Непорушні нагадування про характер воєнної звитяги підтримуються поглядами і саме такими, які віднаходять очима у натовпі оборонця ЗСУ. Спільна камуфляжність розкривається із змужнілим колективним усвідомленням зататуйованих війною внесків в колірних обладунках спеціалізованого малюнка крізь впізнаване хакі. Середовище тактичної уніфікації спільного воєнного стану має свій вододіл швидкого розпізнавання за бойовими кольорами і цивільні відразу демарковані мовчазним нагадуванням про наочну повагу до найпочеснішої жертовності героїчного захисту батьківщини.
Це друга повномасштабна осінь. Перша була незвідано тривожнішою, вже втомленою блекаутами і моїми особистими перевантаженнями з приводу переходу з одного закладу в інший. Хтось дорікне, мовляв, а для чого ці деталі, але ж це і призвело до особливого ставлення до творчості Марфи Тимченко (1922 – 2009 рр.) та до відкриття оновленого розуміння супутніх колірних бойових значень. Сподіваюсь, що наступний опис освітньої дійсності залишиться без заперечення, адже на будь-якій кафедрі на початку навчального року завжди є предмети, за які ніхто не боротиметься і конкуренція підрахунку учбових годин нарешті лине до зайвості, але ж бувають випадки, коли в наявності, що важливо, практична творча дисципліна, яка розрахована на два семестри і це після тривожної для Києва весни-2022, а відведені години у педагогічному навантаженні ще й разом з іншими дисциплінами не сходяться, навіть у половину ставочки – це типова ситуація, коли не підписані документи ганяються по кабінетній вертикалі, а учбовий процес вже розпочався і розклад вже складений. В моєму випадку «Етнодизайн» став відчайдушним торпедуванням створеної інтриги з начиткою лекцій для четвертого курсу. Здавалося, що студенти мали би бути спраглими та вмотивованими, але здавалося. Онлайн лекції творчих дисциплін – складна модель обнадійливого спілкування, бо якось же потрібно виводити існуючі приховані здібності та зусилля слухачів до чогось, що оформиться у послідовну самостійну і результативну роботу. Імпровізація на ходу, бо передбачалося спиратися на планку вже набутого досвіду з патріотичним бажанням у межах етнічності щось в процесі навчання долучити до бойового настрою, але реалії виявилися іншими. Проблема ж не в тому, що мало хто відвідує музеї, хоча осучаснення культурної сфери відбулося, а в тому, що сукупно посередньо все якось спускалося і спускається на самохід певного алгоритму, що так завжди перетікалося із одного учбового року в інший та проходило, проходило кудись повз професійне зростання. Тому, чому дивуватися, що на обрії креативного перенаповнення майбутні бакалаври запитують, а де взяти етнічні зразки. Проте, ця ж проблема інертного відношення у творчому процесі розкриває, що якщо помножити можливе оволодіння студентами технікою креслення і рисунка на конкретне перевтілення народного світу – це вже задача для викладача вигадати доречну для виконання вправу. Відтак, у прямому ефірі прийшли до згоди рахувати клітинки у вишиваних хрестиком орнаментах для перемалювання. Можливо такий, на жаль, типовий полин був би звичайним прикладом, але тоді якось випадково висловлення зайшло не у повчання, а у опис скромної працьовитості майстрів народної творчості. Щедрість душі – хіба ж вона не у народному мистецтві? Зупинки з сувенірним крамом, якщо розпитати, то скільки потрібно вмінь, щоби файно виготовити у зникаючих традиціях штучний ремесловий, а не дизайнерський виріб? Якась примітна метушливість за кадром відволікла єдиною ініціативою від навчального товариства. Студент Георгій схвильовано тримає свій розпис. – Це ж «Петриківські мальовки». Він не вступає в діалог, а демонструє далі свої твори і всі роботи самобутні з традиційною петриківською стилістичною упізнаваністю. – Георгію, зробіть на наступну зустріч орнамент в одноколірному рішенні – у відповідь запропоновано десь п'ять зразків для огляду. Це не просто здивувало – це приголомшило. – Дякую Вашим батькам, що вивели у світ такого обдарованого юнака. Далі у кадрі з'явилися батьки студента із порушеннями мовлення. Ми обмінюємося вітаннями. – Слухайте, кажу, а чи можливо продумати розпис у кольорах ЗСУ? Георгій зацікавлено замислився. Батьки уточнюють, що це на мою думку за кольори, а мені випала нагода розповісти про своє невеличке дослідження групи кольорів, що складають наш бойовий піксель. Чесно, відповідь мене вразила – Георгій у чаті написав ім'я та прізвище Марфи Тимченко. Це були єдині декілька мною проведених лекцій для потоку студентів, серед яких був Георгій. Мені не відомо яким вийшло запропоноване виконання розпису. Проте в художньому плані, вже цьогорічна осінь відзначилася виставкою творів декоративно-станкового живопису М. Тимченко. Якраз важливо підкреслити, що мистецтвом треба насолоджуватися не заочно, а у вернісажній розмові, наприклад такої експозиції, як «Магічний мистецький світ Марфи Тимченко». Відтак, далі буде йти мова тільки про твори, в яких колірний вияв авторського надбання оливково-захисного майстерного дивосвіту виплеканої орнаментики перейшов у наш воєнний поступ сигнального мотиву народно-декоративного об'єднання часів.
«Бабуся липа» – картинне вшанування самотнього дерева, що готується до зимового спустошення літньо-осінньої флористичної гами. Теплі кольори увіковічнили розхристану тризну. Опади неминучі, як і очікування майбутнього розквіту, але ж той відомий грайливий петриківський мазок з набраними одночасними фарбами різних кольорів у цьому творі відрізняється елегантним листяним стакато, яке художньо утримує момент опадів. Помаранчева яскравість на тлі затемненого приємно коричневого стовбура, на якому сірим тоном виводиться сивина літ вступає у гармонійну взаємодію з оливковим тлом, яке розписується і за небо, і за землю безпековим обгортанням надійності. Марфі Тимченко було дев'ятнадцять років, коли розпочалася друга світова війна, а як будуть виводити свої юнацькі воєнні спогади наступні покоління митців ще не визначено часом.