А все було так. Фінікійці колись придумали дєньгі.

- Це шо таке в нас получілось? — тихо спросив перший фінікієць.

- Дєньгі, — похмуро відповів другий.

- А на шо воно треба?

Третій фінікієць обережно то понюхав та спробував дєньгі на зуб.

- Но, то їсти не можна.

- Ну то його нахуй, давайте шось друге придумаємо. Палєзноє. Парову машину чи кись літатєльний апарат.

Тут приплигала на одній ніжці доча першого фінікйця, Заррімуха.

- Ой, тату, а шо ви таке придумали знову?

- Дєньгі. Тіко покишо не знаємо на шо то годицця. Сидимо от, вирішуємо.

- Ой, які прикольні дє-є-єньгі! А давайте єх кидати догори та дивитись як вони смішно падають!.. А потім на них танцувать та валяцця!

- А ну бистро пішла до хати уроки вчить! Тобі гіаграфію скоро здавати. Пісюха мала, п'ять років, вона вже вчить дорослих людей — до чого треба дєньгі. Та швидко, бо по сраці зараз буде лозиною.

Заррімуха поплигала вчити гіаграфію. Фінікійці мрачно та падазрітєльно дивилися на дєньгі.

- Ото ми ріально хуйню придумали, — сумно сказав другий фінікієць. — Давайте єх викінемо до фрасу, шоб шос погане з того не вийшло. Шос мені серце підказує, шо нічого доброго з тих дєньгов не вийде.

- Та ти йобу ся дав, — хором відповіли остальні фінікійці. — Дєньгі викидувать! Ти єх зароби спочатку...

- Давайте ці страшні дєньги мені, — сказав фінікійскій жрец. — Я кось зроблю, шоби від них нікому шкоди не було.

- Ти спочатку дощ наколядуй, — відповіли фінікійці — Геліоєбал єбучий.

- Не «геліоєбал», а Геліогабал.

- Та то похуй, давав-єбав. Тобі шо не дай, все проєбеш. Сьодні корову, завтра дєвствєнніцу. Йди молись, карочє, най тобі бог подає. Дєньгі — то слішком небезпечна річ, шоби давати сілякім жерцям. То ще гірш, ніж викинути.

Жрець ся знітив та пішов. Тут знову приплигала Заррімуха.

- Татко, татко! Я вже вивчила гіаграфію, та знаю куди дєньгі дівати!

Та пхає фінікійцям папірець із папурусу в косу лінєєчку.

- Шо, в Індію???

- Та переверни тітрадку, ти ж догори дригом йо тримаеш, татусю!

- Шо в Амєріку???

- Но то!

Перезирнулись фінікійці та ся тяжко замислили. Думали півдні.

- А шо, ідєя, — каже старий фінікієць. — Давайте туди дєньгі відвеземо. От яка в тебе доня розумна, Баал Миколайович!

- Ах тиж наша цяця-люля, ах ти ж наша масіпусічка, — Ся вмиляють фінікійці. — П'ять рочкув тіко дівчиську, та вже розумна шо та Астарта.

Так і зробили.

***

З того часу всі фінікінці вимерли, всі гроші у Америці, а всі баби з п'яти рокув знають найлепше всіх — куди дівать дєньги.