Сидимо им з Фоксом, гарні шо льотчікі люфтваффе в їдальні БіБі Кью. Койот, мультікам, всє дєла. Мідалі, сігни, налєпкі. Хлопи нас обходять по параболіческой траєкторії, дівке дзирять іздалєка та лупають очима.

- Та не журись ти, Горькій, — каже Фокс. — Всякоє буває.

- Та пішло воно всьо нахуй. Шо значить «Паніческий Піздец»? Мій позивний — Горькій. Блять, тіко один раз накосорєзів! Хто знав шо воно само виплигне та стане на взвод?

- Запьом біду! Га, офиціант!

Приходе офіціантка.

- Дві піпсіколи. Два жульєна. Атбівні, тоже два. А шо ви робите сьодні вечеров, пані?

- Я жона заміжня! — злобно каже офіціантка, та уходе, віляючи напівжопками.

- От бачиш, Фоксе. — пічально кажу я. — А ти мене питаєш, чому думи сумні. Тут треба в палєозої ся народити, щоб до тебе всії файних жіночок не порозбирали.

Заходить до БібіКью патруль ВСП посцять бісплатно. Баче нас, таких файних, та підрулює.

- Шо, бухаємо, люфтваффе, «Зільоні крила»?

- Та хателась би. Але бачиш, стіл пустий. Щас офіціантка приде. Та ви сідайте пацани. Сьогодні проставляєму всім ваєнним.

- А шо то трапило? Кі позивні?

- То Фокс. А я — Паніческій Піздец. Честь. Документ тре, чи так, на слово?

Васпи тривожно дивляться на мене.

- А шо за позивний такий? І десь я тебе вже бачив, нє?

- Па тілівізару ти його бачив, — охотливо разпідалює Фокс. — То бувший пісатєль Горькій, але він бавився з одноразовим гранатольотом «муха», ле випадково сунув муфту, та поставив йо на бойовий взвод в поміщеніі. Після чого всі поплигали в вікна. Тепер в нього срака, натерта камандіром, та новий позивний.

Приходе офіціантка та виклада явства. Васпи відволікаються.

- А шо ви сегодня вєчєром дєлаєте, дєвушка? — питає старший васп.

- Я вже казала, — гарчить офіціантка.

- Так то ви не нам казали, може ми лєпші ніж оце люфтваффе?

- Я жінка заміжня. Шото будете заказувать?

- Дві піпсіколи, будь ласочка, — сумно кажуть васпи, та дивляться на полужопки, що суваються за замовленням. — От ніскладуха!

Заходять нацики.

- О! — радіє Фокс. — Гвардєйци кардінала зайшли в трактір! Тут схрестимо шпагі, мсье, чи відійдемо на задній двір манастиря?

- Не підьобуйте, — мрачно кажуть гвардєйці. — Змерзли як собаки. От начебто тут не сильно холодно, але сиро, та дме вітром, шо на мопеді їдеш. Я так на Волині не звик. А шо, столиків нема? То ми до вас підсядемо. Гаспада мушкітьори не проти?

- Сідайте, панове, — великодушно пропонує Фокс. — Дозвольте ся рекомендувати — Це два почесні пана з ВСП, я, власне, Фокстрот, а то мій друг та бабальєро Паніческій Піздец.

Нацикі дивляться на мене. Я дивлюся у вікно.

- Та який же то Паніческій, то Горький, я йо знаю, він з Широкіна через наше бєпє їзде, — невпевнено каже один з нациків. — Чи то вже другий якийсь Піздєц? Ви коли бородаті — всі на одне обличчя.

- Той самий, — каже старший васп. — Були причіни для перейменування крєйсєра. Вєсомі. Ой, дєвушка спасібо за заказ. Пани гвардєйці, замовляйте, новонароджений сьогодні частує.

- То нам дві кави… — каже гвардієць кардиналу. — Но! Дівчино, а що ви робите сьогодні увечері?

- З чоловіком єбаюсь! — реве офіціантка так, що навіть музика в завідєнію стиха. — Панятна?

Тихо на дворі. Тіко часікі тікають.

- Ото везе тьотке, — негромко каже якась пісюха з-за столику в кутку. — Вже стара, рокув двадцять п'ять — а така любов в сім'є!

Заходять копи.

- О, а ми думаємо-гадаємо — де усі? — радісно кажуть копи. — А вони тут. Вечір в хату. А чом так тихо? Шановний, можна у вас зайвий стілець взяти, хочемо до друзів підсісти. Шо обмиваємо, хлопці?

- Підвищення Горького у званії, — з готовністю відповідає Фокс. — Від простого довбойоба до обердовбойобенфюрера. Це велике свято, бо він продєлав важкий шлях…

- Сподіваюсь, шо не в населенному пункті він той шлях продєлав? — тривожно питає один з копів. — Бо то наша відповідальність. За блокпостами проделувайте шо хотітє, але там де люди живуть — не можна.

- Ні-ні, — каже васп. — Всьо нормально. Ні одне животне не постраждало. Так, провів учєня по швидкісній евакуації підрозділу. Вже отримав достойну нагороду та відпустку в Марік «шоб я тебе три дні в очі не бачив». Та ви шось заказуйте, хлопці. Імєніннік угощає. Кстаті, офіціантка бомбезна. Заігрує. Та на вечір вільна.

- Девушка! — каже коп. — Будь ласочка, Нам дві піпсіколи. А до речі, що ви сьогодні після роботи увечері робите, така красіва?

Не, так воювать ніззя.