- Пінілопочко, ласочко, ну давай вже не треба, — примирливо муркотів Одісей. — Я всьо поняв, більше не повторицця.
- Та пішов ти до дупи! Каже я на сікундочку, сміття винести, й десять років його чекай! Я вже заміж знову зібралася, так тут воно ся з'явило та жоніхов повбивало. А завтра воно знову вийде сміття винести, та кудись на десять років поїде, і знову десять років жоніхов збирай, а мені вже сорок лєт буде. В тебе совість є?
- Так війна ж була!
- Яка війна? З ким?
- Із троянцями.
- Із засранцями! Веліка атєчєствєна штири рокі шла, а ці гєрої десять років воювали із якимсь райцентром. Половина гіроів додому із дітьми ся вернули, та по штири жінки! Ви там шо, прутнями воювали під сталінградом? Ваєваки хітромудрі…
- Так не тіко ж війна десять років! А дорога туда-обратно?
Одісей відчув шо бовкнув зайве.
- Я зараз пательнею тебе переєбу, — недобрим голосом сказала Пенелопа. — Шо шльом полетить в одну сторону, а сандалі в другу. Дорога, кажеш, туда-обратно? Странствія Одісея? Чули, чули про ці странствія. Уся Ітака тобою гордіцца... Ти як мій папа, шо поїде на рибалку, та повернеться через три дні бухий й без риби.
Треба було терміново видумать шось страшніше троянського коня.
- Так корабель жеж поламався! — вигукнув Одісей. — Чесне ахєйске. Довелось на попутках…
- І на попутчіцах. — вточнила Пенелопа.
Одісей зітхнув та знітився. Крить було нема чим. Курва Навсікая все розтринькала.
- А я тобі подарок привіз. — спробував басилей Ітакійській змінити тему розмови.
- Який?
- Ну а шо з моря привозять, з курортів? Ракушкі.
- Ти довбойоб? Ми самі на морі живемо. В нас хата із ракушок.
- Та нє, то класні ракушки, турецькі. Притискаеш до вуха, і в голові морем шумить.
- Ми в хаті звукоізоляцію зробили, шоб в голові морем не шуміло. Тобто ти в хату із ракушок, де морем в голові шумить, привіз ракушку, шо шумить морем в голові… Ні, ну а шо, орігінально. Бінго! От скажи мені, Лаєртичу.
- Шо? — з надією скинувся Одісей.
- Чому тебе, такого, вибач на слові, дібіла, вся Греція назива Хітромудрим? Може я шото не знаю, або ніпанімаю?
Одісей похнюпився, та сів на канапу поруч з жінкою.
- Та я сам не знаю… Бач, Пінілопочко, дома в мене нічо не виходе. А на війні все чікі-пікі. Всьо організовано, ботінкі почищені, координація налагоджена. Кінь троянський — то хуйня, я у самого Агамемнона каптьорщіком був. А то не жарт, повір. Це сірьозна ваєнна посада, туди кого попало не беруть. Я ж ріально в розвідку ходив, в ембатерії стояв... Шо там кінь, на мені тушняк був та зімнє обмундірованіє на підрозділ! Але, як біля тебе — то одразу дурію. Може то любов, га? Гормони кись на мене взаімодєйствують?
- Зробив би шось по хаті, дивись би й дома каптьорщіком став, — тихо відовіла Пенелопа. — Гормоніст Хитромудрий. А то тіко рибалка та колєсниці. Та олімпіада раз в штири роки.
- Так я тіко за! — зрадів Одісей та підхопився з канапи. — От шо ти хочеш? Ласочко, китюньочко! Шо по хаті треба робити? На руках тебе буду носити! От давай прямо зараз сміття винесу!..
Та осікся, наштрикнувшись на залізний погляд Пенелопи.
- Сиди тут. Сама винесу. Знаю вже я, як ти сміття виносиш.
З того часу на Ітаці сміття виносять тіко баби, шоби хітромудрі одісєі на війну не повтікали.
