Текст, написаний в 1988 році залишався актуальним і на жовтень 2016 року, коли проект відвідав це місце ...
У 15 кілометрах на північ від Могилева-Подільського лежить село Серебрія, або Серебринець, де, так само як і в Кукавці, рідко-рідко зустрінеться стара подільська хата на дві половини під високим дахом — стріхою. На сільських вулицях повністю панує добротний будинок з яскраво намальованими на стінах квітами та букетами, з великою заскленою верандою, з незвичайно ємним, поставленим завжди глухою стіною до вулиці сараєм-клунею, з гаражем, асфальтованим двором і безліччю квітів в усіх відповідних місцях.

Вітаємо Вас в Серебринцях.

Підтримайте проект своїми лайками, поширенням та благодійною грошовою підтримкою. 

Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами!
Нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки.

Фінансова допомога на підтримку нашого проекту: https://uaaheritage.blogspot.com/2022/07/blog-post_31.html

Перша письмова згадка про село відноситься до XVI століття. З покоління в покоління передається легенда про те, як серед густих лісів, у джерел влаштувалися перші поселенці. Першим старостою виявився чоловік ненаситний, скупий, на прізвисько Коржа (так любив коржі? =). Він домігся боярського звання і все багатів. Вмираючи, встиг сказати синові тільки одне: "А срібло знайдеш в голові коня ..." Успадкувавши далеко не найкращі батьківські якості молодий Корженко перебив мало не всіх батьківських коней, велів перекопати всі можливі місця скарбів, але все марно. Тоді знайшовся один, як завжди, простий селянин, що розгадав таємницю і пообіцяв відкрити її боярину, якщо той звільнить селян від усіх податків на сто років вперед. Боярин погодився. Опівдні впала тінь від голови дерев'яного коня, зробленого для пам'ятника ще за життя старого Коржа, і під тінню знайшли срібло. Але підступний боярин велів покарати того селянина, щоб надалі не був занадто розумним, а всім іншим замість свободи "посріблити" спину. З того часу боярські побої стали називати "срібна", а жителі села і саме село — Серебринець. До того воно називалося Панські хутори, потім Раровци. Збереглися і старовинні назви за окремі частини села, що відповідає легенді — Коржівка і Свінокрівда.

Але пам'ятників архітектури того давнього часу не збереглося. Є більш пізній. У центрі села з такою дзвінкою назвою гордовито височіє над ставком і залишками парку світла будівля з портиком — чудовий пам'ятник архітектури класицизму.

Це — колишній палац Міхала Чацького, підчашего коронного (була і така придворна посаду) учасника повстання Т. Костюшка, публіциста, брата Тадеуша Чацького — відомого польського просвітника та ерудита. В Серебринцях могло бувати багато чудових людей часу правління Станіслава Августа, друзі дому, однодумці. Після 1793 року Катерина II передала маєток в нагороду фельдмаршалу П. Румянцеву-Задунайському, але через три роки секвестр був знятий і Серебринці повернулися до Чацького. Пізніше село купили Бережнікови, і тут жив учасник оборони Севастополя під час Кримської війни генерал-лейтенант І. Г. Бережніков.

заглянемо до цокольного поверху

З боку дороги та села в садибу веде під'їзд по широкій греблі через ставок, в гладі вод якого купають свої коси традиційні верби: "В кінці греблі шумлять верби ..." За греблею — маленький, немов з дитячого малюнка (вікно, двері, чотирьохсхилий дах), будиночок-сторожка. Його причетність до садиби крім місця розташування визначають гарні пропорції та точно посаджені сандрики-полички над віконним і дверними отворами — того ж характеру, що і над вікнамі палацу.
Оточений зеленню, на віддалі від інших сільських будівель, панський палац справляє враження будівлі набагато більших розмірів, ніж насправді. І це точно розраховано зодчим. Будинок немов піднятий над землею. Будували його приблизно в 1770-1780-і роки в кращих традиціях класицизму, і, можливо, Серебринецький палац послужив зразком для белічінского, більш скромного за розмірами, але теж симетричного по плануванню, теж з десятьма парадними покоями на поверсі.

Будівля складена з цегли, а колони, капітелі, сандрики, пояски, плити балкона та інші деталі витесані з пісковику. Як і белічінский і мурованокуриловецький палаци, серебринецький розташовано на схилі місцевості, і тому звернений до парку фасад і тут має цокольний поверх з балконом на стовпах уздовж усього одинадцяти віконного фронту. У всіх трьох спорудах яскраво відбилася концепція великого італійського зодчого Андреа Палладіо, прийняті як керівництво до дії всіх архітекторів епохи розквіту магнатських резиденцій на Поділлі. У всіх трьох палацах монументальна величавість досягнута шляхом пропорційного ладу, внаслідок неодмінного колонного портика в центрі симетрії. Тут за умовами рельєфу місцевості парковий фасад намагалися звернути в бік під'їзної дороги, підняти його на високий цоколь, дати побачити здалеку — з найбільш ефектних точок.

