Село Новоселиця (рус: Новоселица; засновано в 1600 році; на висоті — 313 м.н.р.м.), Виноградівського району відоме своїм дерев'яним храмом, церквою Успіння Пресвятої Богородиці, яка була побудована в 1669 році. 

Підтримайте проект своїми лайками, поширенням та благодійною грошовою підтримкою. 

Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами!
Нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки.

Фінансова допомога на підтримку нашого проекту: https://uaaheritage.blogspot.com/2022/07/blog-post_31.html

Унікальність церкви в тому, що вона є найменшою дерев'яною церквою готичного стилю на території Закарпаття. Її пропорції вважаються ідеальними. У «бабинці» зберігся напис: «цей храм робів Кочаловіч у тисячі шістсот шістьдесят-дев'ять р.». Її унікальність ще й у тому, що там зберігся настінний живопис, який робить цю церкву унікальним для України пам'ятником мистецтва. 

Церква зроблена з дуба без єдиного цвяха. Дубові балки кріпляться один до одного в канюк, тобто суцільна липова дошка, — бере слово Наталя Вамош, директор музею архітектури та живопису с. Новоселиця. — Коли будували храм, в селі жило всього 14 сімей. Сама церква невелика, тричастинна, з бабинцем і вівтарем. Спочатку, церква мала вікна висотою 33 см (!). Надалі, їх замінили на 50-55 сантиметрові. Дуже радує око різьблення на внутрішніх і зовнішніх стінах церкви. 

Церква дуже маленька з рівноширокими зрубами бабинця й наві, перекритими одним крутим дахом. Східна частина, більш вузька і низька, також прямокутна в плані, перекрита окремим дахом, що зливається з піддашшям над заломом основного зрубу. Вежа над бабинцем, квадратна в плані, завершується високим шпилем з фартухом, що спирається на лодсебітьє, декороване вертикальною шалівкою з різьбою. Всі покрівлі та стіни башти покриті дубовим лемешем. Косяки вхідних дверей прикрашені плоскою різьбою у вигляді «мотузки», зубчиків і «сонць». 

Стіни та склепіння центрального об'єму розписані в другій половині XVII століття художниками галицької малярської школи та в XVIII столітті  - місцевими закарпатськими художниками. Розписи виконані в техніці клейового живопису. Пам'ятка належить до видатних творів українського народного зодчества і живопису. 

Краще зберігся живопис 12 святих, намальований в 1673 році художником Іваном Шваньковім на замовлення Юри Іваща. В цілому на стінах церкви можна і зараз побачити св. Анни та Іоакима, вони стоять на високому пагорбі, з їх грудей проростають гілки, які направляються до особистості св. Марії. Над ними підноситься фігура Ісуса Христа. 

Є картина «Страшний суд». У верхньому ряду — Ісус — суддя. Він визначає, кому йти направо, кому наліво. Апостоли, які просять Ісуса про милосердя. Престол з розкритою книгою, ваги, на якій визначаються добрі та злі справи, Єрусалим у вигляді п'ятиверхової церкви. У лівій частині рай, сюди потрапляють люди, які роблять добрі справи. Тут святий Петро відкриває двері в рай, де сидять святі праотці, а зліва від них зображений портрет Юри Петрищева, який був замовником цього живопису, і вся його сім'я. У правій частині, паща змії, куди потрапляють люди нехороші. Тут сидить дівчина гордовита, скрипаль, корчмар і інші. Поруч два брати Каїн і Авель. Наступна арка — Богородиця типу знамення. Вона знає, що народить Ісуса. Тому якщо добре придивитися, то можна побачити плоть Ісуса в лоні матері. 

Коли потрапляєш до храму, то виникає дивне відчуття, адже навколо живопис, якому вже понад 300 років, проте він і понині чітко передає історію зародження життя, вказує на добро і зло, несе благу звістку про воскресіння Ісуса. Звичайно, з церквою пов'язано багато легенд, що передаються з покоління в покоління. Одну з них розповіла Ірина Вамош: «Коли монголо-татари прийшли сюди, вбиваючи всіх на своєму шляху, селяни втекли з села і сховалися в сусідніх лісах. Однак один не встиг. Тоді у церкві росла велика липа, і він зник у ній у великому дуплі. Загарбники, забравши все, що могли, наостанок вирішили спалити церкву. Підклали солому або коноплі та підпалили. А той чоловік з дупла вигукнув: „О, Боже, що ви робите“. Тоді вороги бігли від церкви, не озираючись, подумали, що прогнівили місцевого могутнього Бога. А селянин зліз з дерева і загасив полум'я.» Було так насправді чи ні, достеменно невідомо, проте церква досі стоїть в центрі села і місцеві пишаються своїм храмом і бережуть його для нащадків. 

Ще трохи легенд. Подейкують, що знаменитий опришок Пинтя встромив в іконостас свою сокиру, яка стала невидимою і тепер щороку «виходить» з іконостаса і коли повністю «вийде», то повернеться і Пинтя. Ще одна легенда стверджує, що під час одного з нападів орди, селяни вирішили заховати дзвін церкви, закопавши його недалеко від села. Коли татари пішли, вони стали відкопувати дзвін, але так його і не знайшли. «Земля забрала собі дзвін», вирішили люди. Після цього в тому місці, де він був закопаний, раз в 7 років чути дзвін. 

Пам'ятку реставровано в 1979-1980 роках, розписи реставровані в 1979-1981 (Архітектори Г.П. Крук, І.Р. Могитич, художники Г.П. Друзюк, Л.С. Скоп, Н.А. Скрентович, Н.І. Сліпченко). На північний захід від споруди розташована каркасна дзвіниця, прямокутна в плані, двоярусна. Дубові конструкції каркаса у двох ярусах вертикально обшальовані дошками. Нижній ярус розширений. Шатрове завершення дзвіниці та винос даху перекриті лемешем. У шалівці верхнього ярусу прорізані овальні голосники (по одному з кожного боку дзвіниці). Власне, сама церква і дзвіниця стоять на невеликій території над селом, обнесеній красивим дерев'яним парканом. 

Декілька фото інтер'єру від Ю. Крилівця

Погляд з небес. 2020 рік.

360º панорама. Для перегляду в повноекранному режимі, з високою якістю, натискаємо на назву панорами англійською мовою в лівому верхньому куті та переходимо на сайт 360cities

Джерела:





sobory.ru




ua.vlasenko.net



zakarpattyachko.com.ua


tour.uzhgorod.ua

Юрій Крилівець