site.ua
топ-автор

- Та відчіняй вже, - втомленно сказав Одісей, сидячи на підлозі та спираючись спиною на двері гінекєю. - Не буду я тебе пиздить. Герої бабів не пиздять.

- Ага, - пляксиво відповіла з-за дверей Цирцея. - Не пиздять, але ріжуть залюбки. Як ви амазонок перерізали під Ітіліоном?

- Під Іліоном, а не «Ітіліоном». Менше кіна дивись. Різати не буду. Все, слово даю. Я вже кропаль вспакоілся. Курво, ну от шо мені тепер робити? В мене шо, свині на човні гребсти будуть? А шо я дома єх жінкам скажу? Шо іх на сало пустили?

- Який же грєк не любить сала? - улесливо запитала із зачиненого зсередини гінекєя Цирцея.

- А-а-а! - заревів Одісей, та підхопив ся на ноги, вихоплюючи ксіфоса. - Не зли мене, достобіса, бо таки виламаю цю хванеру, та заріжу к їбіням!

- Та я пожартувала, Одісейчику, - знову зарюмсала, сьорбаючи носом Цирцея. - Ле ж я чесно попередила, що перетворюю чоловіків на свиней. Знали на йшо ся погодили!

- Так я думав ти в художествєному сенсі, образно, - відізвався Одісей. - Хлопці кіко років тіко воювали та гребли, ані горілки, ані бабів — а тут тобі таке палаццо, банкєткі... біде різні з шампаньолою. Ну понятно шо насвинячились. Але ж не в справжніх свинтус доместікус, що на штирьох копитцях біга та рохкає!

- Але ж я…

- А якшо ти ще раз скажеш шо «нада було читать шо мєлкім шріфтом в договорі написано», - зловісно сказал Хитромудрий, - то я таки забуду врємєнно шо герой, задеру тобі на сраці хітона та надеру до свіченія температури плавлення вольфраму. Я сам юріст, між єншим, тому і Хитромудрий звусь.

Цирцея перелякано замовкла.

- Ладно, виходь — примирливо буркнув Одісей. Не сци. Підемо дивитись мій… екіпаж, так сказать. Та думати разом - шо далі робити?

***

- В чому проблема? - розгублено спитала Цирцея. - Мені обратно іх перетворити — тілько пальцями ляцнути.

- В тебе стадо — голів зо триста. А в мене екіпаж п“ятдесят штири чоловіка. Як я своїх відрізню? Я от кабанчика спіймав, в профіль дивлюся на те порося — ну чисто Філомілєт! А в фас — свиня собі, та й свиня. Філомілєтіку, це ти, друже? Ну скажи щось?

Порося дико заверещало, запручалося, вирвалося з рук Одісея та втекло в юрбу.

- От бачиш, - горісно сказав Одісей. - І шо робити, богзна…

- Так давай я всіх перетворю на чоловіків! - запропонувала Цирцея.- В людському образі ти ж своїх пізнаєш?

- Ага. Січас. Ти іх вчора бачила? Десять років на війні, десять років в плаванії. Бородами позаростали від очей до яєць, шо дагєстанські старєйшини. Я вже забув як вони на обличчя виглядають. Тіко по одягу розпізнаю. Філомілєт — от той, шо втік — жовтий хітон, запрасований. Пелисофоб — синій хітон, з латкою на сраці. Прасімандр — кульгає, Антіфат — заїка та постійно бухий… вони ж голі перекинуться, ге?

- Істєствєнно, - сказала Цирцея, та чомусь застіснялась.

- Отож. А якшо двоє себе Філомілєтами назвуть? Мені шо, двох брать?

- Та хоч всіх бери, - зітхнула Цирцея. - Мені для тебе нічого не жалько. Я собі ще нароблю, а людина ти добра, хоч і герой.

- Драстє. В мене стіки в корабель не влізе. Шо, лотерею робити? Тіпа «грін кард»? А дома куди я всю цю юрбу діну? Нє, треба кийсь єнший вихід шукати. Слухай, а якшо допитати? От є таке, шо один знає, а єнший, шо прітворяєцца — не може знати? То часу добіса вийде, але ж розберемось!

- Я тобі відразу не сказала… - якось зніяковіло відповіла Цирцея. - Є така грецька приказка: що знають двоє — знає й свиня. А що знає одна свиня — то знають всі свині. Вони там в стаді все один про одного вже знають. Так шо не вийде з допитом. Навіть з прістрастієм...

