Трагедію важко вірно і точно схопити у швидкому репортажному повідомленні. Відчуття накривають присутніх вже опісля того, як невідворотне залишило сліди загрозливого ракетного шляху поблизу цивільного світу. Тому, спроможність монотонного звернення до картинного підсумку – це новий художній вдумливий аналіз людського тривання у наближенні до подразненої присутності набутого відчуття споконвічного долання душевної дистанції вцілілого, щоб з новими звуками сирен стикатися з пережитим нагадуванням про вирвисті ділянки вкраденого звичного моноліту. Таким зверненням до невідомої мирному проживанню емоційної суміші оговтування від стиснутого стану навернення до життя і перенесеного страху потойбіччя викладена виставкова історія споглядань та переживань Юрія Денисенкова «Зустрічі. Прощання». Майже всі твори датовані минулим роком, що визначає серійну оповідь відтворення митцем непростого виміру присутності сковзання і виривання із осоружних погроз війни.

Твори Юрія – це серйозна живописно-драматична праця, в якій проглядається палке відношення до ролі художника у розкритті довгограючих сенсів болісного співжиття з історичним трунком гіркоти. Митець, ніби обговорює з глядачами, як при довгочасовому відліку небезпеки не консервувати власні почуття, не очікувати на казкову раптовість яскравого хеппі енду, але вчить повертати погляди у власні щасливі спогади, які овіяні обіймами зустрічей та прощань із знанням про існування відбитків вибухових проваль. Це новий тип художнього знання – олійні полотна окличних звуків посеред війни оспівані надірваністю людської мотивації перед чимось особисто наближеним у відчуттях без вибору при зверненні до душевно спарованих сил для наступного беззаперечного віддалення й очікування. На драматичних творах Юрія Денисенкова необережні обійми кульмінаційно застигли в людському звичаєвому багатоголоссі. Глядач може додати свій світоглядний мотив близькості для зняття бар'єрів завдяки чудово намальованому розвитку гармонійного співжиття. З полотен Ю. Денисенкова передається епізодична епітетна сакральність тієї моральної засадничої якості єдності, коли наголошується на тому, що люди під час лиха не самотні. Навіть назви творів відточують композиційно-сюжетний говіркий шанс на продовження окремих історій перед обов'язковим, нав'язаним війною, скривдженим прощанням: «Коротка зустріч», «Дотик», «Очікування», «Обійми». Автор пролонгує таку соковиту душевну щирість, яка визирає на присутніх колоритним феєрверком – щедрою квінтесенцією міцних почуттів. На загальному плані підкреслюється, що нереальна раптовість може так талановито висповідатися, з натхненням окреслювати взаємні прагнення зігрітих рук, які би мали зупинити війну...

Проте, художні «Зустрічі. Прощання» супроводжуються пейзажними оповідями вирвистих масштабних лунок – землянистих розривів чорноземної поверхні життя. Плач землі, можна і так назвати наступну серію виставкових творів Юрія Денисенкова. Могуть рідної землі з мікрокосмом занурення у краєвидну безкінечність від споглядальних доторків відтінків свіжого неба протистоїть вибоїстому відхиленню гармонії. Пейзаж «Весна» якраз про такий порушений спокій природної аури землі. Зображення ніжної зелені, яка тільки би мала набирати ростковий хід з колосально розверзнутим підґрунтям, до того ж привертає увагу пронизливим мелосом обрію, який невимушено випромінює тонку патріотичну висхідну жовто-блакитного обнадійливого обгортання, акцентує на актуальності боротьби сил природи з агресією екоцидного типу. Твір «Рвана рана» датується 2022-м роком просякає художнім вмінням Ю. Денисенкова різкими контрастними ударами наголошувати на вирвистих визначеннях терористичної безжальності. Відтак, на полотні глибокий яр не природно-стихійного шляху смерті демонструє композиційне поглинання чистої снігової білявості глиноземно-вохристим черевом темно-потворної пащі. Творча сміливість художника сповнена гарячої рішучості викривати поранення природної краси від якого-небудь жорстокого жбурляння ворожих снарядів по горизонтальних просторах пейзажних ланів.

Окремо слід наголосити на серії з чотирьох творів під назвою «Вирва», які у хрестоподібному розміщенні утворюють цілісну скривджену художню поверхню мовчазної стражденності землі від уламків війни. За задумом автора, доволі експресивні чорно-білі пасма графічних вибоїн мали рухливим вільним вугільним тиском передавати зображення агресивно нанесених прірв закресленій родючості у снігах безвідносності з одночасним викарбовуванням туги гнітючого завмирання перед проявами ворожого ненависництва.