Трохи обмірювальної документації. Даний матеріал з Науково-технічного архіву Інституту "УкрНДІпроектреставрація". Дякуємо за наведення Анатоль Ізотов

Співвідношення довжини, висоти та ширини серебринецького палацу не вимагало кілька членувань по вертикалі — виразність досягнута одним тільки портиком коринфського ордера. Із західного боку, на парковому фасаді, портик відсунутий далеко вперед, даючи тінь на широкий балкон, зі східного боку, біля входу до палацу, він присунений майже впритул до стін. Прикрасою фасадів служать високі, на десяти склах вікна парадного поверху, підкреслені класичними сандриками, і відповідаючі їм майже квадратні вікна верхнього, житлового поверху. Енергійно промальований карниз з чітким ритмом сухариків і чотирьохскатна покрівля з двома широкими камінними трубами вінчають будівлю.

заглянемо на перший поверх

Планування палацу підпорядковано дворядної анфіладі з орієнтацією п'яти парадних приміщень на парковий фасад, з залом в центрі, зі строгою симетрією всіх покоїв. Зліва від залу — парадна спальня з неодмінним колонним альковом, з чудовою розеткою на стелі. Тут багато збереглося від колишнього декору, в тому числі й розетки, малюнки яких не повторююця у всіх приміщеннях : то у вигляді стилізованої квітки ромашки, укладеної в витончене віте кільце, то з енергійно опрацьованих акантових листів в лавровому вінку. Усюди залишився міцний, який не знав з часів вощіння ніяких інших покриттів візерунковий паркет у велику клітку; филенчаті, з колами та ромбами двері, коє де ще не втрачені бронзові фалеві (що повертаються) ручки; білі колони вестибюля із захованими за ними сходами на другий поверх.

Але саме сильне враження справляв Мармуровий зал, де за мало не двохсотлітнє його життя втрачено хіба що мармуровий камін, та від невмілого використання будівлі пішли по стелі загрозливі тріщини. У сутінках від забитих балконних дверей, що розкриваються на терасу під портик західного фасаду, в нинішній коморі — колишньому залі — якимось дивом законсервувався початковий декор. І також само штучний мармур — стюк палевих тонів стін, той же в ромби паркет, ті ж двері та ліпні розетки на віконних і дверних схилах (по боках і вгорі). Дуже гарний рельєфний карниз з чергующимися парами грифонів, рослинним і геометричним орнаментом. Стеля закруглена до торцевої стіни, зала обрамлена ліпним пояском, набраним з фігур, улюблених класицизмом: намиста, акантовий лист, виноградні грона з листами та лоза. 

перейдемо до мармурової зали

пара розеток першого поверху

Все це завершує великий круглий плафон, в центрі якого розмістилася сама ошатна в палаці розетка, скомпонована з променисто покладених листів аканта, рогу достатку, триніжки та інший неодмінних атрибутів стилю. Поля між цими кутами та плафоном заповнені ліпними зображеннями лір і гілок декоративних рослин. Вражає тонка структура ліплення, ніколи не крита побілкою. І ще: в Мармуровому залі стояв, якимось дивом збережений дерев'яний диван, з загорнутої волютою підлокітниками, на вигнутих ніжках, прикрашених різьбленням. Безліч класичних літературних образів викликає в пам'яті тільки один вид цих меблів минулого. Верхній низенький житловий поверх з вікнами, поставлений в рівні з підлогою, як звичайно, був позбавлений декору.

балкон

заглянемо до другого поверху та на піддашьє

зазирнемо у вікно в частину де сільрада

Напроти східного фасаду палацу розташовано великий господарський двір з капітальними кам'яними будівлями. Праворуч — залишки парка, розплановані все тим же Д. Макклером: адже він так багато працював у Чацких, починаючи з пристрою ботанічного саду при Кременецькому ліцеї.

малюнок Н.Орди, кажуть Серебринці, но бракує вікон

Після публікації нашої статті у 2017 році палацом почали опікуватись, майже з'явилась його сторинка на фейсбуці. Але схоже що ситуація особливо за цей час не здвинулась з мертвої точки і все залишилось як і було... Хотілось б помилятись, але на "Велику Реставрацію" палац не попадав, а потім почалось вторгнення...
Погляд на останок

Джерела:

pslava.info



Наталія Пудайло та Ігор Кірпічніков

travel9life.livejournal.com

Анатоль Ізотов

doroga.ua