- Як я не люблю ці ваші магічні штучкі, - з ненавистю сказав Одісей.

- Пішли краще поїбаємось, - сказала Цирцея, та поклала долоні на плечі Одісея.

- Та я вже і так зайобаний! - злісно відповів Одісей, та скинув руки Цирцеї з себе. - По самі памідори.

- Пішли, пішли. Краще єбацця, ніж хуйньой страдать, - Цирцея повторила спробу приголубити Лаертіда. - Їбацця завжди полєзно. Кажуть, шо під час етого дєла кров приливає до голови, та в неї можуть сякі розумні речі прийти.

Одісей зітхнув, плюнув в пилюку, виматюкався та пішов їбацця.

Ібались вони сумно та безрадісно. Одісей, закинувши руки за голову, спустошено дивився в стелю, де мозаікою було викладено Посідона верхи на дельфінові, а Цирцея, відчувая свою провину, рухалась слухняно та старанно, але механічно, наше шкарпетку онукові в“язала.

Раптом Одісей напружився, почервонів, звів очи до купи за заорав страшнм голосом: «А-а-а!»

- Що! Скінчив? - зраділа Цирцея. - Любчику мій!

Замість відповіді Одісей зіпхнув ії з себе, та як був, голяком, побіг до свинарника, на ходу підскакуючи та вигукуючи «Евріка!»

***

- Перетворюй всіх! - звелів Одисей.

- Але ж... - розгубилася Цирцея.

- Роби шо кажуть. Тіко цицьки чимось прикрий.

Цирцея слухняно загорнулася в туніку, шось прошепотіла, кесь незрозуміле зробила руками, від чого з них посипалися іскри, та счолкнула пальцями. Свині почали швидко облазити, гублячи волосся, розгибатися, ставати на задні копитця, що перетворювались в ступні, та через деякий час перед Одисеєм та Цирцеєю стояла зграя голих чоловьяг, зарісших бородами шо ті індійскі йогі.

- В шіренгу па аднаму… Стройсь!!! - заревів Одісей страшенним командним голосом, відпрацьованним за десять років війни під Троєю, та від якого в шіренгу по одному ся виравнюють навіть дерева в лісі. - Шикуйсь! Струнко! Пузи блять повтягували, розпустили ся шо свині. Па парядку номіров роз-ра-ХУЙСЬ!

На триста сьомому расчьот було скінчено.

Одисей підійшов до першого в шерензі.



- Трі шага впірьод! Фамілія, званіє, должнасть!

- Шеренговий Діоклес, стрілець, шверте весло!

- А ну скажі «паляниця»…

- Паляниця, - розгублено відповів шеренговий. - А шо?..

- Діоклесику… - трохи не заплакав Одісей, та стиснув бородуна в обіймах. - Стара ти срака! Вже думав не побачу тебе…

Потім цар итакійців зрозумів — як виглядають зі сторони два обнімающіїся голих мужчіни, та хутко відпустив Діоклеса з обіймів.

- Ступай до лівої чоти. Наступний. Три кроки впірьод!

- Сержант Поліктор. Командир расчьота балісти, двадцать шосте весло! Паляниця!

- До лівої чоти. Наступний!

- Шеренговий Філомілет. Стрілець. Сімнадцяте весло. Поляніца.

- Заєбіся пахнєт піся! - дружелюбно відповів йому Одісей. - Цирцю, ласочко, вертай цього «паляніцу» назад в свиню, та жени до он того загончіку. Бо нєхуй шастать.

Хітромудрий задоволено ляснув в долоні та потер єх одну об одну.

- Ох пішла справа, пішла… до вечора, маю надію, ся впораємо!

- Який же ти в мене Хитромудренький! - промуркотіла Цирцея, женучи хворостиною лжефіломілета до загону.

- То всьо хвіхгня, - зневажливо відповів Одісей, допитуючи наступного кандідата. - Все єдно кись пани жиди скажуть шо то вони вигадали та «шіболєтом» назвуть. Це ти в мене розумненька, знаєш як робити, шоб кров до мозку приливала для улучшенія інтелектуальної праці — а те ж головне! Єх, Цирцю… Як би не Пінілопка, та дітки… Оженився б, як Зевс свят, оженився!

***

Вечірне море, по якому йшов одісеєв човен, було таким захоплюючє гарним, що описувалося тіко непрілічними словами. Повз борти, перегортаючись у воді та показуючи сірі пузяки, ковзали дельфіни. Обігнавши судно, перед розмальованим носом галєри вони вискакували з води. На них вже сиділи голі нереїди, одянугті в одні мокрі причоски.

