Ми довго міркували, якою фотографією почати цю публікацію — старою, де вся краса в цілості та сохраністі, чи дати в заголовок те, що є зараз. Вирішили — вже є, як є, можливо зараз ще й гірше — бо такого кадра як зробили у 2015 році Наталья Пудайло та Ігор Кірпічніков ми зробити вже не змогли. Палацик на сьогодняшний час вже в таких хащах, що просто обійти його вже дуже-дуже важко. 

Підтримайте проект своїми лайками, поширенням та благодійною грошовою підтримкою. 

Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами!
Нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки.

Фінансова допомога на підтримку нашого проекту: https://uaaheritage.blogspot.com/2022/07/blog-post_31.html

а тут вже все — тільки фундамент

Дорога заводить нас на великий господарський двір, де ще збереглися господарські будівлі з позаминулого століття і величезний колодязь. Все це ще дещо як стоїть, але вже пахне тліном. Озираючись навколо, ми грішним ділом подумали, що палацик то нас і не дочекався, так як просто так його візуально виявити не вдалося. І тільки підійшовши до вуликів, що стояли недалеко біля колодязя, на галявинці, ми побачили стару колію від транспорту і щось там замаячило за сильно зарослою доріжкою ... Так, це був він ... Але підійти до нього, а тим більше його обійти виявилося справою не з легких ...

порівняйте з фото у заголовку — ракурс біль-менш одинаковий...

те що зараз є від правої башти...

пересуваємся до паркового фасаду

Ще зовсім недавно він був центром сільского середовища, школа, сільский клуб, бібліотека. Йому двічі підпалювали двері, але палацик не загорався. На третій раз загорівся і … Ви не повірете, згорів. При тому що ще зовсім недавно він був цілим і пристойно збереглися, знайти в мережі його фотографії не довелося, тільки кадри вже на стадії руїни. Хоча, так як він був культурним закладом вони повинні бути — радянські свята як правило проходили в подібних установах. Має сенс пошукати у місцевого населення — але хто це буде робити ...

а ось і вхід до палацика з паркового входу, більше охопити ми не змогли — хащі, хащі, хащі...

спробуємо пробратися всередину...

перекриття нема, за завалами комін фактично не проглядпється...

Крім того, що фактично немає фотографій радянського періоду, зовсім мало відомо і історичних відомостей про нього. Середина 19 ст, класицизм. Біличинський палац Рудзських побудовано на горі. З центрального фасаду він був одноповерховий, а з паркового — на 2 поверхи. Якісь то уривчасті дані ми зустрічам у Р. Афтаназі і Д. Малакова. Вони наведені в оповіданні трохи нижче ...

цокольній частині першого поверху — тієї що захована під парадним входом, свезло більше... можливо врятували арочні стелі ...

ще одна груба...

те що було гвинтовими сходами на перщий поверх...

В начале ХІХ века дидычем (владельцем) местным был маршалек уезда Николай Крассовский неизвестного герба, который в 1822 году завещал всё своему сыну Генриху Леонцушеву, маршалеку воеводства могилёвского. После смерти Генриха, Биличин отошел во владение его брату Франциску Серафиму Крассовскому, который также традиционно занимал должность маршалка шляхты. После него усадьбой заведовала его дочка с Крассовских Мария Владиславова Вежик-Рудзька, последняя его владелица". С того же текста узнаём, что дворец в начале ХІХ вка построил Йозеф Николай Крассовский...   Р. Афтаназі

перший фасадний, він же другий парковий — ходити тут було ну дууууже стрьомно, крм того що невідомо що там під ногами, так воно й ще дуже захащено... тому тут розвідка була по принципу куди дотягнеться трансфокатор лінзи фотоаппарата...

напівкругла велика зала, даху нема, підлоги теж немає...

тут у нас як завжди буває в таких випадках закінчилася карта пам'яті і довелося продиратися до нашого експедиційному автобусу за змінною карткою, після чого ми не побичившв підходів до інших кімнат першо-другого поверху (ну дуже стрьомно 130 килограмів сунути на підлогу що гуде під ногами) вирішили дообійти палацик з другої сторони та на цьому закінчити його огляд...

з цієї сторони рослинності було набагато більше...

в який то час будівля фактично зникла з наших очей...

Потім, ми піднялися коптером і спробували познімати палац з пташиного погляду...

"Над полукруглым сандриком парадной двери  - фигура богини Фортуны, мчащейся с рогом изобилия на колесе – символ изменчивости счастья. "   Д. Малаков.
"Излюбленные классицизмом "итальянские" окна,"   ".Одна из стен зала полукруглая, что позволило спрятать в толще скругленных углохв полукруглые лестницы, ведущие из вестибюля в цокольный этаж и мезонин."  Д. Малаков."
"Планировка здания выдержана в строгой симметрии, анфиладами, нанизывающими парадные гостиные, зал, опочивальню, кабинет, столовую и т. д. Сообразно весьма скромному размеру дворца в нем всего десять комнат на этаже"  Д. Малаков.

Щоб зрозуміти які зміни відбуваються з палацом, погляньте на фотографії проекту "Подільські мандри" і трохи фотографій знайдених в мережі фКонтактьє. Всі вони зроблені протягом 2015 року — наші фото, від травня 2019...

"Подільські мандри"

фКонтахтьє

ну і зовсім щоб було зрозуміло що ми втратили — ще фото початку прошлого віку да пара фото 1990-х років...

1990-і

Їхали ми з цього об'єкта з важким серцем, великою печаллю і не розумінням, як таке могло статися з таким красивим і цікавим палацом і чому всім навколо на нього просто наплювати...