- А, Натане, заходь, заходь, — сказав цар юдейський Давид, відкладаючи стилус. — Он там на канапку сідай. Чай, кофе?

- Та нє, спасібо, — відповів пророк, присідаючи на канапу. — Чого викликали, Ваше Вєлічєство?

- Як діла? — спитав цар.

- Вашими молитвами. Давайте ближче до справи. Шо оп'ять у євреїв трапилось?

Давид похрустів пальцями. Видно було, що він не дуже знає як сформулювати проблему.

- Ви крівізну Землі змінити можете?

- Шо? — ошелешено перепитав Натан.

- Та не придурюйся. Всі знають шо Земля — куля, а не то шо в школі кажуть. Мені треба кось ії кривизну поміняти на меньшу. Сам я не можу, а ви там со своїма перемовте із начальником, — Давид багатозначно тицьнув пальцем догори. — Йому то не важко буде, як Він ту кулю за шість днів створив та населив.

- Та нашо???

Давид встав з-за столу та почав ходити по кімнаті, заклавши руки за спину. Говорити йому буле дедалі складніше.

- Понімаєш... Як тобі сказать. Є одна така тьолка класна. Може знаєш, Вірсавія?

- Та шо за Урією? Знаю.

- От. То любить вона гола купатися в басейні напроти мого балкону. Але з балкону тіко голову ії видно. Там пагорб заважає, шо між палацом та урієвою хатою. Я вже на дах залазив, шоб подивитися, теж рєзультат коло нуля. Тіко півцицьки видно. А хочецця ж все подивитись! І мені для того треба змінити крівізну Землі.

- Так мо простіше пагорб зрити, чи ще один поверх надбудувать, ніж Бога таким зайобувать? Давиде, схаменись!

- Не можна зрить пагорб! — Давид досадливо цикнув. — Бо Урія шось падазрівать почне.

- Так може Урію… того?

- Можна і того, — легко погодився цар. — Але ж я не знаю, яка та Вірсавія від цицьок нижче. Може в неї з ногами проблеми, або ще шось, тіпа цілюліта. А Урію таки шкода, бо він военачальник добрий, і вапще комбат атец салдатам. Не можна просто так його… того. Коротше, давай крівізну мінять, шоби спочатку подивицця шо маємо.

- Я мав на увазі не «того», шо ви, пан царю подумали, а в монастир, — сердито відповів пророк.

- Так все єдно комбата не буде. Карочі, треба спочатку тест драйв робити.

- Но то… — пророк ся замислив. — А якшо ту Вірсавію в гості запросити та подивицця на місці? Ти ж цар, зроби кийсь банкєт, вишли запрошення та диви скіко хочеш.

- Голу? Ти що, Натане, йобнувся? Шо про мене люди в Єрусалімі скажуть? Шо цар оргіі замість культурних заходів чинить?

- Но то… — покивав головою Натан. — Теж правда. От врєдні баби... Але не можна просто так крівізну мінять, бо в нашої Землі від сраки Австралія з Антарктидою відліпляться та в космос попадають.

- Тай й мать його йоб! Нехай собі падають, шо мені та Антарктіда? А у Вірсавії цицьки знаєш які?..

- Та знаю, — похмуро сказав священик.

- Скудов? — ся здивував цар.

- По рєлігіозним дєлам, а не то шо ти подумав. — так само похмуро відповів Натан. — Мені ж ніззя до бабів. Біля мікви ся зустрічали нічаянно.

- О, так опиши на словах шо в неї нижче цицьок. Може й крівізну мінять не треба буде, — зрадів Давид.

- Ну то слухай, — пророк відкашлявся та задумався. — В опщім… е-е-е… м-м-м… а-а-а… та ну його до фраса! Не можу так описати! Шо я тобі, артіст? Переконав. Давай мінять крівізну. Тікі не надовго.

- Отож, — задоволено сказав цар Давид та сів за стіл. — Шо я і казав. От і добре, от і домовилися. Мені надовго і не треба, тіко туди-сюди, шоб я погледів. Доби вистачить. Ви там помоліться як треба, а я ся в боргу не залишу. Жертвопрінашенія, парковки для колісниць, всьо шо надо. Навіть храм построю! Ти ж мене знаєш Натане!

- Та знаю, — досадливо сказав пророк, виходячи з кабінєту. — Отож і горе. Не доведуть тебе баби, Давиде, ні до чого доброго. Дєфіцит воспітані в тебе. Може з сина тіко шось добре вийде, тому й стараюся. Тьху!

Та пішов мінять крівізну Землі.

Й таки не довели до добра, тому шо коли ту кляту крівізну на місце ставили, трохи ії перегнули, й з тих пір із-за неправильної кривизни російскі ракети нормально літати не можуть.

А у всьому знову винуваті баби та євреї.