Моряки реготали та кидали дівчатам піченькі та цукерки. Дівки ловили частунок, хіхікали та показували морякам цицьки. Гріха в тому не було, бо нереїда тіко до пупа баба — а далі як риба, і шо з тим робити - ніпонятно. А солдатні на голі цицьки подивитися — і то воєнне щастя.

- Диви, яка наядочка! - казав один. - Ох ти моя лялечко! А ну, лови яблучко!

Морська німфа ловила стигле яблуко, починала його хрумкати дрібними, білими як перла зубами, шобсь белькотіла по-свойому, дражливо показувала рожевий, шо в кошеняти язик, прискала від сміху та пурнала у воду.

- Дурний ти, Орхілаю, - поважно казав сержант Поліктор. - Наяди — вони в річках та озерах, мавки по-нашому. А то була нереїда, морська німфа.

- От чому ви, сержанти, всі такі розумні? - з досадою питав Орхілай. - Вас шо, мами в бібліотеці народжують?.. Хлопці! Остобісив вже цей тулумбас. Давайте хоч шось заспіваємо? Гей, хто заведе? Тіко таку, шоби всі знали.

"Жизнь мая праклятая

Как гармошка рватая,

Не дает мєнє училка,

Целка неєбатая!"

Раптом донесло ся із корми, десь із району передостанньої пари весел.

На палубі настала мертва тиша. Нереїди та дєльфіни з переляку попірнали в море, й навіть вітер вщух.

- Так-так, - тихим голосом, що його почуло все море, сказав Одісей. - А ну, йди сюди, ахєянін. З чьіх будєш?

- Шеренговий Нікіфор. Пелтаст. Паляниця. Паляниця. Па-ля-ни-ця!

- Добре, Нікіфоре, не волай, вірю, вірю. А гімн наш ітакійскій заспівати можеш?

- Звісно. «Ще не вмерли ітакійці...»

- Досить. От, курво, як ви палитесь. Не «ітакійці», Нікіта, а «в ітакійців». Шо, так трудна запомніть? Гей, кто на кермі! Вертайте до Цирцеї. Свиню хазяйці повернути треба, а то недобре вийшло — вона до на із сілякою гостинністю та приязню, а ми в неї, виходить, скотину вкрали.

- В мене тьоща на Ітаці, - пляксиво сказал лжеітакієць. - Я только провєдать. Я й паляницю вивчив, спєціально трєніровался, а тут само вирвалось. Мне туда і обратно, думаю — вот, попуточка єсть, рєшіл воспользоваться. Я по тьоще саскучілся…

- Може й правду каже, - озвався рябий керманич Теоклітор (якого моряки за очі дражнили «Де ти, клітор?») «Паляницю», бач, знає. Тьощу любить. Та до пані Цирцеї - то крюка дні на два давати тіко туди, та на веслах, бо проти вітру.

- Я вам от шо скажу, - серьозно відповів Одісей. - Сьогодні в нього тьоща на Ітаці, завтра в Спарті, післязавтра в Полтаві, хоч кербер мене поїш, кедь я знаю де та «полтава». А потім в нього усюди «ісконна зємля» та «сакральниє мєста». Любить тьощу — най до себе жити ії бере. Кароче, будемо ще два дня грести додатково, я сказав. І ще два назад. Але цю халєру до хати не повеземо.

***

Зв“язане по руках та ногах тіло бовкнуло у воду.

Ітакійці зняли шоломи та помовчали для прілічія. Потім повісили парадні шоломі на цвяшки, замотали спітнілі голови хустинами та розійшлися по веслах.

- От скажи, Одісею, - запитав Філомілєт, загрібаючи воду. - Ти ж в нас достобіса Хітрамудриій. Як же ти такой пройоб допустив, шо ця зараза до екіпажу пролізла? Всіх же тричі по головах перерахували.

- Себе не порахував, - похмуро відповів Одісей. - П““ятдесят чотири — то зі мною. А вас мало бути п“ядесят три.

- А вапще, Філомілєт, дяч мені, шо ти тепер свиня тіко в моральному плані, а не в фізичному. Жер би зараз лайно в закутку. А воно, бач, ще вчора рохкало, а сьогодні камандіра жити вчить. Хітрамудрість - вона теж свої проблеми має.

Такшо греби, та не пизди.


Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація