- Виходь, курво! — ревонув Геракл в лаз печери та постукав рукояттю меча о каміння. — Я тебе таки ушатаю. На шо хочеш отвічаю.

- Па галавє сєбє пастучі. Ти знаєш шо накоїв? — донісся у відповідь рик з печери. — Ти шо, не знав шо у гідри замість однієі голови вироста дві, якшо відрубатиі? В мене блять девять голів було, а зараз шось біля ста двадцяти. Я тут сиджу, поворушитись не можу, головами в стелю впираюсь. Хата, як в гадюшнику. Як я тобі вийду? Через камін, як сантаклаус? Вовшебним чином?

Геракл пожував бороду.

- Це ще токо початок проблєм, — знову заговорило з печери. — Як я цю орду голів годувати буду? Ти знаєш який прожиточний мінімум в Греції?

- Та мені похуй мінімум, я син бога, — надмєнно відповів Геракл.

- Шо, сам Іісус???

- Та нє, — чомусь знітився Геракл. — В мене Зєвс батько.

- То ти не божий син, а божествєнний. А то втора катігорія. Ну й шо будемо далі робити?

- Біз панятія, — чесно відповів Геракл. — Мені треба залік по подвигам здать. От, у зачьоткє є пункт «лернейска гідра».

- Лернейський, а не лернейска.

- В смислі? Ти шо, мальчік? — здивувався Геракл. — В сенсі — пацан?

- А ти шо, спрашував мене? Блять, якшо я кось звідси вилізу — тобі пизда, Геракл, хоч би хто тобі був папа, хоч Зєвс, хоч начальник митниці. Атвічаю. Теж на шо хочеш.

Геракл сів біля лазу та замислився.

- Слухай, а якшо культі припалювати, коли голову відрубаєш, може вона знову не виросте? — запропонував герой. — В мене тут помогайло є, Іолай, небіж. То я буду рубати, а він дєзінфіцірувать. Ти по одній голові висовуй з печери, то може вийде, га?

- Та хуй його зна… — невпевнено відповіла печера. — Давай спробуємо. А шо робить? Сидіти тут до скону? Зараз, пошукаю голову що ближче до входу. Гадство, ледве ся розпутав...

- Йолайчику, тащі спічкі! — заволав Геракл, здіймаючи меча.

З лазу печери випнулась страшна зміяча голова на гнучкій шиї та з підозрою подивилась на Геракла.

- Давай, поєхалі, — сказала голова. — Син бажествєнний. Тіко шоб акуратно. Як в барбєршопі.

Геракл хряснув мечем по шиї, а Іолай миттєво припік зріз.

- А-а-а! — страшно заревла печера. — Та ти охуєв вапще! Больна жеж!

- Терпи. — повчально сказав Геракл. — Давай другу голову.

- Та пішов ти нахуй! Сам дурні наробив, а терпіть мені! Прутня собі відрубай та припечи. І потерпиш.

- Не матюкайся, — суворо відповів Геракл в печеру. — Тут діти. Йолайчику, піди побігай десь, мені з гідром тре поговорити як мущіна з мущіной.

Деякий час гідр з Гераклом мовчали.

- Ну й шо будемо робити? — спитав герой.

- Скудов мені знати. В мене вже мігрєнь від тебе в двадцяти головах одноврємєнно. Треба думати перед тім як рубати.

- Слухай, а може ти сракою вперед з печері вилізеш? — з надією спросив Геракл.

- Ага, січас. І з вазіліном.

- Та я не в тому сенсі…

- Та ладно. Знаємо ми вас, грєков.

Геракл зітхнув, сховав меча та почав запихувать відрубану гідрову голову в торбу.

- Йолайчику. Йдемо звідси. Ну шо тобі сказать, подвіг, чесно кажучи вийшов так собі. Не альо. Бувають в жизні пасмурниє дні. От, голову покажемо, може зарахують. Ну а шо ти тут зробиш? Тут пірфоратор треба, шоб до того чудовіща ся добрати. Пішли, пішли...

- Стаять!.. — страшно заревла печера на сто двадцять голосів, шо хор Алєксандрова. — Бицця будемо! Сука, ну я колись жеж вилізу, я тебе знайду… Голодати буду шоб пахудєть! Син Зєвса, я вже адрес твій знаю!

- Пішли, пішли, пішли, Іолайчику… — пробурмотів Геракл, поспішно переходячі на біг. — Всьо, подвіг закончівся. Нема що нам тут робити. Бач, засіла тварюка в хаті та не вилазе. Та ще й ми у всьом винуваті...

Томушо перед тим як рубати, таки треба спочатку чіртьож мати, або як кажуть в Полтаві — «креслення». Та Тактіческій План — вже не знаю, як то в Полтаві зветься.