site.ua
топ-автор

- От скажіть мені, - питає комбат, - Марсєльєза, то мальчік чі дєвачка?

- То пісня.

- Та я знаю шо пісня. Але якшо позивний, і по голосу з радєйкі ніпанятна? А поїхати подивитись не можу, бо то придане подразділєніє? От як з ним розмовлять? Як з мальчіком, чі як з дєвачкой?

- Та може студент кись, дохуя вумний. Я так думаю, шо Марсєльєза — то мальчік.

- Тут вапще бардак з цими позивними. Поназивають себе якшопопало, потім хуй вимовиш. От той мінамьотчік, як йо, Хрякін...

- Кракєн.

- Та який з нього нахуй кракєн, шіссять пять кілограм в берцях. Він навіть на хрякіна не тягне. А голос, дідько, як в Кобзона, аж рука до пістолету тягнеться. Нє, треба кось позивні упорядочіть. Бо ніззя так. Хтось себе обере позивний «Підарас», і шо я буду казати? «Камбат викликає підараса»? Шоб усі сепари обісцялися?

Солдатня сидить та понімає.

- Ну, по перше, ніхуя вони не почують, бо связь шифрована, - рєшитєльно мове связний.

- А свої?

- Так, то не добре. - погоджується зв“язківець. - Але от напрімєр «Камбат викликає Анаконду» - то теж трохи юмарістіческа передача по радіо.

- Анаконда моя жінка, - похмуро каже комбат. - А кожна жінка трохи анаконда. От оженишся - взнаєш. Дай боже, шоб не гадюка. А тім болєє, якшо вона офіцер ВСУ. І вся армія понімає. А от позивний «Сотона» - то вже перебор. Не можу я сатану по радіо викликати, бо є християнин.

Солдатня сидить та понімає глибше.

- Тре вам якісь нормальні позивні. От в тебе який?

- Горькій. Вапще-то я Лук. Але сказали що Лук не можна, тому шо в радєйке воно як «бум», тре слово не менш як з двух складів. Тому Горькій.

- От бачите? Нормальний в чєлавєка позивний. А не то шо он той бхагаван шрі кхваласара, тому шо він будіст. Бо докі то вимовиш, то ротація скінчиться. Як будіст - то їхай в Тібет, а не в Широкіне. Кароче. Шоб усі взяли книжки в бібліатеці та пошукали собі нормальні позивні. Тіпа Атос, Портос, Боромір, які там ще єсть мушкітьори.

Солдатня мрачніє.

- А от скажіть, пане комбате, - вкрадчиво питає связіст. - Ніззя чи паролі теж помінять? Бо коли були цифри, то було нормально. А коли зробили міста — то виходить чортішо. Була пара «Жлобин» вігдук «Авдєєвка». І мене питають на нациковом блокпосту — куди? Я так похмуро «В Жлобин. А ви?» А вон стісняються, і кажуть «А ми в Авдєєвку». І знають шо пиздять. А я питаю - «А коли?»

Солдатня ржот шо дікіє сабакі фламінго. Бо де націкі, та де Авдієвка. В батальоні настає помутненіє рассудків.

- От хто вас нахуй связістов в армії вигадав? - з досадою каже комбат. - Ніхуя з вас сенсу. Тіко крітіка та відключення електроенергії. Ну шо, а є конструктивні пропозиції?

- Є! - кажу я. - Давайте паролі робити німецькою. Наприклад, слово «Зеенсвюрдіхькайт» відгук «Лебенсміттельгешефт». Ні одін сєпар не допетрає. Чіснок!

Солдатня зблідає.

- А ну, - тихо каже комбат, - скаж то страшне ще раз. Бо я англійску вчив.

- «Зеенсвюрдіхькайт», відгук «Лебенсміттельгешефт»!

- А ну на паперу напиши.

Я шкрябаю.

- Не, - сумно каже комбат, роздивляючись папер. - І не тому шо нас знові фашізьмом докоряти будуть. А то шо ніхто ніхт на блокпосту це не вимовить. Це отдєльно трєнірувацця треба.

Нехай вже буде Марсєльєза та Жлобин.

Солдатня з полегшенням видихає.


Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація