць, 14 грудня 1918 року Директорія на чолі з Винниченко оголошує Скоропадського поза законом і він зрікається влади і назавжди залишає Україну, яку він збирався якимось чином рятувати, він помре у квітні 1945 біля Мюнхену після поранення отриманого підчас бомбардування американців…

Що з цієї історії випливає? По-перше, народжений у Німеччині, прослуживши майже усе життя у якості російського військового що він знав про свою батьківщину? Що знав про селянське питання? Не був обізнаний в потребах швидко ростучого нового класу – пролетарів. Не володів мовою свого народу? Не був готовий змінюватись. По-друге, від початку до кінця покладався на сприяння окупаційних військ, які він жартома хотів навіть згодом перехитрити на свою користь. Так, він не читав Макіавеллі «Господар», тож покладатись на когось поза межами України не ставлячи на власний народ – хибний шлях. По-третє, Павло Скоропадський був підтриманий через свою шляхетність, люди хотіли думати що в ньому кров «великих пращурів» а це ледь не запорука успіху. Ну а як, правильний родовід, належна освіта, закордонний досвід, знання німецької…життя показує що це не є поганим, але це не дає справжніх переваг.

А як з цими питаннями сьогодні? Можливо читачі вже забули «маститу» україночку, яка народилася у правильній українській родині, у Чикаго, там у дитинстві ходила до ПЛАСТу, працювала у серйозних фінустановах США, а потім спільно з одним одіозним євреєм ( я не проти євреїв!) з Чернівців вона як картковий шахрай перетворила 1 долар з 8 на 28 гривень, так уся Україна за 2014-2015 рік подешевшала в три з половиною рази. Так звичайно це незабутня Яресько і Яценюк!

От зараз маємо нового міністра оборони а в чому його сила? Чим він відзначився? В чому він кращій? Дурні питання! От Резніков усім набрид і крапка! Він має «правильний родовід» він же кримський татарин! Його родина була депортована у 1944! А ще…у нього зв'язки у Туреччині. Мудрий він страшно, він же з 25 років радник Мустафи Джемільова!

Схоже правильні родовиди, відвертий «блат», прожиті роки за кордоном, освіта за межами країни це як і 100 років тому не аби які преференції аби бути керманичом нашої країни. Щось не пригадую кому з наших керманичей, переважна більшість яких були, як мінімум, на курсах підвищення кваліфікації у США чи ЄС закордонний досвід чимось допоміг. А може усе навпаки?